У неділю, 13 квітня 2025 року, світові ЗМІ, в тому числі провідна американська мережа CNN, повідомили:
«Російські ракети влучили в людей, які збиралися на недільну церковну службу в місті Суми на північному сході України. В результаті найбільшої атаки року загинуло щонайменше 34 людини. За даними Державної служби України з надзвичайних ситуацій, серед десятків загиблих в результаті ударів по центру міста були 2 дитини, а 117 осіб дістали поранення».
Під удар потрапив тролейбус, який віз людей з богослужіння на честь Вербної неділі. Загинули майже всі, хто був у ньому.
Ця новина мало чим відрізнялася від інших новин про атаки Москви на Україну під час війни, але цей удар привернув увагу світової громадськості трохи більше, ніж інші. Ворог нахабно вбив мирних жителів двома ракетами з касетними боєголовками.
24 лютого 2022 року російські війська вторглися в Україну з багатьох боків. Багато російських лідерів, включно з предстоятелями Російської православної церкви та високопосадовцями Кремля, озвучували позицію, що метою цього вторгнення було «стерти Україну з лиця землі». Це повністю суперечило офіційній версії «захисту російськомовного населення Східної України», яке нібито опинилося під загрозою геноциду. Цю версію Кремль намагався продати світові в Міжнародному суді ООН в Гаазі та в Раді Безпеки ООН.
Цей злочинний намір «стерти Україну з лиця землі» був настільки ж жахливим, як і елемент злочину геноциду, викладений у «Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього».
Дії Росії в Україні протягом останніх трьох з гаком років переконливо підтверджують цей намір. Росія б’є своїми ракетами, снарядами і дронами як по військових і стратегічних об’єктах, так і по цивільному населенню, по жінках і дітях.
Коли Росію звинувачують в атаках на цивільне населення, вона просто намагається викрутитися. Сьогодні цій брехні майже ніхто не вірить, тому що її дуже добре видно з екранів телевізорів, а російські дипломати просто не дуже хороші актори.
На засіданнях Ради безпеки ООН міністр закордонних справ Лавров і посол Небензя стали дуже прозорими, але в будь-якому разі це не має великого значення, оскільки Рада безпеки безпорадна через нелегітимне вето Кремля.
Вже понад три роки Міжнародний суд ООН розглядає позов, поданий Україною на другий день після вторгнення, в якому стверджується, що Росія вчинила спробу геноциду в Україні. У березні 2022 року проти Росії було винесено попередню судову заборону на вторгнення, якої Росія не дотрималася. Кремль заявив, що не буде виконувати наказ суду. Поведінка і заяви Кремля стали яскравим свідченням його наміру вчинити злочин геноциду.
Але через слабкість міжнародного права та його інститутів світ далекий від реалізації принципів верховенства права та справедливості, навіть коли йдеться про найвищий злочин – геноцид.
Навіть Китай утримується від демонстрації підтримки Росії, хоча він зміцнює Москву через торгівлю і купує московську нафту. На бік Росії стали лише світові парії Іран і Північна Корея та кілька залежних від Москви країн Африки, Центральної та Південної Америки. Найбільшою несподіванкою став Ізраїль, який часто голосує проти України на міжнародних форумах – без пояснень чи виправдань.
Підтримка України є глобальною, моральною на словах, але не достатньою на ділі. Допомога здебільшого була неадекватною і запізнілою, нібито достатньою для того, щоб Україна не програла, але недостатньою для того, щоб перемогла. Такою була реальність до дня інавгурації нового президента США.
Нещодавно президент Дональд Трамп продемонстрував кричущу відсутність підтримки, оголосивши себе давнім другом злочинця Владіміра Путіна, ордером на арешт якого видав Міжнародний кримінальний суд. Трамп запропонував себе як посередник, але часто-густо демонструє нерозуміння серйозності московського вторгнення, а також свою симпатію до авторитарного лідера держави-агресора.
90 років тому на території сучасної України Росія, діючи під личиною СРСР, запровадила програму колективізації та покарання українських селян, що призвело до загибелі мільйонів українців від голоду.
Хоча колективізація нібито була економічною програмою, поширеною на весь СРСР, та її частина, яка включала суворі покарання, вилучення зерна і продуктів і закриття кордонів, була обмежена українською територією та частинами Росії з компактним проживанням українців, такими як Кубань (історичні українські землі).
Листування Сталіна з Лазарем Кагановичем, «закон про п’ять колосків» і директива про закриття кордонів України та Кубані є переконливими доказами того, що хоча колективізація відбувалася по всьому СРСР, її частина, пов’язана з голодомором, була спрямована проти українців.
Цьому Голодомору українського селянина передували репресії кремлівської поліції проти української інтелігенції, показовий судовий процес у Харкові, тодішньої столиці Радянської України, та ліквідація Української Автокефальної Православної Церкви.
Далі були «єжовщина» з репресіями та вбивствами, арешти і депортація до Сибіру ієрархів і духовенства, коли радянська влада окупувала Західну Україну, ліквідація Української Греко-Католицької Церкви у 1945 році.
Рафаеля Лемкіна, польсько-єврейського юриста, який отримав освіту в Українському національному університеті у Львові, часто називають батьком Конвенції ООН про геноцид. Він був розробником проєкту Конвенції і часто називав Голодомор 1932-33 років квінтесенцією поняття геноциду.
Він опублікував статтю про цей геноцид. Голокост також не залишав його байдужим. Він подбав про те, щоб у визначенні геноциду в Конвенції були слова «під час війни або в мирний час», щоб було зрозуміло, що Голодомор підпадає під визначення Конвенції. Єврейський Голокост був під час війни, а Голодомор – у мирний час.
Україна була сусідом Московії, але з набагато довшою історією державності та культури (Київ був заснований у V столітті, держава Київська Русь – у XIX, Москва – у XII, а Московська держава стала незалежною лише у XV столітті).
Це дратувало московське марнославство і заздрість. Російська імперія привласнила собі навіть назву та релігію України. Україна та українці століттями були жертвами заздрості та жорстокості Московії.
За останні 100 років відбулися і тривають дві дуже жорстокі політичні, поліцейські та військові спроби геноциду України та українців з боку московитів.
Спроби культурного геноциду тривають вже понад 300 років, починаючи з руйнування Батурина (козацької гетьманської столиці) у 1708 році.
Росія замінила українську мову своєю і заборонила українську в своїй імперії, використовувала свою державну релігію як зброю для знищення релігії в Україні, зруйнувала Запорізьку Січ, запровадила кріпосне право.
Після відновлення української державності в 1991 році Росія постійно втручалась у внутрішні справи України, в тому числі у вибори, а одного разу навіть успішно провела свого агента на посаду президента України, як провела Олександра Лукашенка в Білорусі.
Українці, на відміну від білорусів, чинили опір цим російським методам через національні революції. Кажуть, що кожна українська бабуся має свою роль і свої коктейлі Молотова. Україна непереможна (за деякими даними, Україна виробляє найкращі у світі дрони), але війна триватиме до розпаду Російської імперії на незалежні держави народів, які сьогодні є її бранцями.
Важливо зазначити, що хоча Україні та українцям вдалося здобути певну міру симпатії з боку демократичного світу в обох випадках спроб геноциду, цій симпатії бракує адекватної підтримки.
У 1933 році, в розпал Голодомору, Америка під керівництвом президента Франкліна Д. Рузвельта офіційно визнала СРСР як легітимну державу і обмінялася дипломатами. Спроби українсько-американської громади звернутися по заступництво до дружини президента Елеонори виявилися марними.
Американські ЗМІ, включно з «Нью-Йорк Таймс», здебільшого мовчали і навіть повторювали радянську лінію. Її сумнозвісний провідний репортер Уолтер Дюранті вигадав сталінську мантру про колективізацію, сказавши: «Щоб приготувати омлет, треба розбити кілька яєць».
Після трагедії в Сумах спецпредставник Трампа в Україні та Росії генерал-лейтенант у відставці Кіт Келлоґґ, який хоче поділити Україну на зони, написав у соціальних мережах: «Сьогоднішня атака російських сил на цивільні об’єкти в Сумах у Вербну неділю переходить усі межі пристойності. Є десятки загиблих і поранених цивільних осіб». Окрім того, Келлоґґ, спираючись на свій військовий досвід, підкреслив, що росіяни свідомо били по цивільних.
Атаки на цивільне населення під час війни є воєнним злочином. У контексті намірів стерти Україну з лиця землі, про які свідчать численні заяви московських лідерів, у тому числі духовенства та їхніх ієрархів, це також є елементом злочину геноциду.
Після трагедії в Сумах президент України Володимир Зеленський наголосив: «Дуже важливо, щоб усі у світі не мовчали, не залишалися байдужими. Російські удари заслуговують тільки на засудження. Потрібен тиск на Росію, щоб закінчити війну й гарантувати безпеку людям».
У той час як інші західні лідери виступили з різкими заявами проти Росії у зв’язку з жорстокою атакою, яка вкотре була спрямована проти беззбройних цивільних, Трамп зробив у кращому випадку рутинну, а в гіршому – проросійську заяву на борту президентського літака, коли журналіст запитав його про Суми: «Я думаю, що це було жахливо, і мені сказали, що вони зробили помилку. Але я думаю, що це жахлива річ. Я думаю, що вся ця війна жахлива». Він так і не засудив Росію.
На прес-конференції в Овальному кабінеті він навіть додав, що Україні не слід було воювати з набагато більшою Росією. Є надія, що світ сьогодні вже не такий, яким був у 1932-33 роках, хоча московити досі залишаються тими ж вбивцями, якими були тоді. На жаль, як видається, у цивілізованому демократичному світі не стало Америки, яка перейшла на бік його ворога.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.