Виявляється, Китай таки мав «козирі» в торгівельній війні, розпочатій Дональдом Трампом. Переговори між двома країнами призвели до тимчасового перемир’я. Росія не брала участі в переговорах, залишаючись у тіні, поки дві світові наддержави вели економічні торги на найвищому рівні та маневрували, прагнучи здобути глобальний вплив.
Трамп перевернув міжнародну систему торгівлі з ніг на голову, наклавши руйнівні мита на всі країни, і найжорсткіші – на Китай. Ринки занепокоїлися, запроваджувалися мита у відповідь, але на початку квітня Китай розіграв свою останню карту, зупинивши постачання рідкісноземельних мінералів, необхідних для виробництва автомобілів, роботів, вітрових турбін, винищувачів та іншого.
У травні США відповіли посиленням обмежень на експорт напівпровідників і авіаційної техніки до Китаю, а потім погрожували скасувати 277 000 віз, виданих китайським студентам. Однак монополія Пекіна на світові поставки рідкісноземельних металів, які мають критичне значення для виробництва в США, змусила Трампа відступити. The Financial Times підсумувала цю боротьбу так: «Успіх Пекіна в блокуванні ланцюгів поставок рідкісноземельних металів змінив баланс сил у торгівельних переговорах».
Ринки залишаються скептичними щодо тривалості перемир’я. «Ми вже чули позитивні заяви раніше, тому почекаємо, чи скажуть обидві сторони те саме, перш ніж оголошувати про перемогу», – написала газета The New York Times. Мита залишаються в силі з обох боків, але на Китай не можна тиснути. Слід зазначити, що виробничий сектор Китаю є більш значущим, ніж США, Німеччина та Японія разом узяті, а Сі, як і Путін, не боїться Трампа.
Втім, стійкість має свою ціну. Америка ще більше пошкодила економіку Китаю, яка страждає від боргів, кризи на ринку нерухомості та середнього класу, а також від посилення атак на його співпрацю та підтримку Росії. Але Пекін отримує прибуток від купівлі дешевої російської нафти та від постачання Кремлю зброї та технологій (що він заперечує). Однак ніхто на це ведеться, і Америка має ще один козир у рукаві - законопроєкт сенатора Ліндсі Ґрема, який передбачає введення 500% мит для Китаю та інших країн, які купують російську нафту.
У торгівельній суперечці задіяний ще один важливий гравець. Європейський Союз (ЄС) – третя економічна супердержава світу – також розігрує свої карти дуже обережно. Трамп і ЄС втягнуті в двосторонню митну війну, але обидві сторони також перебувають у конфлікті з Китаєм і Росією. Проте континент може стати найбільшим експортним ринком для Трампа, мілітаризуючись проти російської загрози і купуючи американську зброю та технології на сотні мільярдів доларів.
Європейців також турбує те, що Китай фінансово і технологічно підтримує військову машину Росії, яка в кінцевому підсумку має на меті знищити й їхні країни. Тому вони поступово закрили двері для інвестиційних планів Пекіна, призупинили інші та диверсифікували свої ланцюги поставок, щоб уникнути залежності від Китаю.
Переговори між США і Китаєм тримаються в таємниці, але бажані результати і геополітичний фінал були і залишаються очевидними. Трамп не любить Китай. Ще у 2018 році, під час свого першого терміну, він узяв на приціл його «обман» і відтоді є його затятим противником. Зараз він взявся своїми радикальними митами за Пекін, як і за всю світову систему так званої «вільної» торгівлі, яка є аж ніяк не вільною.
Десятиліттями Світова організація торгівлі приймала до свого складу такі країни, як Китай і Росія, без вимоги дотримання правил, а потім намагалася ефективно регулювати потік товарів. Крадіжки інтелектуальної власності та торгівля нею поширені так само, як і «нетарифні бар’єри», шахрайство, незаконні обходи санкцій та ввезення підсанкційних товарів через треті країни. Адміністрація Байдена також була розчарована і ввела суворий контроль над Китаєм щодо технологій штучного інтелекту та напівпровідникових мікросхем.
Поки Китай готувався до тривалої торгівельної війни з Трампом, Білий дім боровся з внутрішньою опозицією і не спромігся зайняти жорстку позицію. Трамп уже пом’якшив деякі обмеження щодо штучного інтелекту та мікросхем, головним чином завдяки лобіюванню з боку Кремнієвої долини та генерального директора Nvidia Дженсена Хуанга. Однак торгівельна війна призвела до інфляції, високих споживчих цін, дефіциту товарів і збитків для американських роздрібних торговців. Компромісу не вдавалося досягти кілька тижнів, і ця затримка теж була пов’язана з прорахунком Трампа. Він очікував, що китайці наполягатимуть на вирішенні, але вони цього не зробили.
Трампу довелося першим зателефонувати президенту Сі Цзіньпіну, і китайська сторона поставила умову, що обговорюватимуться лише питання торгівлі, а не Україна та Іран. Як повідомив The Wall Street Journal, у китайському звіті про розмову зазначено, що Сі попередив Трампа про Тайвань і застеріг його від необережного підходу до цього питання. Після цього Пекін надав ліцензії на експорт рідкісноземельних металів трьом автовиробникам, і ринки підскочили. Незважаючи на це, 9 червня міністр оборони США Піт Хеґсет дивно повторив, що загроза Китаю Тайваню є «реальною» і «неминучою».
У геополітичному плані Китай вдало зіграв своїми картами. Його ініціатива «Пояс і шлях» завоювала союзників по всьому світу; його роль посередника в конфліктах була добре сприйнята; його просування в Саудівській Аравії виявилося цінним; і він став найважливішим, поряд з Індією, постачальником військ для операцій ООН. Це дещо поліпшило репутацію Китаю, який наздоганяє США в галузі технологій та інновацій. Цією країною керує технократія, яка інвестує мільярди в освіту та дослідження. Цього року це принесло свої плоди, коли невеликий китайський стартап створив мову штучного інтелекту за невелику частку вартості, яку витрачають американські компанії. Це був «момент Спутніка», який також продемонстрував, як легко можна обійти американські чіпи та системи контролю штучного інтелекту.
Окрім торгівлі з Заходом, найважливішим викликом для Пекіна залишаються відносини з Росією. У минулому ці дві країни вели війни, і кожна з них мала амбіції завоювати частину території іншої. Путіну не можна довіряти, і стає очевидним, що він навряд чи виграє битву проти Європи. Ось чому нещодавній російський звіт з України пролив нове світло на їхні відносини та стратегію Китаю. Він виявив, що китайські шпигуни таємно збирають інформацію про російські збройні сили, озброєння та стратегію під час війни в Україні. Чому? Китай думає на кілька кроків вперед і розуміє, що колись йому доведеться мати справу з переможеною, розгромленою або дестабілізованою Росією. Це означає, що Пекін буде змушений відбивати чергову завойовницьку війну Росії на північному кордоні, захищатися від розваленої російської імперії або бути готовим повернути собі Маньчжурію і частини Арктики від розгромленої і ослабленої Росії. Яким би не був сценарій, китайці будуть готові.
Передрук з dianefrancis@substack.com – Дайєн Френсіс про Америку та світ.
Погляди авторки статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.