Повномасштабне вторгнення змусило тисячі українських студентів шукати безпеки та можливості продовжити навчання за кордоном.
Ксенія Бутенко, киянка, яка мріяла про магістратуру в Європі, опинилася перед вибором значно раніше.
Замість запланованого майбутнього – стрімкий вступ на бакалаврат до Литви, а згодом – семестр за обміном у сонячній Португалії.
Початок війни та вступ до університету до Литви
“Повномасштабне вторгнення мене застало на Лівому березі в Києві, − розповідає вона,− прокинулася о п’ятій ранку, не зрозуміла, що відбувається. Зрозуміла я за хвилин десять, коли в групі університету почали писати одногрупники з Харкова, що їх обстрілюють”.
На той момент Ксенія навчалася в Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка. Рішення про виїзд, хоч і було зумовлене війною, визрівало поступово.
“В мене завжди було бажання навчатися за кордоном, але мій план був переїхати на магістратуру, − ділиться вона та додає, − Коли почалося повномасштабне, спочатку я сказала, що буду сидіти в Україні, в мені прокинувся патріотизм. Однак з часом я зрозуміла, що мені дуже складно, бо немає того життя, яке мені хотілося б отримати, саме студентського життя. Його тут немає, бо всі перейшли на онлайн, а одногрупники роз’їхалися”.
Саме тоді Ксенія побачила, що європейські університети подовжили терміни вступу для українців, і вирішила спробувати.
Вибір шляху: Литва та Португалія
“Я насправді по приколу подала документи за кордон, − зізнається Ксенія, − надіслала їх за 6 годин до дедлайну в останній день. Я вступила в університет в Празі, але на платне навчання, тому не погодилась, оскільки це було фінансово важко доя моїх батьків. І тоді я подалася в університет в Литві”.
За 2 тижні дівчина отримала листа про зарахування на бюджетну форму навчання в університеті в Каунасі. Згодом вона вирішила поїхати за програмою академічної мобільності.
Вибір був обмежений університетами-партнерами, і кілька варіантів, як-от Кіпр і Греція, не припали до душі. Однак згодом завдяки її координаторці зʼявилась можливість відправитись на пів року до Португалії.
“Я Португалію дуже сильно люблю, була там і до своєї мобільності”, − додала дівчина.
Досвід життя в Литві: “Вони ненавидять росіян більше, ніж українці”
Ксенію Литва зустріла та прийняла любʼязно, як каже дівчина.
Литва нас дуже сильно підтримує, і дійсно литовці допомагали навіть з документами... У мене не було проблем. Я також вдячна викладачам
За її словами, литовці глибоко розуміють ситуацію в Україні, адже мають власний травматичний досвід протистояння російській агресії.
“В Литві вони ненавидять росіян більше, ніж українці. Вони пам’ятають, як Росія пішла на них з танками, а литовці стали живим щитом. Про війну там чутно завжди, про неї говориш, тебе про неї питають”, – пояснила дівчина.
Серед труднощів Ксенія згадує поодинокі випадки зіткнення зі “старим гартом” – людьми, що вимагали розмовляти литовською навіть під час телефонної розмови з мамою. Проте загалом знайти українську спільноту було легко, особливо у студентському середовищі.
Литовська кухня виявилася дуже схожою на українську, з великою кількістю страв із картоплі та навіть власним варіантом холодного борщу. Знайти українські продукти, за словами Ксенії, не було жодною проблемою.
Швидка українка серед повільних португальців
За словами Ксенії, ситуація в Португалії щодо ставлення до війни кардинально відрізняється від Литви.
“В Португалії вони не знають, що таке війна, вони не знають, що таке Росія. Це той самий “Захід”, який буде тобі казати, що це лише Путін у всьому винний. Мої друзі знають про війну те, що розказую я, там не висвітлюється те, що відбувається”, – пояснює дівчина.
Попри це, ставлення до людей доброзичливе: “Португальці дуже добрі. І вони тебе приймають з відкритим серцем”.
Адаптація в Португалії для неї пройшла легко, але завдяки статусу студентки за обміном. Однак тяжче було звикнути до життєвого ритму португальців.
“Вони дуже повільні. Вони дуже повільні і вони не люблять працювати. Це просто жах, – сміється Ксенія, – українців це бісить. Ми просто дві протилежності“.
З позитивного дівчина відзначила їхню життєрадісність: “Португальці дуже багато посміхаються і вони йдуть по життю завжди усміхнені”.
Проте з побутовими речами було складніше: знайти звичні українські продукти було майже неможливо.
Україна, Литва чи Португалія: плани на майбутнє
Озираючись на досвід життя у трьох країнах, Ксенія почувалася більш “у своїй тарілці” саме в Литві.
“У Португалії я себе комфортно почувала... Однак в Литві я живу так, як мені комфортно, бо я так звикла”.
Наразі дівчина не впевнена, чи повернеться в Україну після завершення навчання.
“Дуже залежить від багатьох факторів. Я планую вступати на магістратуру за кордоном, − каже вона, − мій головний фактор, мабуть, буде робота. Де я знайду роботу, тоді мене туди і занесе світ... Київ, найкраще місце на планеті“, − наголосила Ксенія.
Однак вона зазначила, що в Україні ї складно через те, що вона будує своє життя наразі за кордоном, що означає, що тут треба буде починати все знову.
Як живу за кордоном і не знаю, чи я готова жити знову в Україні
Послання українцям: інший менталітет і українізованість
“В Португалії бути готовим до того, що це зовсім інший менталітет. Всім байдуже, що ти українка. Там складно з роботою, бо обов’язково треба знати мову.
В будь-якому разі треба бути готовим підлаштуватися, бо це тебе приймають в іншій культурі, а ти повинен адаптуватись”, − наголосила вона.
Водночас Ксенія зазначила, що в Литві треба бути готовим до застарілого менталітету.
“Але в будь-якій країні треба бути готовим, що тебе там ніхто не чекає... І, звичайно, там буде складніше, ніж вдома. Але все можливо”, − додала дівчина.
Українцям за кордоном вона бажає бути більш українізованими та не забувати про війну.
Дуже легко втратити зв’язок з реальністю. Треба памʼятати, що це твоя країна. І також поширювати інформацію про війну. Бо європейці починають забувати про неї
Наостанок, українцям, які попри все залишаються в Україні, дівчина бажає залишатися сильними.
“Також хочу побажати не створювати постійну війну між українцями, які виїхали, які залишилися. Ніколи не засуджувати вибір виїхати. І цінувати свій вибір залишитися. Бо обидва вибори, як на мою думку, правильні. Для кожного є свій правильний вибір”, − підсумувала Ксенія.
Історія Ксенії – це шлях до бажаного життя крізь терни війни, адаптації та іноді незвичного європейського менталітету. Це розповідь про те, як війна єднає людей навіть з різних країн і вчить поважати інші культури.