ВАШИНГТОН – Остання дипломатична ініціатива президента США Дональда Трампа з метою припинення війни в Україні зустріла різку критику з боку колишнього високопосадовця адміністрації Байдена, який назвав переговори про «гарантії безпеки» «загалом відірваними від реальності».
В інтерв’ю Kyiv Post у понеділок посол Майкл Карпентер, який до початку цього року обіймав посаду старшого директора з питань Європи в Раді національної безпеки США, попередив, що складні переговори є театральною виставою або «кабукі-силою», яка в кінцевому підсумку не зможе забезпечити Україні необхідний захист.
Коментарі Карпентера пролунали після тижня важливих зустрічей, зокрема саміту Трампа з президентом Росії Владіміром Путіним на Алясці та подальшої зустрічі в Білому домі з президентом України Володимиром Зеленським і європейськими лідерами.
Хоча адміністрація заявляє про прогрес і повідомляє, що Трамп доручив держсекретареві Марко Рубіо вести переговори про мирну угоду, Карпентер бачить небезпечний розрив між риторикою і реальністю.
«Кабукі»-гарантія
На думку Карпентера, запропоновані Європою «сили безпеки» у складі 15-20 тисяч військовослужбовців не мають шансів на реалізацію.
«Концепція сил безпеки неявним чином передбачає, що Росія буде змушена припинити вогонь, як якийсь deus ex machina, – сказав він Kyiv Post. – Насправді ці сили, ймовірно, ніколи не будуть розгорнуті, оскільки Путін напевно відхилить цю пропозицію під час переговорів про умови припинення вогню».
Він особливо критично висловився щодо європейських лідерів, які стверджують, що Путін не має права голосу. «Насправді він його має, бо припинення вогню не відбудеться без його згоди», – сказав Карпентер.
Він пояснив, що без готовності розгорнути сили до припинення вогню або заморозити російські активи весь план є «в основному показовим».
Карпентер був настільки ж відвертим щодо американської сторони угоди. Він відкинув «фантастичні» твердження про те, що «угода про критичні мінерали» може слугувати гарантією безпеки.
Він вказав на російський ракетний удар по американському заводу в Україні, який не викликав жодної реакції з боку США. За його словами, це доказ того, що обіцянки адміністрації про «повітряну підтримку» «ймовірно, ніколи не будуть реалізовані».
Висновок Карпентера: кінцевою метою адміністрації є «переконати Україну підписати мирну угоду на майже будь-яких умовах».
Суперечливі сигнали Трампа
Публічні заяви адміністрації малюють складну і часто суперечливу картину. У той час як його спеціальний посланник Кіт Келлоґґ повідомляв журналістам у Києві, що чиновники «дуже, дуже наполегливо працюють» над мирною угодою, сам президент Трамп робив низку суперечливих заяв.
Після зустрічей у Білому домі він заявив, що робить «дуже хороший перший крок» на шляху до миру, але сказав Fox News, що не буде дзвонити Путіну в присутності європейських лідерів, бо «вважає це неповагою до президента Путіна».
Він сказав, що готовий підтримати миротворчу місію з повітря, але виключив можливість введення американських сухопутних військ. Він також висловив розчарування повільним просуванням мирної угоди, натякнувши на можливість нових санкцій або мит проти Росії, якщо протягом двох тижнів не буде досягнуто прогресу.
Небезпека витоку інформації
Kyiv Post також попросив Карпентера прокоментувати повідомлення, що адміністрація Трампа звернулася до колишнього головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного.
Він сказав, що це була, «можливо, спроба перевірити, чи він може бути більш поступливим, ніж Зеленський, як у питанні переговорів з Росією, так і в питанні гарантій безпеки».
Це свідчить про можливі спроби створити внутрішні розбіжності в Україні, щоб сприяти укладенню мирної угоди, більш вигідної для Москви.
Привид Будапешта і гамбіт великих держав
Для України нинішня дипломатична боротьба за гарантії безпеки є геополітичною грою, яка йде під довгою, зловісною тінню Будапештського меморандуму 1994 року.
Ця угода, за якою Україна відмовилася від свого ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки, зараз широко розглядається як кричуща поразка міжнародної дипломатії. Анексія Криму Росією та продовження агресії на Донбасі довели, що такого штибу угоди не можуть протистояти амбіціям великої держави.
Ця історична поразка — не просто тема для розмов, а основа скептицизму України, який так влучно відобразив Карпентер у своєму аналізі.
Нинішні переговори висвітлюють фундаментальну і небезпечну розбіжність між цілями сторін. Україна прагне надійного стримуючого чинника, щоб запобігти майбутній агресії Росії, залізної гарантії, яка захистить її суверенітет і територіальну цілісність.
Думка Карпентера, що «єдина реальна гарантія безпеки – це членство України в НАТО, а це, очевидно, є анафемою для Путіна», підкріплює цю тезу. Для Києва ніщо, крім членства в НАТО чи його функціонального еквівалента, не буде достатнім.
Для Москви вся мета війни полягає в тому, щоб Україна ніколи не приєдналася до альянсу і залишилася, в кращому випадку, нейтральною буферною державою, а в гіршому — підкореним сусідом. США за нинішньої адміністрації намагаються покласти край конфлікту з мінімальним військовим втручанням, що свідчить про чітку зміну пріоритетів.
Європейці, зі свого боку, не лише зацікавлені в захисті України, а й використовують кризу як гамбіт для посилення військового потенціалу НАТО в Центральній Європі.
Основний аргумент Карпентера про те, що запропоновані європейські сили є «кабукі-силами», є прямим коментарем до цієї геополітичної ситуації. Він припускає, що обіцянки даються не для забезпечення безпеки України, а для задоволення власних інтересів.
Це робить будь-яку значущу угоду практично неможливою, залишаючи Україну перед перспективою «миру», який може зробити її вразливішою, ніж будь-коли.