Я не великий прихильник теорій змови, але намагаюся зрозуміти сигнали Трампа щодо України та його дії в інших регіонах. Усе це, на мою думку, свідчить про те, що ми спостерігаємо поворот політики США: відхід від України й Європи, від Китаю — та зміщення фокусу ближче до дому, на Латинську Америку.
Дозвольте пояснити.
Останніми тижнями ми бачимо значне нарощування військової присутності США біля берегів Венесуели, що аж ніяк не пропорційно ризику від наркокартелів, які діють у країні. Подумайте: США розгорнули USS Iwo Jima, кілька ракетних есмінців, допоміжні судна та близько 6 000 морських піхотинців на кораблях неподалік узбережжя.
USS Iwo Jima може бути призначений для перевезення великої кількості військових, але це аж ніяк не круїзний лайнер, і США навряд чи захочуть довго тримати тисячі морських піхотинців на кораблях під пекучим сонцем Карибського моря.
Це розгортання сил США більше схоже на підготовку або підтримку сценарію зміни режиму, ніж на будь-що інше.
Це збіглося з оголошенням цього тижня адміністрацією Трампа масштабного пакета підтримки — 20 млрд. доларів у вигляді валютних свопів — для уряду Мілея в Аргентині.
Іронія в тому, що Мілей просуває лібертаріанський порядок денний і раніше різко критикував провальні іноземні програми порятунку Аргентини, тоді як справжні проблеми країни пов’язані передусім із невдалими внутрішніми економічними політиками.
Здається, Мілей знову шукає типову для Аргентини фінансову допомогу, бо його реформи зустріли внутрішній спротив. Адміністрація Трампа охоче виписує чеки, адже Мілеї підтримує порядок денний MAGA, так само як і Букеле в Сальвадорі.
Тим часом адміністрація Трампа посилює тиск на більш ліві уряди в регіоні, передусім на Лулу в Бразилії, запровадивши 50% мита та санкції проти судової системи країни, що, схоже, слугує підтримкою Болсонару в контексті його власних юридичних проблем із бразильським правосуддям.
Не певен, чи обійми Трампа з Лулою цього тижня на сесії ГА ООН можна вважати переломним моментом, але, як видається, очевидно одне: США знову активно повертаються до Латинської Америки.
Для Трампа, думаю, логіка така: по-перше, інтерес США до Латинської Америки, ймовірно, добре «продається» вдома, адже багато американських виборців вважають регіон джерелом багатьох проблем США — передусім міграції та наркокартелів. Такий інтерес виборцям легше пояснити, ніж військове втручання США в Європі на підтримку України чи на Близькому Сході на підтримку Ізраїлю.
По-друге, Трамп навряд чи може похвалитися успіхами у протидії Сі чи Путіну.
Щодо Китаю — Сі, схоже, викрив блеф Трампа щодо тарифів, пішов на пряму конфронтацію зі США, і Трамп у підсумку відступив. Немає ознак, що Китай поступається чи відмовляється від власних амбіцій під тиском США, особливо коли йдеться про Тайвань.
Щодо Росії — сподівання Трампа швидко досягти перемоги, нав’язавши Україні мирну угоду, не справдилися.
Я б сказав, що Трамп повністю провалив переговори — він змарнував важелі впливу, які мав на початку, і не захотів посилити тиск на Путіна, збільшивши продаж зброї Україні та запровадивши жорсткіші санкції проти Росії.
Путін сприйняв таку позицію Трампа як прояв слабкості й, вочевидь, вважає, що зі зменшенням підтримки США Європа не здатна самостійно нести тягар допомоги Україні. Зрештою, на його думку, Трамп разом із Європою зрештою «піднесуть Україну на тарілці» Росії.
Путін тепер знову просуває сценарій затяжної війни, а ще гірше — нарощує ескалацію в Європі, здійснюючи вторгнення дронів у повітряний простір та атаки на критичну інфраструктуру.
Для Трампа Європа тепер — джерело ризиків. Його допис цього тижня, де він припустив, що Україна може перемогти, а Європа має інструменти, щоб це забезпечити, фактично став сигналом: Трамп передає проблему Європі.
По-третє, Трамп прагне легких перемог. І, гадаю, у Венесуелі він бачить слабкість режиму Мадуро, що врешті може розгорнутись для нього сценарієм на кшталт «хвіст виляє собакою».
Я впевнений, що ідеологи в його адміністрації, які займаються Кубою та Венесуелою — зокрема Марко Рубіо, — вже подають йому сценарій зміни режиму як легкий політичний здобуток.
Мені здається, США повертаються до політики 1960–1980-х років — втручання у внутрішню політику країн Латинської Америки: підтримка правих союзників і протидія лівим урядам.
Ймовірно, це передбачає провокування режиму Мадуро, щоб виправдати точкові удари США та підштовхнути опозицію до повстання, після чого вона зможе діяти самостійно, мінімізуючи ризики для американських військ.
Такий сценарій відкриває перспективу приходу до влади у Венесуелі нового режиму типу MAGA, що принесе значні інвестиційні можливості для американських компаній, особливо в енергетичному секторі.
По-четверте, як уже зазначалося, ідеологічно Трамп, імовірно, бачить вигоду в протистоянні лівому, комуністичному режиму та підтримці повернення до влади правих, імовірно авторитарних, урядів у Латинській Америці — це відлуння політики США 1960–1970-х років щодо регіону.
По-п’яте, Трамп і його адміністрація, схоже, сприймають Латинську Америку як власний «задній двір». У цьому контексті можна розглядати й допис Трампа в Truth Social цього тижня про Україну.
Викривши Росію як «паперового тигра» у військовому сенсі та відзначивши слабкий стан її економіки, а також потенціал України виграти війну, Трамп, імовірно, надіслав Путіну чітке попередження триматися подалі від його «заднього двору».
Сигнал для Путіна був такий: Росії вже вистачає проблем в Україні, тож зосередься на них і не повторюй кроків першого терміну Трампа, коли російський спецназ відправляли на підтримку Мадуро.
Можливо, саміт на Алясці також дав Трампу змогу підкріпити цей сигнал: Латинська Америка — наша сфера впливу, а натомість я в якості подарунку заблокую подальші санкції проти Росії.
Підсумовуючи, можна сказати: США повертаються до політики 1960–1980-х років — втручання у внутрішні справи країн Латинської Америки, підтримки правих союзників і протидії лівим урядам.
Хоча загалом складається враження, що за Трампа США відходять до більш ізоляціоністської політики «Америка передусім», вважаю, Латинська Америка стане винятком. Адміністрація Трампа бачить прямий зв’язок між подіями в сусідніх країнах і ситуацією всередині США.
Передрук із блогу автора @tashecon. Оригінальну статтю можна прочитати тут. Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.