Слухання в сенатському Комітеті з питань міжнародних відносин у середу щодо нової «гонки озброєнь 2.0» мали би бути звичайним засіданням, але перетворилися на суворе визнання того, наскільки крихким стало глобальне стримування, а ситуація в Україні з Росією стала тим шарніром, від якого тепер залежить майбутнє ядерної зброї у світі.
Законодавці наголосили, що криза виходить далеко за межі агресії Москви. На їхню думку, більш серйозною небезпекою є прецедент, який Росія створює для кожної держави, яка коли-небудь довіряла гарантіям безпеки щодо ядерної зброї.
Найгостріше застереження висловила членкиня комітету Джин Шахін (дем., Нью-Гемпшир), посилаючись на Будапештський меморандум 1994 року, за яким Україна відмовилася від свого ядерного арсеналу в обмін на обіцяний захист.
«Якщо ми дозволимо Росії поглинути суверенну територію України, інші країни зроблять очевидний висновок: для безпеки їм потрібна ядерна зброя, – заявила Шахін. – Це провал стримування, якого ми не можемо собі дозволити».
Навіть попри рідкісну згоду щодо України, сенатори залишалися глибоко розділеними щодо того, як протистояти подвійній ядерній загрозі – з боку Росії та Китаю.
Обмани Москви і розбіжності Вашингтона
Для голови комітету Джима Ріша (респ., Айдахо) діагноз однозначний: Росія вже поховала систему контролю над озброєннями часів Холодної війни.
Він вказав на «безпрецедентне зростання» ядерної небезпеки, сказавши, що Москва використовувала десятиліття контролю над озброєннями не для стабілізації системи, а для «обмеження політики США» і отримання поступок.
За його словами, Кремль вже давно не грає за старими правилами: Росія призупинила свою участь у новому договорі START (Обмеження стратегічних наступальних озброєнь) і майже повністю модернізувала свою стратегічну тріаду – міжконтинентальні балістичні ракети, балістичні ракети підводного запуску і ядерні ракети повітряного базування.
Колишній президентський посланець з питань контролю над озброєннями Маршалл Біллінгслі підтримав цю позицію, заявивши сенаторам, що він «не підтримує продовження дотримання обмежень за новим договором СНО або переговори про будь-які інші форми військово значущих ядерних обмежень, поки ми не виконаємо свою домашню роботу», починаючи з перегляду ядерної політики.
Демократи наполягали на протилежному. На їхню думку, саме через крах контролю над озброєннями необхідно зберегти останній договір, що залишився. Шахін заявила, що контроль над озброєннями залишається «єдиним варіантом, який має успішний досвід», зазначивши, що стратегічні арсенали США і Росії скоротилися з понад 40 000 боєголовок на піку Холодної війни до менше 2 000 сьогодні.
Роуз Ґоттемюллер, колишня заступниця державного секретаря з питань контролю над озброєннями, закликала до практичного компромісу: продовження терміну дії нового договору СНО на один рік у поєднанні з поверненням до повної верифікації, включно з інспекціями на місцях.
Це, за її словами, дасть Вашингтону критично важливий час для підготовки «без додаткових викликів з боку Росії, яка нещодавно зняла з себе обмеження нового договору СНО і розпочала кампанію швидкого нарощування озброєнь».
Ще більше ускладнюють ситуацію дедалі тісніші зв’язки Москви з Північною Кореєю.
Ріш попередив, що в обмін на підтримку у війні проти України Росія «ймовірно, надає Пхеньяну передові космічні та військові технології», і що наслідки цього виходять далеко за межі Донбасу.
Китай: вражаючі темпи
Хоча вся увага сьогодні прикута до Росії, сенатори від обох партій тепер розглядають Китай як справжнього ядерного суперника, який мчить до паритету з небаченими в сучасну епоху темпами.
Ріш підкреслив, що Китай виявляє «майже нульовий інтерес» до контролю над озброєннями і нарощує свій ядерний потенціал найшвидше з усіх держав.
Біллінгслі навів найцікавіші цифри: наразі Китай має понад 600 ядерних боєголовок, випереджає графік досягнення 1 000 одиниць до 2030 року і став на шлях до досягнення щонайменше 1 500 до 2035 року, що може скласти конкуренцію нинішнім арсеналам США і Росії.
За його словами, відкриття трьох нових китайських полігонів міжконтинентальних балістичних ракет є беззаперечним доказом намірів і масштабів.
В одному питанні була досягнута широка згода: світу зрештою знадобиться тристороння структура, яка стримуватиме всіх трьох ядерних гігантів — Росію, Китай і США.
Але на цьому згода закінчилася. Республіканці розглядають наближення терміну дії нового договору СНО як важіль для примусу до нової позиції. Демократи бачать у ньому міст для збереження стабільності, доки не стане можливим діалог із Китаєм.
Комісія зі стратегічної позиції США вже назвала цей момент «вирішальним десятиліттям», і сенатори з обох партій чітко дали зрозуміти, що відчувають вагу цього попередження.
Кінець Холодної війни
Під час слухань чіткої згоди було досягнуто лише в одному: ядерний порядок часів Холодної війни зник.
На його місце прийшла нова боротьба великих держав, що виникла внаслідок війни Росії в Україні та стрімкого нарощування військової потужності Китаю.
Справжня дискусія зараз точиться не про те, чи настануть зміни, а про те, як Вашингтон повинен їх сформувати – через оновлення контролю над озброєннями, через швидку модернізацію США або через якесь незручне поєднання цих двох підходів.
Час нового договору СНО швидко спливає. Те, чи вирішать США продовжити його, скасувати або модернізувати для епохи конкуренції ядерних держав, визначить американську стратегію стримування на ціле покоління.
І на Капітолійському пагорбі з’являється думка, що наступна ера ядерної доктрини має бути побудована для світу з трьома суперниками, а не одним – це зміна парадигми, яка зрештою змусить Білий дім вирішити, яким загрозам надати пріоритет, а які ризики прийняти.
Іншими словами: майбутнє ядерного порядку може залежати не тільки від долі України, а й від того, як Вашингтон вирішить переписати правила, які більше не існують.