Останні кілька днів я провів у Стамбулі та Анкарі, зустрічався з журналістами, аналітиками, дипломатами, лідерами бізнесу, політиками, друзями та знайомими.
Головною темою цих розмов, очевидно, були події навколо арешту за звинуваченнями в корупції мера Стамбула Екрема Імамоглу і протести, що спалахнули в Стамбулі та по всій Туреччині у відповідь на це.
Туреччина і в кращі часи була поляризованою, але зараз вона стала ще більш поляризованою, і я почув багато думок на цю тему.
Прихильники Імамоглу стверджують, що він невинуватий, а його арешт - це наступ на демократію. Вони попереджають, турецька модель демократії зміщується від конкурентної автократії до повноцінної автократії.
Прихильники Ердогана, тим часом, стверджують, що звинувачення в корупції серйозні та судова влада просто виконує свою роботу. Вони також стверджують, що секуляристи мають ідеалізоване уявлення про демократію в роки, що передували приходу Ердогана до влади - і забувають, що багато з тих же методів використовувалися проти ісламістів та інших у минулому.
Туреччина має досвід переворотів і навіть електронних переворотів, які мали різний ступінь успіху, і майже сформовану політичну культуру за принципом «переможець забирає все». Я чув скарги від курдів, де відбуваються такі ж масові протести після попередніх арештів партійних лідерів - Деміртаса та інших.
Дуже поширеним аргументом, який я чув з обох таборів, і навіть від нейтральних осіб, було те, що звинувачення в корупції не є чимось дивним. Дійсно, корупція поширена в турецьких муніципальних органах влади, але якщо Імамоглу звинувачують у корупції, то звинувачувати треба й інші владні кола, а щодо цього робиться недостатньо. Часто говорилося про те, що ця справа є політичною, оскільки так чинна влада намагається усунути головного конкурента Ердогана на майбутніх президентських виборах.
Багато людей говорили мені, що їхній демократичний вибір обмежують і що це вже не демократія - щось загубилося/зламалося. Вони хочуть бачити перспективу політичного вибору, де інша партія, крім ПСР (“Партія справедливості та розвитку”, правляча партія - ред.) або власне Ердогана, може перемогти. Принаймні, я часто чув про це під час спілкування з різними людьми.
Не вбивайте вісника, просто повідомляю про те, що мені говорили люди.
Важливим моментом тут є те, що Туреччина все ще відчуває себе інакше, ніж, скажімо, Арабська весна або Україна в 2004-2005 чи 2013-14 роках, де було справжнє відчуття, що нація в переважній більшості повстала проти правлячої партії та лідера.
Я все ще бачу багато людей, які захищають Ердогана, а велика частина населення (курди) залишається осторонь. Країна все ще поляризована, 50 на 50, 60 на 40, 45 на 55? Я не знаю. Але це не 80% плюс проти Ердогана, як, здавалося, було в Україні проти Януковича в 2004/05 і знову в 2013/14 роках - я був в Україні в обидва рази, і це, безумовно, відчувалося саме так.
І ось, через два тижні після арешту Імамоглу, Ердоган, здається, подолав один з найсерйозніших викликів за 23 роки свого правління. Багато років тому я жартував, що Ердоган - політик з дев’ятьма життями. Насправді, можливо, зараз це більше схоже на вісімнадцять. Демонстрації відступили.
Опозиція, на мою думку, намагається втримати їхню динаміку.
Були розмови про кулуарні домовленості між керівництвом лідерами РНП та адміністрацією Ердогана. Зокрема, припущення про те, що звинувачення в тероризмі проти Імамоглу і РНП (“Республіканська народна партія” - ред.) не були висунуті - опікуни не були призначені в РНП і муніципалітет Стамбула - і це дозволило більшості РНП у Стамбульській муніципальній асамблеї обрати виконувача обов’язків замість Імамоглу на посаді мера міста.
Послугою за послугу з боку керівництва РНП могло бути зменшення кількості демонстрацій. Дійсно, ми бачили, як опозиція, очолювана РНП, схоже, перейшла від підштовхування демонстрацій до бойкоту підприємств, які вважаються близькими до адміністрації Ердогана. Однак за такі дії її розкритикували, мовляв, вона завдає шкоди вітчизняному бізнесу і робочим місцям (я чув це від власників магазинів, які підтримують Імамоглу), тоді як економіка зіткнулася з високою інфляцією, слабким зростанням на тлі складної глобальної економічної ситуації, що зараз сформувалася з початком тарифних воєн Трампа. Я сумніваюся, що бойкоти будуть продовжуватися.
Складається враження, що ініціатива перейшла від опозиції до адміністрації Ердогана. Опозиція може закликати до дострокових виборів, але здається дуже малоймовірним, що Ердоган санкціонує їх до того, як перспективи економіки покращаться, і навряд чи це станеться раніше 2027 або 2028 року. Ердоган сподівається на те, що що народна підтримка/пам’ять про Імамоглу зникне, а на перший план вийдуть інші проблеми, які він зможе використати собі на користь.
Якщо крок проти Імамоглу був політичним, то Ердоган добре розрахував час і підготувався до нього.
По-перше, відродження курдського мирного процесу, який зараз значною мірою підтримується націоналістичним союзником Ердогана Девлетом Бахчелі (Партія націоналістичного руху, ПНР - ред.), схоже, стримує курдів від широкої підтримки демонстрацій на чолі з РНП з приводу арешту Імамоглу. Курдські групи, схоже, не хотіли розхитувати човен цим процесом, а дисципліна серед курдів була сильною і загалом утримувала їх від демонстрацій на підтримку Імамоглу.
Для декого це може бути дивним, зважаючи на те, що курдська HDP (Демократична партія народів - ред.), як видається, надавала мовчазну підтримку РНП та Імамоглу на минулорічних місцевих виборах.
Однак курди, схоже, розчаровані тим, чого вони досягли в союзі з Імамоглу і РНП, і зараз очікують поступок від адміністрації Ердогана, припускаючи, що Оджалан офіційно закличе РПК (Робітничу партію Курдистану - ред.) скласти зброю, і припускаючи, що бійці РПК відгукнуться на цей заклик.
По-друге, західні уряди стримано відреагували на арешт Імамоглу. З одного боку, їм важко критикувати, коли звинувачення стосуються корупції. В інших країнах-кандидатах на вступ до ЄС, як-от Україна, а також на західних Балканах, ЄС закликає докладати більше зусиль у боротьбі з хабарництвом. Адміністрація Ердогана стверджуватиме, що вона лише реагує на цей заклик, і проситиме ЄС оцінити докази проти Імамоглу.
Я також почув коментар з боку Ердогана щодо нещодавніх політичних дій в ЄС, спрямованих проти Джорджеску в Румунії і нещодавно проти Ле Пен у Франції - чим вони відрізняються від дій проти Імамоглу? Ле Пен, схоже, порушила закон у Франції, але чи була її заборона балотуватися на наступних президентських виборах також політичною?
Але ще важливіше те, що Європа не може критикувати Ердогана, враховуючи, що зараз вона зіткнулася з екзистенційною загрозою з боку Росії і відчайдушно потребує турецької військової та військово-промислової підтримки, щоб протистояти цій загрозі.
Туреччина також продемонструвала готовність взяти участь у широко обговорюваних «Силах заспокоєння», які Велика Британія і Франція намагаються очолити для забезпечення будь-якого припинення вогню в Україні. Туреччина має найбільшу армію в європейській частині НАТО і може відправити в Україну десятки тисяч військових, якщо будуть досягнуті домовленості з Європою.
Циніки можуть сказати, що Європа часто читає лекції Туреччині, та й у всьому світі, про свої цінності прав людини, демократії, верховенства права тощо, але якщо вона дозволить Україні зазнати поразки, то не буде ніяких цінностей, які потрібно буде захищати.
Росія поширюватиме зовсім інші цінності по всій Європі. Схоже, що зараз перед Європою стоїть важкий вибір між інтересами і цінностями, і Ердоган зрозумів, що в даний момент європейські інтереси вимагають, щоб Європа зберігала мовчання щодо внутрішньополітичних тенденцій в Туреччині.
Так само Ердоган зрозумів, що новий президент Трамп не особливо зосереджений на цінностях, а більше на інтересах, зокрема, на бажанні продавати Туреччині військове і аерокосмічне обладнання, а також на бажанні Трампа вивести американські війська з Сирії.
Туреччина може задовольнити інтереси США в Сирії, зокрема, стримуючи ІДІЛ та ін. Туреччина також корисна в контексті планів США та Ізраїлю щодо максимального тиску на Іран.
Чи думають США про використання турецьких військових баз і/або авіабаз для майбутніх військових дій проти Ірану, а також для посилення американських санкцій проти Ірану?
Туреччина та Ізраїль наразі протистоять одна одній у Сирії, і США намагаються не допустити подальшого загострення цих відносин - наразі вони використовують свої дипломатичні важелі впливу на Туреччину та Ізраїль, щоб спробувати об’єднати їхні зусилля. Отже, Трамп не виявляє жодного інтересу до розхитування човна через внутрішньополітичні події в Туреччині.
Команди Трампа і Ердогана, як і раніше, налаштовані оптимістично щодо відносин - телефонна розмова між Ердоганом і Трампом минулого місяця, до арешту Імамоглу, як повідомляється, пройшла добре, так само, як і візит минулого тижня до Вашингтона турецького міністра закордонних справ Фідана.
Адміністрація Ердогана все ще оптимістично налаштована щодо візиту Ердогана до Білого дому. І, зокрема, в останньому раунді тарифів Трампа Туреччині вдалося досягнути найнижчого рівня універсального тарифу - 10%.
Зрештою, Ердоган, схоже, має важелі впливу на Трампа, що дозволило Трампу зберігати мовчання щодо справи Імамоглу.
По-третє, команда Сімсека зробила чудову роботу зі стабілізації економіки за останні 18 місяців після виборів 2023 року. Валютні резерви Центрального банку Туреччини збільшилися на понад 100 мільярдів доларів, досягнувши максимуму в 175 мільярдів доларів.
Ринки були явно шоковані оголошенням про арешт Імамоглу. Іноземці, які відновили значні портфельні інвестиції в Туреччині, в перші ж дні після арешту Імамоглу почали виходити з країни, не знаючи, якими будуть наслідки арешту (відставка Сімсека та зміна ортодоксальної політики?).
Ліра сильно постраждала, впавши на 14% за перші кілька годин після арешту, до нового рекордного мінімуму - нижче 42 за долар. Однак ЦБ РФ відреагував рішуче, використавши валютні резерви для сприяння плавному виведенню іноземних портфельних грошей, а потім підвищив верхню межу коридору процентних ставок, ставку за кредитами та обмежив ліквідність ліри. Це допомогло стабілізувати ліру і зупинити відтік іноземного капіталу. Важливо, що місцеві жителі не надто багато свідчень про доларизацію. Очевидно, що реформи, ініційовані Сімсеком і Центральним банком Туреччини за останні 18 місяців, зробили багато для відновлення довіри з боку ринків і, зокрема, місцевих турків. Висока прибутковість ліри підтримувала інвестиції місцевих жителів. Останніми днями ми спостерігаємо відновлення валютних резервів.
Оголошення про арешт Імамоглу шокувало систему, але вона вистояла, і, можливо, сам факт, що вона вистояла без системної кризи, надав ще більшої впевненості у стабільності системи. Можливо, позиції команди реформаторів - Сімсека, Карахана та інших - також зміцнилися, оскільки Ердогану зараз як ніколи потрібна ця команда, щоб допомогти стабілізувати економіку (боротися з інфляцією) і захиститися від потенційної майбутньої політичної нестабільності.
Я чув від опозиції сподівання, що ринок зрештою стане останнім стримуючим фактором для Ердогана. Насправді це видається малоймовірним, оскільки все ще існують буфери - зокрема, все ще значні валютні резерви (понад 150 мільярдів доларів, або річний обсяг валового зовнішнього фінансування), відносно помірний дефіцит поточного рахунку (1-2% ВВП, якому, ймовірно, зараз допомагають нижчі ціни на нафту, оскільки тарифи Трампа спричиняють глобальну рецесію), міцні державні фінанси (державний борг по відношенню до ВВП менше 30%), надійні банки і довіра до банківської системи, а також високі запаси лір, що діють на противагу зростаючій доларизації.
А також довіра до Сімсека і його команди та їхньої здатності зробити все необхідне для стабілізації ринків - включно з підвищенням ставок - що має утримати місцеве населення від інвестування в ліричні активи. Поки Симсек залишається, я вважаю, що ринок повинен забезпечити якір проти політичної нестабільності.
Довгострокова підвищена політична нестабільність і занепокоєння щодо верховенства права впливатимуть на довгостроковий економічний розвиток - це сповільнить прямі іноземні інвестиції та підвищення рейтингів. Але якщо ризик буде достатньо високим, портфельні інвестиції повернуться.
Питання в тому, чи повернуться іноземні інвестори, зважаючи на побоювання переходу до більш обмежувального політичного середовища? Відповідь, безперечно, криється в досвіді Росії, Саудівської Аравії та країн Перської затоки. У Росії, наприклад, багато інвесторів довго (і, зрештою, помилково) не вкладали кошти в російські активи напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2021 - на початку 2022 року. І це незважаючи на те, що президент Путін усунув усю внутрішню політичну опозицію, маючи підозри, що він стоїть за смертями Бориса Нємцова та Олексія Навального.
У Саудівській Аравії інцидент з Хашоггі, очевидно, є подібним доказом того, що ринки рідко карають більш обмежувальні політичні умови. Допоки торгівля буде легальною, західні санкції не будуть накладені на Туреччину, а економічна політика буде ортодоксальною, міжнародні інвестори продовжуватимуть розглядати Туреччину з точки зору співвідношення ризиків та винагород і вкладатимуть гроші туди, де це відповідає їхнім інтересам і прибутковості.
Як уже зазначалося, в довгостроковій перспективі вищі ставки на захист ліри та у відповідь на підвищені політичні ризики негативно впливатимуть на рейтинги, ПІІ та економічне зростання. Але насправді, як заявив міністр Сімсек іноземним інвесторам минулого тижня, це може в кінцевому підсумку виявитися дезінфляційним фактором і допомогти в боротьбі з інфляцією. А з минулорічних місцевих виборів у Туреччині ми дізналися, що інфляція сильно впливає на населення, і це питання номер один на виборах. Якщо завдяки всьому цьому Сімсек, ЦБРТ і його команда зможуть побороти інфляцію, це все одно може принести Ердогану порятунок на наступних виборах.
Ніколи не списуйте Ердогана з рахунків - це фраза, яку я вивчив за останні двадцять з гаком років роботи в Туреччині.
Можна подумати, що його крок проти Імамоглу зрештою дорого коштуватиме йому на наступних виборах - деякі коментатори зараз припускають, що опозиція об’єднається навколо будь-якого кандидата, висунутого проти Ердогана на наступних виборах (якщо припустити дострокові вибори або конституційну реформу, яка дозволить Ердогану знову балотуватися).
Можливо, але, можливо, і ні, оскільки час ще може подарувати Ердогану нові можливості. А Ердоган - досвідчений гравець, який вміє перегравати своїх внутрішніх політичних суперників.
Він також знову і знову використовує надзвичайно складну регіональну геополітику на свою користь. Ердоган припускає, що виборці швидко забудуть про події навколо Імамоглу. І він вважатиме, що якщо йому вдасться укласти мирну угоду з курдами, відновити економіку і знизити інфляцію, а також витягнути кролика з капелюха регіональної геополітики, то у нього ще є шлях до перемоги на виборах.
Що стосується регіональної геополітики, то Туреччина все ще може отримати вигоду від величезних контрактів на переозброєння Європи та України, а також фінансування в якості винагороди за допомогу в досягненні миру, припинення вогню в Україні, стабілізації Сирії та забезпеченні позитивних результатів щодо Ірану.
Ердоган намагатиметься розіграти всі ці сценарії на користь Туреччини і для власного політичного порятунку. Опозиція відповість, що події останніх кількох тижнів роблять політичні зміни питанням не «якщо», а «коли».
Час покаже.
Передрук з блогу автора на tashecon. З оригіналом можна ознайомитися тут.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.