Наступного разу, коли якийсь телеведучий говоритиме щось про перспективи «мирної угоди», за якої Україна «віддасть землю в обмін на мир», я хочу всадити його поруч із Аделіною. Минулого тижня у Львові вона показала мені на карті свого телефону свій втрачений дім в окупованій росіянами Новій Каховці.
«Дивіться, — сказала вона зі сльозами на очах, — на цьому супутниковому знімку ви бачите екологічну катастрофу, яка сталася після того, як Росія зруйнувала греблю Каховської ГЕС у 2023 році. А ось тут я мріяла відкрити невелику художню галерею. Чому я повинна віддавати свій дім?».
Дійсно, чому?
Територія, окупована Росією, за розміром дорівнює Португалії та Словенії разом узятим. Точні цифри важко отримати, але, ймовірно, там живе близько 5 мільйонів людей, а ще щонайменше 2 мільйони стали біженцями. На окупованих територіях українці зазнають жорстоких репресій і систематичної русифікації. За їхніми межами, такі як Аделіна, мають лише спогади, старі фотографії та ключі від втрачених домівок. Не можна прикрашати цю жахливу, злочинну окупацію заспокійливими словами на кшталт «території в обмін на мир».
Ніхто в Україні не вірить, що будь-яка «угода» покладе край війні назавжди, навіть якщо переговори врешті-решт приведуть до крихкого перемир’я. Своїм жорстоким загарбанням Росія відібрала у мільйонів чоловіків, жінок і дітей не просто «територію», а й їхні домівки, сімейні історії та засоби до існування, а в багатьох – життя. Україна не «віддаватиме» територію так само, як я не «віддам» свою машину, якщо її вкрав злочинець і я не можу її повернути. Перш за все, це не буде миром. Справедливий мир, за якого Аделіна повернеться додому після визволення всієї української території, Росія виплатить репарації, а Владімір Путін постане перед судом у Гаазі, є недосяжним у найближчому майбутньому. Але будь-що, що серйозно заслуговує на назву «мир», вимагає досягнення тривалої військової безпеки, економічного відновлення, політичної стабільності та європейської інтеграції для приблизно 4/5 суверенної території, яку Україна все ще контролює. На це знадобляться роки.
Ніхто не хоче миру більше, ніж українці. Очевидно, що Володимир Зеленський повинен намагатися утримати Дональда Трампа на своєму боці, щоб американський тиран не продав Україну Путіну. За останніми опитуваннями Київського міжнародного інституту соціології, лише 29% українців заявили, що можуть прийняти мирний план Трампа, але 51% можуть погодитися на альтернативний план, запропонований європейськими лідерами. Всі українці знають, що поки світ говорить про мир, Росія продовжує масовано бити по них дронами та ракетами.
Владімір Мединський, якого Путін відрядив на перемовини з українцями в Стамбулі, згадав Північну війну 1700-21 років, сказавши українській делегації: «Ми воювали зі Швецією 21 рік. Як довго готові воювати ви?».
Тож справжнє питання полягає в тому, чи зможе Україна продовжувати захищатися й зміцнювати свою стійкість за допомогою посиленої підтримки з боку Європи, яка компенсує зникнення підтримки з боку США. Найбільш обнадійливі розмови я мав у Києві з людьми, які працюють в оборонній промисловості. Україна зараз є світовим лідером в інноваційній розробці та виробництві безпілотників, випустивши минулого року понад 2 мільйони одиниць. Вона могла би досягти ще кращих результатів, якби більше країн-партнерів наслідували приклад Данії і укладали контракти безпосередньо з українськими виробниками озброєння.
Найбільшою проблемою є нестача поповнення особового складу підрозділів. Один із командирів на передовій розповів мені, що зараз у нього достатньо зброї та боєприпасів, але його батальйон укомплектований лише на 30 %. На сході, за його словами, є порожні окопи, які захищають лише дрони.
Росія, схоже, планує нові наступи, але західні військові експерти вважають, що Україна може продовжувати захищати більшу частину території, яку вона зараз контролює. Поступово вона може створити засоби для відбиття росіян на морі (де вона вже досягла успіху), на суші (за допомогою «віртуальної стіни» з дронів і ударів по глибоких ворожих тилах) і, що найскладніше, в повітрі. Прихід нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який не є прихильником політики Шольца, а також дещо несподіваний «черчилізм» британського прем’єр-міністра Кіра Стармера посилили, європейську «коаліцію охочих». Найкорисніший план для неї – це не «бойові дії на землі», а створення над країною щита багаторівневої протиповітряної оборони.
Три військові ресурси, які все ще необхідні від США, — це розвідувальні дані (які дуже важко замінити), американські системи ПРО Patriot (єдині, що можуть збивати російські балістичні ракети) та 155-мм боєприпаси у великих кількостях (хоча Європа вже нарощує їхнє виробництво). Якщо Трампа вдасться переконати не блокувати ці три ресурси, Україна з посиленою підтримкою Європи зможе вижити. Тоді, особливо якщо Європа також посилить економічні санкції проти Росії, тиск на Москву може поступово стати сильнішим, ніж на Київ. У якийсь момент навіть Путін почне думати, що настав час припинити гарячу фазу цієї війни, погодитися на «лінію розмежування» і наказати своїй внутрішній пропагандистській машині оголосити про знамениту перемогу. Нічого в цьому сценарії не є певним, і режим Путіна може більше не ризикувати миром, але це найменш нереалістичний шлях до закінчення найбільшої з 1945 року війни в Європі.
Перед Україною одразу постануть нові складні виклики. Як зберегти національну єдність воєнного часу, коли замовкнуть гармати? Як повернути до мирного життя в суспільстві понад 3 мільйони ветеранів? Коли провести вибори та як забезпечити вільне волевиявлення? Українська політика буде хаотичною і сповненою взаємних звинувачень, спрямованих як один проти одного, так і проти Заходу. Путін, для якого політика є продовженням війни іншими засобами, матиме широкі можливості підігрівати конфлікт, розпалюючи ворожнечу і розбрат.
А увага Європи може швидко зменшитися, як це сталося з Боснією після Дейтонських угод 1995 року. Практично весь невійськовий бюджет України сьогодні фінансується за рахунок міжнародної допомоги. Потрібні ще сотні мільярдів євро, перш ніж відновлена економіка зможе набути власної динаміки. Від Португалії до Польщі, популісти, що набирають силу в Європі, переконуватимуть виборців, що вони не повинні продовжувати оплачувати цей рахунок. Тільки якщо Мерц використає свій вплив для конфіскації заморожених активів Росії, можна буде знайти такі гроші.
На початку цього місяця – наступного дня після річниці перемоги над нацизмом у Європі – чотири європейські лідери відвідали Київ. На жаль, в Україні не буде простого, єдиного Дня Перемоги – дня повної поразки путінської Росії. Тривалий мир не настане найближчим часом, і його точно не принесе поспішно укладена, незбалансована угода. Тільки якщо Україна і Європа матимуть далекоглядність, витривалість і єдність для тривалої боротьби, до кінця цього десятиліття можна буде досягти чогось, що справді заслуговує на назву «мир».
Передрук з дозволу автора з газети Guardian. Оригінал тут.
Погляди, висловлені в цій статті, є поглядами автора і не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.