Після 141 дня невдалих переговорів про припинення вогню між Україною та Росією, які вели США в особі відставного генерал-лейтенанта армії США Кіта Келлоґґа, спеціального посланника Стівена Віткоффа та держсекретаря Марко Рубіо, президент Дональд Трамп поводиться більше як незацікавлена третя сторона, ніж лідер вільного світу.
Незабаром після того, як українські дрони знищили 34% російських стратегічних бомбардувальників, які запускають крилаті ракети по українських містах, президент подзвонив Путіну.
Як зазначив Лев Парнас [американський бізнесмен українського походження, радник колишнього мера Нью-Йорка Руді Джуліані – ред.], тон дзвінка був скоріше примирливий: «Замість того, щоб зателефонувати президенту Зеленському і привітати його або висловити солідарність, Трамп зателефонував Росії, щоб втішити її. Він висловив розчарування не Росією, а Україною, яка, за його словами, не поінформувала його про атаки на аеродроми... Трамп не зателефонував жертві, він зателефонував агресору. І після дзвінка він повторив позицію Кремля, а не Америки».
Президент Трамп повинен бути частиною рішення – він не може займати нейтральну позицію і просто спостерігати, як все це розгортається.
Президент сказав, що під час розмови Путін «дуже рішуче заявив, що буде змушений відповісти на цей напад на аеродроми», і додав, що «це, ймовірно, буде неприємно». Президент жодного слова не сказав про спроби відмовити Путіна від цього рішення.
Для Кремля це стало мовчазною згодою на відповідні дії проти України. 6 червня – у річницю висадки союзних військ у Нормандії – путінська армія вкотре вдалася до масованих повітряних ударів по містах в усій Україні, застосувавши 407 ударних дронів і 45 ракет, в результаті чого загинуло дев’ять цивільних і було поранено 80.
Міністерство оборони Росії оголосило, що це була «відповідь на терористичні акти» України.
Президент Трамп прокоментував це так: «Вони [Україна] дали їм [Росії] привід, щоб вони вчора вночі їх бомбили дощенту».
Але президент не розуміє, що це не був російський удар у відповідь, а продовження російської тактики, спрямованої на те, щоб вселити страх в українських цивільних осіб у їхніх домівках, що і є тероризмом за визначенням.
Росія навмисно завдає ударів по цивільних об’єктах, тоді як Україна атакує російські засоби нападу та платформи, з яких вони запускаються, а також об’єкти, які дають Кремлю змогу вести й фінансувати війну.
Зневага президента до Зеленського викликає занепокоєння європейських лідерів, а його нездатність визнати, що саме Путін є «першопричиною» «спеціальної військової операції» Москви, ще більше посилює їхні побоювання.
Так звана дружба Трампа з Путіним у поєднанні з його помилковим прагненням економічних угод з Росією для «створення величезної кількості робочих місць і багатства» затьмарює всі його судження.
У березні цього року президент сказав Лорі Інґрем [американська консервативна політична оглядачка – ред.]: «Путін сказав мені: «Якщо ти не проти, друже, я не хочу бачити тебе своїм ворогом». Він сказав це дуже рішуче».
Російський президент зробив Трампа своїм «другом» – це урок, який він виніс із книги китайського військового стратега Сунь Цзи. У своїй книзі «Мистецтво війни» Сунь Цзи вчить: «Якщо ти знаєш ворога і знаєш себе, тобі не потрібно боятися результату сотні битв».
Путін знає Трампа і постійно вкладає йому в голову, що Зеленський є проблемою, і що подальша підтримка України не відповідає інтересам США. Це підтверджують дії Білого дому після кожної телефонної розмови.
Пентагон і президент – «СЗЧ»
3 червня Пентагон раптово оголосив, що міністр оборони Піт Хеґсет не братиме участі – навіть дистанційно – у засіданні Контактної групи з питань оборони України в Брюсселі. Ця група, до складу якої входять 57 країн, вже надала Україні зброї та іншої військової допомоги на понад 126 мільярдів доларів, у тому числі 66,5 мільярда від США.
4 червня голова сенатського Комітету з питань збройних сил Роджер Вікер (респ., Міссісіпі) заявив, що президент попросив лідера більшості в Сенаті Джона Тьюна не виносити на голосування цього тижня двопартійний законопроєкт про санкції проти Росії, який 1 квітня подали сенатори Ліндсі Ґрем (респ., Південна Кароліна) і Річардом Блюменталь (дем., Коннектикут). Законопроєкт передбачає введення 500-відсоткового мита на імпорт з країн, що продовжують купувати російську нафту та іншу сировину.
За інформацією Wall Street Journal, у п’ятницю Білий дім та інші представники адміністрації зв’язалися з офісом Ґрема і «закликали його пом’якшити законопроєкт, а саме включити до нього винятки, які дозволили б Трампу самостійно вирішувати, на кого і на що накладати санкції», а також замінити слово «повинен» на «може» у всіх випадках, де воно зустрічається в тексті. Помічники конгресменів зауважили, що це фактично зробить закон необов’язковим до виконання.
Україна тримається, але їй бракує зброї для захисту своїх міст від щоденних атак дронів, балістичних і крилатих ракет. Ситуацію погіршує те, що адміністрація Трампа нещодавно перенаправила ключові елементи антидронових систем, призначені для України, підрозділам ВПС США на Близькому Сході.
Насправді нічого не змінилося, крім обсягу військової допомоги, що надходить від США.
У зверненні до українського народу 7 червня Зеленський сказав: «Ми працюємо для того, щоб збільшити українську ППО. Дуже потрібні позитивні сигнали від Сполучених Штатів Америки – конкретні сигнали щодо ППО. Ми досі чекаємо відповідь на пропозицію купити системи, які можуть допомогти. Конкретні сигнали, а не слова».
Для Росії мир буде досягнутий, коли Україна припинить опір, а Зеленський більше не буде президентом. Для цього Путіну потрібно, щоб Захід припинив надавати Зеленському військову допомогу. Йому вдалося сповільнити зусилля Білого дому, однак перешкодою стала Європа на чолі з німецьким канцлером Фрідріхом Мерцем, який щойно завершив візит до США і повернувся звідти з «оптимістичним» настроєм.
Окрім того, 6 червня країни Балтії опублікували спільну заяву, в якій підтвердили свою підтримку суверенітету і територіальної цілісності України – «підтримку України до її повної перемоги, в тому числі звільнення всіх тимчасово окупованих територій, притягнення до відповідальності за воєнні злочини та повне здійснення міжнародного правосуддя», а також її прагнення до членства в Європейському Союзі та НАТО.
Отже, нічого насправді не змінилося, крім обсягу військової допомоги, що надходить від США. Росія укріплює військові бази на кордоні з Фінляндією і розглядає можливість розгортання 10 000 військовослужбовців у Придністров’ї, і в країнах НАТО починають усвідомлювати, що від результату війни в Україні залежить і їхня доля.
У неділю ввечері Зеленський сказав ведучій ABC News Марті Раддац: «Ми насправді не знаємо, чи зупинять вони цю війну».
Але ми знаємо. Міністр закордонних справ Росії Серґєй Лавров чітко дав це зрозуміти в квітні, коли заявив, що «Росія не погодиться на нічого менше, ніж повна перемога над Україною».
Пізніше заступник голови Ради безпеки Росії Дмитрій Медведєв похвалився: «Російська армія наступає і продовжуватиме наступати... Все, що треба підірвати, буде підірвано, а ті, кого треба знищити, будуть знищені».
Президент Трамп повинен бути частиною рішення – він не може займати нейтральну позицію і просто спостерігати, як все це розвивається. Настав час знову об’єднатися з нашими європейськими союзниками і протистояти російській загрозі, інакше вбивства, які так сильно його турбують, триватимуть.
Тут усе просто – вбивства припиняться, коли Росія припинить напад.
Але росіяни й не думають зупинятися. Вчора ввечері Кремль запустив ще 500 дронів і 20 ракет різних типів на центр і захід України – знову на цивільне населення.
А Україна продовжує боротися. Станом на 9 червня, російські втрати вже наблизилися до мільйона – 997 120.
Погляди, висловлені в цій статті, є поглядами авторів і не обов’язково відповідають позиції редакції Kyiv Post.
Copyright 2025. Джонатан Світ і Марк Тот. Всі права захищені.