Чому російські війська взагалі перебувають у Молдові?
У 1991–1992 роках Молдова зазнала поразки, намагаючись утримати контроль над російськомовним Придністров’ям. Головною причиною стала підтримка сепаратистів російськими військами, розташованими в регіоні на той час. Перемир’я передбачало залишення в регіоні російських «миротворчих» сил. У грудні 2002 року президент Росії Борис Єльцин підписав у Стамбулі угоду, що зобов’язувала Москву вивести всі війська протягом десяти років. Документ також підписали представники Молдови, Придністров’я, України та ОБСЄ, а ЄС і США виступали спостерігачами.
Відтоді Росія вивела лише незначну кількість застарілої техніки. Кремль пояснює невиконання зобов’язань тим, що війська нібито повинні залишатися в молдовському Придністров’ї «для регіональної стабільності», попри стамбульську угоду.
Близько 470 тисяч мешканців Придністров’я критично залежать від російського фінансування, яке покриває близько 70% «державних витрат» регіону. Російські енергетичні субсидії — передусім постачання природного газу — дозволяли підтримувати функціонування неефективних радянських металургійних та виробничих підприємств, особливо на ринку ЄС. Коли Україна у 2024 році перекрила постачання російського газу до Придністров’я, Москва замінила його «гуманітарною допомогою» місцевим жителям.
Які російські сили залишаються на території Придністров’я в Молдові?
Російська Федерація, всупереч волі Молдови та міжнародним угодам, утримує на її території близько 1 500 військових. Ці підрозділи за боєздатністю не поступаються численнішій, але менш підготовленій молдовській армії, та майже напевно не змогли б чинити опір військам НАТО чи українській армії.
Ядро російської присутності в Молдові становить «силовий» контингент із 500–800 військових. Він розташований у районі міста Колбасна, на кордоні з Україною, на території, яку контролює Придністров’я. Південніше Колбасної, менш ніж за 3 км від українського кордону, розташований радянський склад із приблизно 20 тисячами тонн радянських та ще царських боєприпасів. Російські миротворці охороняють цей арсенал і своєю присутністю стримують Молдову (а після 2022 року й Україну) від спроб захопити його.
Менший російський контингент «миротворців» — близько 400 військових — базується в столиці Придністров’я, Тирасполі. Їхнє завдання — патрулювати лінію припинення вогню між молдовськими та придністровськими силами та загалом підтримувати «мир». Ці військові також контролюють блокпости й спостережні пункти.
Ще 300–400 росіян служать у штабах, забезпечують логістику, зв’язок і проводять електронне стеження за силами НАТО.
Рядовий склад цих російських підрозділів становлять громадяни Молдови, народжені й виховані в Придністров’ї. Вони отримують $1 500–2 000 на місяць — за місцевими мірками це дуже висока зарплата. Деякі мають подвійне громадянство з Росією, але там не проживають.
Офіцери — кадрові військові армії РФ, які зазвичай служать на командних посадах по шість місяців. Після російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року Молдова закрила свою територію для ротації російських офіцерів. Відтоді ті, хто прибуває до Придністров’я або повертається з нього, змушені маскуватися під туристів або в’їжджати нелегально.
У середині вересня 2025 року Придністров’я офіційно поскаржилося до Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) — міжнародної структури, що допомагає контролювати перемир’я 1992 року. Влада регіону заявила, що молдовські аеропортові служби нібито «перешкоджають» поїздкам «російських громадян», які мирно подорожують до та з Придністров’я як туристи.
За даними розвідки української армії, російська військова техніка та постачання — окрім того, що можна провезти в офіцерській валізі повз молдовських митників — більше не потрапляють до російських підрозділів у Придністров’ї.
Російські «миротворці» в Молдові мають лише легке озброєння — колісні бронетранспортери, кулемети, — але не мають важкої техніки, як-от танків чи артилерії. Вони здатні придушувати місцеві заворушення, але не готові до повноцінних бойових дій. Фактично ці війська виконують рутинні завдання: охорона об’єктів, патрулювання, логістична підтримка, без регулярної бойової підготовки.
Прем’єр-міністр Молдови та старший радник президента з питань оборони й національної безпеки Дорін Речан у червні 2025 року назвав усі російські сили в Придністров’ї — навіть разом із місцевими союзниками — «практично несуттєвими».
Які «придністровські» сили можуть допомогти росіянам
На папері, спонсовані та озброєні Російською Федерацією Збройні сили Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) налічують 5–6 тисяч військовослужбовців.
За заявами ПМР, її збройні сили налічують близько 6 000 військових, більшість із яких — призовники, що проходять обов’язкову службу протягом 2-3 років. Особисті свободи для строковиків мінімальні, але саме добровольці з ПМР є основним джерелом поповнення рядового складу російських військ у регіоні. Зарплата в армії ПМР виплачується регулярно та становить близько 500 євро на місяць — це вважається прийнятною сумою для життя в Придністров’ї.
Озброєння ПМР залишилося з 1990-х: близько 20 танків Т-34, 80 БТР і 20 реактивних установок на вантажівках. За чисельністю та силою ця армія приблизно дорівнює молдовській по інший бік неофіційного «кордону».
Підготовка військ ПМР обмежена, недофінансована та відірвана від бойових реалій. Найпомітніше це проявляється під час щоквартальних «маневрів», коли справну техніку виводять із гаражів та підганяють до лінії припинення вогню з молдовськими силами. Окрім кількох літальних апаратів, що належать приватним ентузіастам і фінансуються за їхній рахунок, ПМР не має навіть аматорських дронів.
Серед молодших військовослужбовців ентузіазм щодо кар’єри в армії низький. Від початку російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року Kyiv Post отримав надійні докази того, що тисячі найманців із Непалу, Куби, Індії, Сирії та Центральної Азії погодилися служити в російській армії та воювати. Менші групи надходили з Китаю та Сомалі, окремі бійці — із Сербії, Кенії та навіть з США. Жодного випадку набору з Молдови або з самопроголошеного Придністров’я зафіксовано не було.
Ключовим елементом державної пропаганди Придністров’я є теза про те, що проросійське слов’янське населення нібито повстало проти центрального уряду Молдови, який прагнув придушити російський вплив і російську мову. Ветерани боїв у Придністров’ї 1991–1992 років користуються податковими, житловими та іншими соціальними пільгами як офіційно визнані державою «герої» того конфлікту.
Придністровські медіа регулярно повідомляють про «громадянський обов’язок» колишніх призовників повертатися до лав армії як резервісти та підкріплення для регулярних військ. Резервний потенціал оцінюють від 15 000 до 75 000 чоловіків — залежно від того, до якого віку влада регіону вважає можливим мобілізувати населення. Окрім щорічного збору потенційних резервістів, Придністров’я фактично не проводить мобілізаційних навчань.
Український погляд на російську військову «загрозу» в Придністров’ї
На початку російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року українська влада на чолі з президентом Володимиром Зеленським застерігали, що Кремль може мобілізувати сили в Придністров’ї, щоб відкрити новий напрямок наступу — із заходу.
Уже на початку 2023 року занепокоєння зникли: Збройні сили України зірвали плани Кремля швидко змінити владу в Києві, російські війська загрузли на фронті, а українська армія стала сильнішою й упевненішою.
Відтоді Україна зазвичай утримує в Одеській області, навпроти Придністров’я, не більше двох, а здебільшого лише одну лінійну бойову бригаду, підсилену приблизно такою ж кількістю бригад територіальної оборони.
У статті 2023 року про військовий баланс між придністровсько-російськими силами та боєздатністю ЗСУ політологиня Єлизавета Павленко в аналізі для видання Zaborona зазначила: «Україна не менше за Молдову зацікавлена у розв’язанні конфлікту.… Збройна ескалація з боку РФ, якщо путінський уряд на неї наважиться, стане самовбивчим рішенням… таке протистояння не займе більш як 3–4 дні: придністровські комбатанти не мали бойового досвіду протягом 30 років».
У червні 2025 року в інтерв’ю аналітичній платформі Oboz.Ua український військовий аналітик та ветеран бойових дій Олег Симороз заявив:
«Знищення російського військового угруповання на території Молдови не стане важким завданням для ЗСУ… Чисельності наших бригад вистачить на те, щоб це угруповання повністю знищити (російські сили)... Якщо росіяни підуть на ескалацію в Придністров’ї, це закінчиться для них погано. Але загалом історія (Кремля) із збільшенням (російського) контингенту в ПНР виглядає смішно.
У понеділок у коментарі для новинного каналу Telegraf.ua український політолог Тарас Загородній спрогнозував мир, а не війну в Придністров’ї:
«Ви маєте розуміти, що керівництво Придністров’я нікуди не збирається й воювати ні з ким не хоче… Місцеві “бонзи”, які керують регіоном, почуваються добре… Їм дозволено їздити до Європи, і, головним чином, експорт Придністров’я спрямований саме туди — люди цього просто не знають».