Політолог Андреас Умланд у розмові з німецьким виданням Der Tagesspiegel та Kyiv Post оцінив наслідки останніх російських провокацій — порушень повітряного простору країн НАТО.
ISW вважає, що Росія перебуває у “нульовій фазі” можливої війни з НАТО. Згідно з цією оцінкою, Москва зараз створює матеріальні та психологічні передумови для війни. Чи погоджуєтеся ви, що останні дії Росії можна розглядати як підготовчий етап до війни проти Альянсу?
З раціональної точки зору зовнішньополітичної логіки це виключено, адже військові можливості сторін неспівмірні. Проте, як свідчать численні останні ознаки, ірраціональні імпульси та внутрішньополітичні розрахунки можуть штовхнути російське керівництво до подальшої конфронтації.
Від 2014 року військові та експансіоністські успіхи дедалі більше стали ключовими елементами — якщо не опорою — режиму Путіна. Зокрема, у разі перемоги над Україною або укладення перемир’я з постійними територіальними здобутками для Росії може виникнути спокуса перенаправити мілітаризовані настрої російського суспільства на новий об’єкт агресії.
Чи можна, наприклад, нещодавні порушення повітряного простору НАТО російськими дронами вважати ознакою підготовки до війни?
Ці нові провокації значною мірою пов’язані з політичними змінами у США у 2025 році. Коли підтримка Європи з боку Америки вже не є стовідсотковою, а політика Вашингтона щодо Росії залишається непослідовною, зростають як побоювання ескалації в Європі, так і готовність Москви піти на неї.
Порушення повітряного простору стали для Кремля ефективним засобом підживлювати невизначеність і посилювати суперечності між країнами НАТО.
Крім того, Москва, очевидно, прагне відвернути увагу Заходу й його ресурси від України.
Лише очевидна поразка Росії в Україні у поєднанні з внутрішньою соціально-економічною кризою здатна в довгостроковій перспективі послабити експансіоністські амбіції Москви.
Як ви вважаєте, що може стати наступним етапом після «нульової фази»? Одразу напад?
Росія щонайменше створює враження, що напад можливий. Москва, ймовірно, прагне залишити за собою можливість дій проти країн НАТО із використанням гібридних, а за потреби — і звичайних військових засобів.
Однак доти, доки триває війна проти України і Росія не здобула принаймні часткової перемоги, безпосередній напад на країну НАТО видається малоймовірним. Це означало б для Москви війну на два фронти.
Якщо ж Росія здобуде бодай часткову перемогу в Україні, ризик нової ескалації — наприклад, у країнах Балтії — суттєво зросте. Сп’янілий від успіху мобілізований Кремль може спокуситися випробувати рішучість НАТО — на естонському або литовському кордоні.
Лише очевидна поразка Росії в Україні у поєднанні з внутрішньою соціально-економічною кризою здатна у довгостроковій перспективі послабити експансіоністські амбіції Москви.
Здається, зараз Росія веде психологічну війну проти країн НАТО. Як ви вважаєте, якою є її мета і наскільки великі шанси на успіх?
Основною — хоча й не єдиною — причиною та контекстом цієї психологічної війни є відсутність реальних успіхів Росії у війні проти України, а також дедалі помітніші економічні, соціальні й політичні наслідки цієї війни всередині самої Росії.
Оскільки на фронті немає значних змін, а в українському тилу — жодних ознак зневіри, Москва експериментує з іншими засобами, намагаючись відлякати, деморалізувати чи послабити підтримку Заходу для України.
У певному сенсі це повторення старої радянської стратегії “ескалації заради деескалації”. Москва підвищує ставки війни, сподіваючись, що це дезорієнтує, розколе й стримає “коаліцію охочих”.
Інша мета Кремля — перевірити, наскільки ефективно НАТО функціонує за нової адміністрації у США. Поки що Захід, схоже, не склав цього іспиту: реакція Альянсу на російські провокації залишається стриманою.