У 2025 році світ побачив революцію в повітряній війні: вперше в історії держава — Україна — розгорнула ефективну, нищівну й надзвичайно складну стратегічну повітряну кампанію проти свого ворога — Росії — за допомогою дронів.
У межах безперервної ударної кампанії, що стартувала наприкінці липня, українські Сили безпілотних систем спричинили настільки масштабні пожежі на російських нафтопереробних заводах, що полум’я було видно з космосу; знищили високотехнологічні системи ППО; завдали ударів по танкерах і терміналах, через які здійснюється критично важливий для Кремля експорт нафти; а також, подолавши сотні кілометрів ворожої території, уразили обладнання на електростанціях і теплових об’єктах по всій західній і центральній частинах Росії.
19 жовтня українські дрони-камікадзе атакували місто Оренбург у Західному Сибіру, завдавши кількох ударів по Оренбурзькому газопереробному заводу — найбільшому у світі виробнику газового конденсату.
Українські БпЛА спричинили пожежі, вивели з ладу установку з переробки та очищення газу, змусили тимчасово зупинити всі постачання природного газу з Казахстану до Російської Федерації та за лічені хвилини скоротили видобуток на сусідньому Карачаганакському газовому родовищі на 25–30 відсотків.
За даними Bloomberg та інших галузевих моніторингових агентств, до середини листопада удари українських дронів по російській нафтогазовій галузі скоротили видобуток нафти по всій Російській Федерації приблизно на одну п’яту.
На деяких російських нафтопереробних об’єктах — зокрема на Афіпському НПЗ у Волгоградській області — до середини грудня пожежі виникали вже шість разів.
У Кремля є всі приводи для тривоги: темпи й масштаби українських ударів, схоже, зростають. Наймасштабніша й найамбітніша атака відбулася в ніч на 11–12 грудня. Понад 300 ударних БпЛА прорвалися крізь російську систему ППО, уразивши об’єкти та спричинивши вибухи й пожежі на чотирьох нафтопереробних заводах і 3-4 великих військових авіабазах.
Уперше від початку війни українські дрони долетіли до Каспійського моря — тієї ж ночі було підпалено морську нафтову переробну платформу. За оцінками, дрон подолав близько 1 100–1 200 кілометрів, і підірвав установку компанії Lukoil та 20 підводних свердловин.
Попри спроби Вашингтона обмежити законні повітряні контрудари Києва, Україна реалізує власний формат стратегічної кампанії.
Посадовці Білого дому — як за нинішньої майже відверто прокремлівської команди Трампа, так і за попередньої обережно проукраїнської адміністрації Байдена — вдавалися до дипломатичного тиску та політичних обмежень, стримуючи Україну від використання американського й європейського озброєння, зокрема далекобійних ударних засобів НАТО, для атак по території Росії.
Обґрунтування, яке наводили і адміністрація Байдена, і команда Трампа, просте: у Вашингтоні вважають, що використання Україною високоточної зброї для самооборони шляхом ударів вглиб по території Росії — країні, яка роками бомбардує й обстрілює українські домівки, бізнеси, лікарні, школи й навіть цивільних перехожих, — може розлютити Кремль.
Україна відповіла і Кремлю, і адміністрації Трампа, яка намагається стримувати її самооборону, креативною кампанією ударів із використанням власних розробок і глибокого розуміння вразливостей Росії. Це стратегія, якою могла б пишатися будь-яка професійна військово-повітряна сила у світі.
Повітряна (і морська) кампанія по-українськи
Візитівкою повітряної війни по-українськи є детальне, складне, конкретне оперативне планування, яке іноді триває місяцями до моменту виконання.
Базове припущення полягає в тому, що противник — більший і сильніший, однак його оборона не може бути всюди, а самі географічні масштаби РФ створюють можливості застати його зненацька.
Удар (майже завжди) розглядають не як разову дію з єдиною метою, а як елемент ширшої стратегії. З української точки зору, успішна атака має давати не лише негайний результат — зруйновану злітну смугу чи знищений склад боєприпасів, — а й подальші, «каскадні» наслідки.
Перший помітний приклад цього підходу Україна продемонструвала у квітні 2022 року. Тоді українські сили, використавши важкі ударні безпілотники Bayraktar як відволікаючий маневр, а вітчизняні протикорабельні ракети «Нептун» — як головний засіб ураження, завдали удару по найбільшому бойовому кораблю Росії в Чорному морі — крейсеру «Москва» — і потопили його.
Це вже саме по собі стало медійною перемогою та серйозною втратою для Чорноморського флоту Росії. Проте для України це було лише половиною успіху. «Москва» була ключовим елементом ППО Чорноморського флоту завдяки потужному зенітному озброєнню. Після її знищення решта флоту стала значно вразливішою до повітряних атак.
До жовтня 2023 року Чорноморський флот Росії був змушений залишити свою головну базу в Криму. Повторні українські ракетні удари зробили її непридатною для подальшого використання — це стало найсерйознішою морською поразкою Росії з часів Другої світової війни.
Починаючи з літа 2023 року одним із найпріоритетніших напрямів для елітних підрозділів Сил спеціальних операцій України, ракетних і артилерійських військ, а також підрозділів Сил безпілотних систем стали російські системи ППО. Причому що складнішою була система, то більше зусиль українська сторона докладала, аби пошкодити або знищити її.
Окрему увагу українська сторона зосередила на літаках дальнього радіолокаційного виявлення й управління А-50 Повітряно-космічних сил Росії — платформах, призначених для виявлення й супроводу літаків і крилатих ракет на сотні кілометрів. У лютому ЗСУ збили ще один такий літак, застосувавши стару ракету С-200 часів холодної війни (за класифікацією НАТО — SA-5 Gammon), яку запустили із застосуванням принципу випередження цілі з відстані близько 150 кілометрів.
У березні 2024 року дрони, що летіли нижче рівня виявлення російських радарів, завдали ударів по ремонтному заводу Берієва в Таганрозі — єдиному в Росії підприємству з ремонту та модернізації літаків А-50.
У червні 2025 року в межах операції Spiderweb українські сили спеціальних операцій застосували ударні дрони, приховані в цивільних вантажівках, для атаки авіабази «Сєверний» на півночі Росії. Оператори дронів били по радіолокаційних антенах літака — ключовому елементу, без якого А-50 втрачає свою основну функцію.
У листопаді 2025 року ЗСУ знову атакували завод Берієва, цього разу дронами й ракетами: щонайменше один літак було знищено, ще два або три зазнали пошкоджень усередині підприємства.
У розпорядженні Росії залишилося лише 6-7 літаків А-50, тоді як контролювати потрібно величезну територію. Це робить російську протиповітряну оборону значно вразливішою до українських дронів.
У межах уже чотиримісячної кампанії повітряних ударів по російській енергетичній інфраструктурі Україна використовує такі вразливості — зокрема нестачу А-50 — для виконання дедалі складніших завдань.
Головна мета цієї кампанії — зменшити видобуток російської нафти та доходи Росії від її експорту. Про це свідчать пожежі на нафтопереробних заводах і терміналах відвантаження, а також дані Bloomberg і Reuters щодо цін на Urals Blend і російську експортну нафту (REBCO).
Але у великій конвенційній війні, такій як російсько-українська, громадський дух і готовність суспільства жертвувати та чинити опір мають для перемоги щонайменше таке саме значення, як краща тактика й озброєння.
Починаючи з осені 2022 року Росія систематично обстрілює українські домівки та бізнеси. Нині вона запускає близько 150 дронів на добу й приблизно 100 ракет різних типів на місяць, намагаючись максимально зруйнувати енергетичну інфраструктуру України, змусити українців зимувати в холодних і темних оселях та залишити національному керівництву країни лише один варіант — капітуляцію.
Разом із повідомленнями про відключення світла в Україні щодня з’являються відео ударів українських дронів по російських нафтопереробних заводах, вибухів нафтових танкерів, пожеж на теплових об’єктах, загорянь на електропідстанціях, а також атак на російські радари й пускові установки систем ППО. Для пересічних українців це наочне підтвердження того, що Україна жорстко відповідає на удари.
Українці втомилися від війни і за можливості хотіли б миру. Водночас, за даними грудневого опитування Київського міжнародного інституту соціології, близько трьох чвертей громадян підтримують продовження боротьби, а не капітуляцію на умовах Росії.
Масштабна стратегія Києва: забезпечити стабільне й заможне майбутнє військовими, дипломатичними та економічними засобами, а також винахідливістю
Якби йшлося про Міністерство оборони США, мова була б про роль повітряних і морських сил у перемозі чи поразці відповідно до цілей масштабної стратегії — боротьби за безпечне й мирне майбутнє.
Але ж це війна, яку Україна змушена вести в умовах обмежень, накладених впливовим «союзником». Водночас Київ використовує всі доступні військові, дипломатичні й економічні інструменти, а також власну винахідливість, щоб забезпечити виживання держави перед обличчям екзистенційної загрози та закласти підґрунтя для стабільності в майбутньому.
Українська повітряна війна очима демократичного світу та майбутніх істориків
Можливо, колись — на знак визнання української нації, її громадян і її інновацій — люди в усьому світі повторюватимуть відомі слова Вінстона Черчилля. Ті самі слова, які він промовив після перемоги Королівських повітряних сил Великої Британії над нацистською Німеччиною у Битві за Британію 1940 року.
Тоді Черчилль говорив про пілотів із Великої Британії, Канади та всієї Британської імперії. До них долучилися також добровольці зі США і, що особливо важливо, з Польщі.
Можливо, ці слова знову зазвучать у контексті України. Як визнання її прагнення вижити й розвиватися. Як символ екзистенційної боротьби проти багатовікових авторитарних зазіхань з боку сусідньої Московії.
Після Івана Грозного, і ще більш «грізних» Катерини та Петра, яких називали «Великими». Після спроб Кремля в постцарський період здійснити колективізацію через голод. Тоді врожай із «житниці Європи» вивозили за кордон заради валюти — у розпал Великої депресії.
Можливо, історики з демократичним світоглядом приєднаються до цього рефрену й скажуть:
«Ніколи ще в історії людських конфліктів так багато не були так сильно зобов’язані стільком небагатьом».