Не можна сказати, що цей всебічний тиск не має ефекту. За даними українського журналу NV, президент Володимир Зеленський заявив у Берліні, що Україна може відмовитися від своїх амбіцій щодо членства в НАТО в обмін на гарантії безпеки, еквівалентні статті 5 НАТО.
Хоча ця заява стала несподіванкою для українців, вона не викликала різкої критики на адресу президента. Насправді, рейтинг Зеленського в країні за останні дні зріс більш ніж на 10%. У листопаді 49% українців заявили, що довіряють своєму президенту. Зараз цей показник становить 61%.
Розмови про можливу відмову України від членства в НАТО можуть здатися привабливими для президента Росії Владіміра Путіна і президента США Дональда Трампа, але насправді це може мати дуже серйозні наслідки для України, що виходять за межі питань безпеки.
Справа в тому, що прагнення України приєднатися до НАТО закріплене в її Конституції. Тому заява Зеленського передбачає необхідність внесення змін до Конституції.
Цей процес вимагатиме рішення Конституційного Суду щодо законності запропонованих змін, і за них мають проголосувати щонайменше 300 депутатів Верховної Ради – «конституційна більшість». Потім має бути проведений референдум, і лише в разі позитивного результату конституційні зміни можуть набути чинності.
Однак Конституція не дозволяє змін територіальної цілісності України і внесення поправок під час воєнного стану. Зеленський не може від імені України відмовитися від курсу на членство в НАТО.
Навіть якщо радники Зеленського стверджують, що знайшли спосіб внести поправки до Конституції під час війни, кроки в напрямку конституційних змін призведуть до активізації політичного життя України, і галас може заглушити шум військових дій на півдні та сході країни. Більше того, інші політичні сили можуть перехопити ініціативу Зеленського щодо внесення поправок до Конституції.
Багато політичних діячів мають причини не любити чинну Конституцію, і якщо конституційна реформа розпочнеться, ми почуємо заклики до різних змін, таких як вилучення зі статті 10 згадки про захист російської мови. Але, можливо, я забігаю наперед — без змін до Конституції її не можна змінювати під час війни.
Поки Стів Віткофф і Джаред Кушнер ведуть переговори з Зеленським, невідомі американські політики проводять тривалі паралельні переговори з білоруським лідером Александром Лукашенком. Нещодавнє звільнення 123 політичних в’язнів із білоруських в’язниць явно пов’язане з цими переговорами – це ефектний, але, на щастя, позитивний побічний ефект, якщо не результат.
Що може виграти Білорусь?
Для Лукашенка зняття санкцій з «Білоруськалію» – головного експортера Білорусі – є натепер ключовим результатом цих таємних переговорів.
Можна було б очікувати, що Кремль виявить занепокоєння щодо потепління білорусько-американських відносин, але Путін ще не застосував свій звичний інструмент впливу на Білорусь – підвищення цін на газ і нафту. Чи може це означати, що за білорусько-американськими переговорами стоїть сама Росія?
Цікаво, що нещодавно з’явилася інформація, що Росія теж хоче винагородити Білорусь за щось – і за рахунок України.
Нещодавно російський «губернатор» окупованої території Херсонської області Володимир Сальдо оголосив про «свою готовність передати» частину окупованого узбережжя Азовського і Чорного морів Білорусі, а саме прибережні райони між Генічеськом і Арабатською стрілкою.
За словами російських чиновників, які контролюють окуповану територію, ця земля буде передана Білорусі для розвитку курортної зони з санаторіями та готельними комплексами.
Для Лукашенка така нагорода від Росії може бути дуже привабливою. Він зможе сказати своїм громадянам, що саме завдяки його мудрій політиці Білорусь отримала землю, і не просто землю, а прибережну курортну зону.
Теоретично Кремль також міг би виграти від своєї «щедрості». Загрузнувши у війні, Росія не має коштів на соціальні програми. Де ж знайти гроші на відновлення зруйнованих окупованих територій? Білорусь можна було би представити як іноземного інвестора, хоча її на 100% контролює Росія.
Цьому сприяє той факт, що США скасували заборону на експорт білоруських калійних добрив, що може принести Білорусі величезні прибутки, оскільки світовий попит на калій залишається дуже високим. Де краще витратити зароблені гроші, як не на вкраденій території, розграбованій Росією?!
Є лише одна деталь цього очевидного плану, яку ще потрібно доопрацювати. На території України – переважно біля кордону з Польщею – застрягли вагони для перевезення добрив, що належать Білорусі. Вони знаходяться там від початку війни.
Вантажні вагони не можна легко доправити до Білорусі через Польщу через різницю між вужчою європейською колією та ширшою українською – цю проблему Україна успадкувала від Радянського Союзу.
Здається, що ця проблема, як і питання зміни Конституції, є головоломкою, яку буде відносно легко вирішити, але тільки після війни. А кінець війни принаймні з’явиться в полі зору, коли Росія знову змінить свою конституцію, щоб виключити з неї незаконно окуповані українські території.
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.