На папері вже починають окреслюватися основні елементи мирного врегулювання щодо України. На практиці ж «ґрунтовний» 20-пунктний проєкт поки не наблизив сторони до реального припинення вогню.
Після переговорів, що відбулися у вихідні в Маямі, Київ і Вашингтон у понеділок продемонстрували обережний оптимізм. Українські посадовці наголосили, що основні проєктні документи загалом готові, водночас визнавши, що низка положень і далі залишається неприйнятною для обох сторін.
Президент США Дональд Трамп, виступаючи в понеділок на заході в Палм-Біч, штат Флорида, дотримувався так само загальних формулювань. Відповідаючи на запитання щодо переговорів, пов’язаних з Україною, які відбулися у вихідні в Маямі, Трамп не вдався до деталей, обмежившись заявою, що переговори тривають.
«Переговори щодо України та Росії просуваються», — сказав Трамп, додавши: «Ми говоримо, переговори проходять нормально».
На запитання, чи стане наступним кроком тристороння зустріч або чи він і далі наполягає на дедлайні до Різдва, Трамп знову уникнув конкретики. «Я зроблю все, що потрібно», — сказав він, додавши, що «всі втомилися від цієї війни».
Відсутність чітких сигналів з боку Білого дому віддзеркалює загальну ситуацію: наявність імпульсу без конкретики, прогрес без дієвих механізмів забезпечення виконання домовленостей. За лаштунками досвідчені посадовці у сфері національної безпеки застерігають, що без надійного моніторингу та перевірки дотримання режиму припинення вогню, а також без дієвих гарантій безпеки весь процес може зірватися практично на старті.
Проблема, наголошують вони, полягає не в дипломатичних намірах, а в операційній реальності: хто перевірятиме дотримання домовленостей, як у реальному часі фіксуватимуться порушення і чи готові гаранти діяти рішуче тоді — а не якщо — Росія випробовуватиме межі будь-якої угоди.
Позиція Зеленського
Публічні сигнали з Києва після переговорів у Флориді були обережними, проте конструктивними. У понеділок, коли переговорна команда Києва поверталася з Маямі, президент Володимир Зеленський у соцмережах охарактеризував проєктні тексти як «досить ґрунтовні й гідні», наголосивши, що всю можливу роботу над початковими документами вже виконано.
За словами Зеленського, рамковий документ складається з 20 пунктів. Він визнав, що «не все є ідеальним», зазначивши, що окремі положення залишаються неприйнятними для Києва — так само, як інші будуть неприйнятними для Москви.
Водночас він охарактеризував ці документи як спільні робочі проєкти, підготовлені Україною та США, наголосивши, що сама співпраця свідчить про те, що сторони «дуже близькі до реального результату».
У центрі рамкової угоди — гарантії безпеки за участі України, європейських партнерів і США. Зеленський підтвердив існування окремого двостороннього українсько-американського документа з безпеки, який потребуватиме розгляду та схвалення Конгресом США. За його словами, окремі деталі й додатки залишаються засекреченими.
За словами Зеленського, запропонована архітектура безпеки ґрунтується на трьох опорах. Перша з них — власні Збройні сили України чисельністю близько 800 тисяч військових, що потребують стабільного фінансування з боку держави та партнерів.
Другою опорою є поступ у напрямі членства в ЄС, зокрема доступ до економічних і безпекових програм. Третьою — «коаліція охочих», до якої входить близько 30 країн: частина з них забезпечуватиме безпосередню військову присутність у повітрі, на суші та на морі, тоді як інші робитимуть внесок у зміцнення енергетичної, фінансової та цивільної стійкості.
Зеленський також повідомив, що тривають обговорення щодо характеру американського безпекового «бекстопу», зокрема у сферах ППО, авіації, розвідки та стримування.
Він наголосив, що вирішальним є саме юридично зобов’язувальний характер гарантій, схвалених Конгресом, який відрізнятиме цю модель від попередніх форматів на кшталт Будапештського меморандуму чи Мінського процесу.
За словами Зеленського, американські посадовці також продовжують паралельні переговори з російськими представниками і, як очікується, передаватимуть отриманий зворотний зв’язок Києву — що фактично ставить адміністрацію Трампа в центр обох переговорних треків.
Реальність за межами проєктів
Навіть попри активний обмін проєктами документів між дипломатами Зеленський висловив більш стриману оцінку ситуації на місцях. Він попередив, що Росія відхилила пропозиції щодо різдвяного припинення вогню і, ймовірно, готується до посилення ударів у період свят.
За його словами, українській розвідці доручено посилити моніторинг, а протиповітряну оборону визначили головним пріоритетом на тлі хронічної нестачі відповідних систем.
«Ми хочемо, щоб війна закінчилася, — сказав Зеленський, — і ми будемо посилюватися», вказавши на триваючі переговори зі США щодо отримання додаткових систем ППО Patriot через кілька каналів закупівель.
Розрив між дипломатичним оптимізмом і реальністю на полі бою підкреслює тиск на команду Трампа, яка змушена балансувати між швидкістю, публічними сигналами та реальним змістом рішень.
Скепсис з боку ветеранів минулих угод
Цей стриманий оптимізм стикається з глибоким скепсисом посадовців, які працювали над попередніми режимами припинення вогню та безпековими домовленостями.
В ексклюзивному інтерв’ю для Kyiv Post Майкл Карпентер, колишній старший директор у справах Європи в Раді національної безпеки Білого дому, застеріг, що найбільш недооціненим ризиком у нинішньому процесі є сама система моніторингу та перевірки.
«Якби режим припинення вогню дивом було погоджено, росіяни безперечно намагалися б його випробувати», — сказав Майкл Карпентер, зазначивши, що Москва робила це під час кожного припинення вогню з 2014 року.
Він застеріг, що порушення, здійснені із застосуванням дронів або інших гібридних тактик, значно ускладнять встановлення відповідальності для США та їхніх партнерів — що потенційно може приректи будь-яку угоду на провал уже за кілька днів.
Слабкі положення щодо моніторингу, додав Карпентер, також створюватимуть сильні стимули для операцій під чужим прапором, особливо на початковому етапі припинення вогню, коли політичні наративи лише формуються, а факти найважче перевірити.
Ще більш визначальним чинником, наголосив Карпентер, є надійність гарантій безпеки, які США та їхні союзники готові запропонувати.
«Чи не йдеться про оновлену версію Будапештського меморандуму, підкріплену лише декларативною резолюцією Сенату?» — запитав він.
Він поставив під сумнів, наскільки серйозними на практиці будуть зобов’язання США, зокрема чи готовий Вашингтон у разі відновлення російського нападу пообіцяти озброїти Україну високотехнологічними системами — такими як ракети Tomahawk.
Ці сумніви, за словами Карпентера, виходять за межі США і поширюються на Європу, найпомітніше — на прикладі Німеччини.
Минуло вже понад рік відтоді, як США передали Україні далекобійні ракети ATACMS — рішення, яке підірвало один із ключових аргументів проти постачання німецьких крилатих ракет Taurus. Попри це Берлін і далі утримується від їх передачі.
«Жодних переконливих аргументів проти надання Taurus не існує», — сказав Карпентер.
«Подібні системи постачаються Україні вже понад рік, і єдиною причиною того, що відповідного кроку досі не зроблено, залишається внутрішня політика Німеччини — зокрема побоювання, що AfD скористається позитивним рішенням», — наголосив він.
Ця затримка, додав Карпентер, є «вже давно невиправданою і, попри все інше, що робить Німеччина, демонструє разючий брак солідарності та справедливого розподілу тягаря».
Карпентер також висловив сумніви щодо готовності європейських країн реалізувати розгортання сил в Україні, зазначивши, що Росія майже напевно заблокує будь-яку угоду, яка міститиме справді переконливі гарантії безпеки.
У результаті, за його словами, саме те, як ці зобов’язання сформульовані — і як їх планують реалізувати — у проєкті документа зрештою визначатиме як якість, так і стійкість будь-якої домовленості.
Ризик провалу переговорів
Карпентер зазначив, що в разі зриву рамкових домовленостей політичні наслідки можуть виявитися не менш важливими, ніж будь-які негайні зміни на полі бою.
За його словами, Росія намагатиметься покласти відповідальність на Україну, тоді як Київ свідомо позиціонує себе як конструктивну сторону — з розрахунком на те, щоб відповідальність однозначно лягла на Москву.
Якщо стане очевидно, що винним є Владімір Путін, сказав Карпентер, Україна матиме кращі позиції для збереження підтримки в Конгресі США — незалежно від прагнення Білого дому якнайшвидше укласти угоду.
Провал переговорів, за його прогнозом, також, імовірно, прискорить залучення Європи — участь якої він охарактеризував як «вкрай пасивну» до цього часу.
Подальший шлях
Наразі сторони обмінюються проєктами документів, посланці курсують між столицями, а Трамп публічно сигналізує про прогрес, не називаючи конкретних строків.
Володимир Зеленський чітко наголосив, що ці документи залишаються робочими: міцними за своєю основою, але з низкою невирішених питань.
Те, чи переросте ця домовленість у стійкий мир, залежить, імовірно, не стільки від самих 20 пунктів, скільки від того, що станеться в перші дні після припинення вогню. Саме в цей період порушення найважче довести, наративи формуються найшвидше, союзники можуть вагатися, а гарантії безпеки за участі США проходитимуть практичну перевірку.
Зрештою, небезпека полягає в тому, що переговори можуть завершитися домовленістю, яка не витримає практичної перевірки. Це може залишити Україну вразливою і поставити Захід перед необхідністю пояснювати, чому чергову угоду виявилося легше підписати, ніж виконати.