Американський підхід до Росії та геополітичної шахівниці швидко еволюціонує, особливо через деструктивну тактику Трампа. Але чи є за цією тактикою якась стратегія?
Kyiv Post поспілкувався з Філіпом Стичинським, засновником PATRIOT Alliance, консервативної платформи для співпраці Польщі, Тайваню та США проти авторитарної дезінформації, психологічних операцій та контролю над наративом. Він також є кореспондентом і колишнім директором з операцій Центру досліджень Інтермаріуму в Інституті світової політики (IWP).
Міхал Куявський (МК): Минає рік з дня інавгурації Дональда Трампа – сповнений поворотів, емоцій та суперечок: призупинення програм USAID, закриття таких організацій, як IRI (Міжнародний республіканський інститут), символічне перейменування Міністерства оборони на Міністерство війни, війна в Ірані, викрадення Мадуро, погрози Гренландії та агресивна торгова політика. Чи порушив Трамп десятиліття двопартійної зовнішньої політики США, замінивши м’яку силу на жорстку?
Філіп Стичинський (ФС): Це відхід від політики, яка сприймалася не як двопартійна, а як ворожа до Трампа. Це було очевидно, серед іншого, у формуванні негативного іміджу нинішнього президента США за кордоном.
МК: Але ми говоримо про тяглість державної політики, а не лише про одну фракцію. Консервативні або нейтральні організації, що підтримували Трампа, теж стали мішенню.
ФС: Це не були ані консервативні, ані нейтральні організації. Їх називали частиною «глибинної держави», а в їхній так званій «правовій оболонці» домінували фракції RINO (Republican In Name Only – республіканці лише за назвою), які були ближчими до демократів, ніж до консерваторів. Сьогодні існують різні праві фракції, але всі вони діють у таборі Трампа. Важливе значення мали також звинувачення у великомасштабній корупції та неконтрольованих витратах з бюджету США.
МК: Протягом багатьох років США будували глобальний вплив за допомогою програм допомоги та грантів, отримуючи реальне уявлення про нові політичні рухи та соціальні процеси. Закриття цих програм — це як виплеснути дитину разом із водою.
ФС: Ці програми були в основному неефективними. Неможливо побудувати вплив в інших культурах, нав’язуючи власну модель і культурний код, відірвані від місцевих реалій. Ключовим є розуміння місцевих умов. Трамп відходить від вілсонівської концепції експорту демократії, яка й так ніколи не мала сильної підтримки серед американців. Як нещодавно зазначив Рубіо, США повертають контроль над своєю м’якою силою – тепер її безпосередньо контролює Державний департамент.
МК: Тож жорстка сила за рахунок м’якої?
ФС: Чого досягла м’яка сила в Ірані за десятиліття? Нічого. Дипломатія має значення, але ефективне державне управління вимагає повного набору інструментів.
МК: У колишньому Східному блоці США довгий час мали сильний імідж свободи, процвітання та демократії. Сьогодні, частково через політичні зміни та заяви Трампа, антиамериканські настрої зростають. США все рідше розглядають як стабільного, надійного союзника – навіть у традиційно проамериканській Польщі. Подібні настрої спостерігаються в Україні після інциденту в Овальному кабінеті з Зеленським, Трампом і Венсом, а також у Європі через Гренландію.
ФС: Підживлення антиамериканських настроїв служить тим, хто завжди був ворожим – Росії та радикальній лівиці. Зовнішня політика Трампа не диктується тим, як її сприймають за кордоном – це зараз не пріоритет. Набагато цікавішою є ширша стратегія США щодо світу.
МК: Чи спрямована політика США щодо Венесуели та Гренландії на забезпечення власного стратегічного буфера?
ФС: Так, але йдеться не тільки про найближче оточення. Європа зосереджена на війні в Україні та власних проблемах, тому ми часто не бачимо загальної картини. Тим часом США фактично перебувають у стані холодної війни з Китаєм – головним стратегічним викликом, що включає агресивну економічну конкуренцію, шпигунство та тиск на союзників США, таких як Японія та Філіппіни. Вашингтон зосереджується на цих загрозах.
Після року президентства Трампа фактично руйнується концепція «багатополярного світу». Слабшає російсько-китайська концепція поділу світу на сфери впливу: Росія майже втратила здатність проєктувати свою силу на Близькому Сході, режим Асада впав, Іран та його союзники, в тому числі «Хезболла», ослабли, а дії США у Венесуелі стали глобальним сигналом. Усі ці регіони мають спільний фактор: сильний політичний, фінансовий і військовий вплив Росії та Китаю. Трамп також націлився на «тіньовий флот» Росії. А розширення НАТО – незалежно від того, кому належить заслуга – ще більше підриває логіку багатополярного світу.
МК: Це також відображається у реакції БРІКС і країн Глобального Півдня. Після подій у Венесуелі Росія – ключовий архітектор антизахідного порядку – замовкла, висловивши лише слабкі протести.
ФС: Путін мовчав через страх, а Сі говорить про порушення міжнародного права.
МК: Чи ризикує США, «прибираючи своє подвір’я» у Венесуелі, підштовхнути Сі до дій щодо Тайваню? Трамп сказав, що це залежить від Китаю, але китайський лідер буде «дуже незадоволений», якщо це станеться.
ФС: США і Тайвань підписали рекордні угоди про постачання зброї на суму 11 трильйонів доларів – це говорить саме за себе. Японія також заявила про свою прихильність до захисту Тайваню. Щодо Венесуели, Вашингтон надіслав чіткий сигнал своїм суперникам. Зокрема, міністр оборони США Піт Хеґсета висловився відверто: «Пограйтеся, і дізнаєтеся». Тобто, будь-яка агресія проти Тайваню не залишиться без відповіді з боку США.
МК: А яке місце в усьому цьому займають Україна, Росія та східний фланг НАТО?
ФС: Наразі цей регіон не є пріоритетним для США. Адміністрація говорить про Росію більше в контексті співпраці, ніж конфронтації.
МК: Трамп зробив Путіну щедру пропозицію, але той її відхилив. Схоже, Вашингтон не розуміє Кремль, який з точки зору США виглядає «ірраціональним». Тим часом США тиснули на Україну, щоб вона прийняла дуже невигідну угоду, яка ледь краща за запропоновану Росією капітуляцію. Додайте до цього хаос суперечливих сигналів – від скорочення допомоги до збільшення розвідувальної підтримки та зеленого світла на удари вглиб Росії. Чого намагається досягти Вашингтон?
ФС: Мир в Європі – пріоритет для США, але без знайомої з епохи Байдена риторики «підтримки до кінця» – це вже не на порядку денному. Чи справді будь-яка адміністрація США коли-небудь прагнула перемоги України і поразки Росії – це залишається відкритим питанням.
МК: Війна вимагає волі однієї сторони, а мир – двох. Ніщо не вказує на те, що Росія хоче миру.
ФС: Ці коливання і суперечності не є частиною якоїсь великої стратегії. Важко передбачити майбутнє, але ясно, що Трамп усвідомив, що Путін ігнорує його і послідовно відхиляє його пропозиції та умови.
МК: Тож проблема залишається в нерозумінні Кремля з боку США – Трамп мислить економічними категоріями, а Путін – ні. Американці вважають, що навіть щедра пропозиція має бути привабливою для Росії.
ФС: Це те, чого американці все ще навчаються. Вони не розуміють, що інша сторона діє за іншими цінностями та логікою , і це більш широка проблема для Заходу. Росія не хоче миру, процвітання чи кращого майбутнього для свого народу в західному розумінні.
МК: Росія має інше визначення раціональності.
ФС: Саме так, і в цьому ключова проблема. Дехто в адміністрації США це розуміє, зокрема Марко Рубіо, роль якого зростає, особливо після подій у Венесуелі. Піт Хеґсет теж це зрозумів, нещодавно висміявши російський протиракетний щит у Венесуелі. Трамп втратить терпіння і націлиться на російських представників, намагаючись послабити Москву і нав’язати мир на умовах США, а не Європи чи України. Очікуйте нових санкцій, подальшої розвідувальної підтримки України та тиску через нафтовий ринок. Росія вступає в кризовий режим, а багатополярний світ фактично розпадається – США вільно діють у сферах впливу інших країн, не зустрічаючи особливого опору.
МК: З часів Холодної війни Росія в американській поп-культурі кодується як головний ворог – персонаж, що говорить англійською з сильним акцентом, відразу нагадує КДБ.
ФС: Це все ще резонує, але не відображає реалій сучасної Росії.
МК: Тож Росія має значення головним чином через свій ядерний арсенал? Інакше вона була б скоріше кримінальною організацією, яка прикидається державою?
ФС: Росія розглядається як постійний політичний суб’єкт — таким вона була, є і буде. США завжди будуть з нею конфліктувати. Проте американці бачать, як Росія діє проти них. Просто порівняйте операції США, наприклад у Венесуелі, з операціями Росії.