Європа десятиліттями переконувала себе, що геополітика має свої правила, союзники – надійні, а суверенітет – священний (принаймні на континенті). Жорстка трансатлантична дискусія у вівторок показала, що це вже не так.
На панельній дискусії в Інституті Квінсі, присвяченій наслідкам погроз Дональда Трампа на адресу Гренландії та Венесуели, провідні європейські та північноамериканські аналітики поставили невтішний діагноз: Європа затиснута між Росією, якої вона боїться, війною в Україні, яку вона не може вирішити, та США, яким вона більше не довіряє, але які їй конче потрібні.
У висновках відчувалася не єдність, а тривога: щодо ролі Росії в майбутньому Європи, щодо надійності Вашингтона та щодо того, чи усвідомила Європа своє стратегічне безсилля.
Росія: екзистенційний ворог – чи стратегічне алібі?
Паскаль Боніфас, засновник і директор Французького інституту міжнародних і стратегічних досліджень (IRIS), заперечив те, що він назвав дедалі більш спотвореним сприйняттям загрози Європою.
За його словами, Росія не стоїть на порозі завоювання Європи. Москві коштує неймовірних зусиль підкорити Україну з населенням приблизно 30 мільйонів, а тому ідея, що вона може військовим шляхом підкорити Європейський Союз з населенням 450 мільйонів, виглядає вкрай неправдоподібною.
Це не означає, що Росія не становить загрози. Боніфас визнав здатність Москви дестабілізувати Європу за допомогою кібероперацій, політичного втручання та підбурювання конфліктів, особливо в Африці.
Але він відкинув поширену думку про неминуче вторгнення Росії до Європи як перебільшену і політично згубну.
Небезпека, за його словами, є психологічною. Переконавши себе, що Росія є екзистенційною загрозою, Європа потрапила в пастку, вірячи, що тільки США можуть гарантувати її виживання, що робить її нездатною протистояти американському тиску – навіть коли цей тиск підриває європейський суверенітет.
Золтан Кошковіч, директор Геополітичного відділу Угорського центру фундаментальних прав, запропонував більш реалістичну оцінку ситуації.
Він зазначив, що Вашингтон більше не очікує від Європи дружніх відносин з Росією, але очікує, що Європа «стабілізує» свої відносини з Москвою.
Кошковіч підкреслив, що таке формулювання походить безпосередньо зі стратегічних документів США. Довгострокове припущення США полягає в тому, що Європа повинна бути здатна самостійно врівноважувати Росію, і Угорщина в цілому поділяє цю думку.
Захарі Пайкін, науковий співробітник Інституту Квінсі, пішов далі, стверджуючи, що жорсткість Європи щодо Росії зумовлена не стільки безпекою, скільки статусом.
За його словами, для завершення війни в Україні шляхом переговорів необхідно ставитися до Росії як до рівноправного учасника, а європейські лідери побоюються, що це послабить позиції Європи в міжнародному порядку.
Пайкін припустив, що ця тривога щодо статусу непомітно посилила жорсткість підходу Європи до Москви і продовжила конфлікт.
Україна: війна, яка заморозила європейську стратегію
Україна була присутня в кожній дискусії – не лише як поле бою, а й як ментальна рамка, що формує європейську політику.
Боніфацій стверджував, що Європа зробила Україну центральним елементом свого стратегічного світогляду, часто на шкоду реалізму.
Європейські лідери говорять так, ніби Росія готова рушити на Берлін, навіть попри те, що вона застрягла на сході України.
За словами Пайкіна, Україна – це проблема, через яку Європа передала свою стратегічну автономію Вашингтону.
Так тісно пов’язавши свою кредитоспроможність і моральний авторитет із Києвом, Європа передала США домінування в ескалації конфлікту, обмеживши власну здатність маневрувати в питаннях торгівлі, дипломатії чи навіть територіальних суперечок, таких як Гренландія.
Кошковіч включив Україну в ширшу критику стану Європи. Він сказав, що війна є частиною ширшої інституційної та моральної кризи (поряд з масовою міграцією, злочинністю та зниженням довіри до політичних інститутів), яка сприяє піднесенню популістських партій, що обіцяють менш ідеологічну, більш зацікавлену зовнішню політику.
Пайкін зазначив, що для Канади Україна представляє інше обмеження. Оттава залишається тісно пов’язаною з НАТО і перебуває під впливом потужної української діаспори, що робить будь-який значний зсув у бік Росії політично складним – навіть якщо канадська еліта приватно вважає заяви про російське вторгнення в Арктику перебільшеними.
США: союзник чи ідеологічний супротивник?
Якщо Росія є страхом Європи, то США – її дилемою.
Боніфас був нещадним у своїй оцінці Дональда Трампа, назвавши його хижаком, а не захисником.
Трамп відкрито знецінив статтю 5 НАТО, висміяв європейських лідерів і проявив більше особистої поваги до Владіміра Путіна, ніж до традиційних союзників Вашингтона.
На думку Боніфаса, ідея єдиного «західного світу» більше не є реальною. Трамп відкидає мультилатералізм, міжнародне право та систему цінностей, якої Європа все ще дотримується, навіть якщо робить це недосконало.
Кошковіч виступив проти «похоронної риторики», сказавши, що розвалився не Захід, а ліберальна технократична ідеологія.
Конфлікт Трампа з Європою є ідеологічним, а не цивілізаційним: Вашингтон хоче, щоб Європа контролювала міграцію, відмовилася від бюрократичного управління і взяла на себе відповідальність за власну оборону, в тому числі проти Росії.
Пайкін запропонував більш холодний погляд на ситуацію. За його словами, США все більше зосереджуються на домінуванні в своїй півкулі та конкуренції з Китаєм.
Європа все ще має значення, але набагато менше, ніж раніше. Ця зміна залишає Брюссель незахищеним, особливо з огляду на те, що він продовжує покладатися на Вашингтон, відмовляючись диверсифікувати свої стратегічні відносини.
Європа: суверенітет, статус і стратегічне заперечення
За аргументами щодо Росії, України та Трампа ховалося глибше занепокоєння: страх Європи втратити своє значення.
Пайкін стверджував, що бурхлива реакція Європи на погрози Трампа щодо Гренландії – набагато гучніша, ніж її реакція на минулі порушення міжнародного права в інших регіонах – відображає раптове усвідомлення того, що сама Європа зараз є вразливою. На кону стоїть не лише територія, а й статус.
Боніфас погодився з цим твердженням, зазначивши, що єдність Європи проти Трампа була зумовлена як громадським гнівом, так і принципами. Зараз Трамп є вкрай непопулярним у всій Європі, що робить поступки політично дорогими для національних лідерів.
Кошковіч попередив, що нинішня позиція Європи – моралістична, розділена і стратегічно залежна – ризикує прискорити її занепад. Він висловив думку, що без реформ ЄС може розпастися під зовнішнім тиском.
Європа опинилася між Росією, яку вона не може перемогти, війною, яку вона не може зупинити, і США, на які вона більше не може покладатися, але від яких нікуди не може подітися.
Залишається незрозумілим, чи призведе це до справжньої стратегічної незалежності чи до глибшої залежності, замаскованої під непокору.
Але ера, в якій Європа могла одночасно розраховувати на захист, престиж і моральний авторитет, закінчилася. Такого висновку дійшли аналітики.
І цього разу Вашингтон, можливо, не прийде на допомогу.