Чотири роки тому, 24 лютого 2022 року, президент Росії Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення, сподіваючись, що Київ впаде за кілька днів, а за кілька тижнів зникне суверенна Україна.
Він розпочав свою військову агресію проти України ще в 2014 році, коли його невідомі «зелені чоловічки» захопили Крим і занурили Донбас у криваву бійню.
Він був упевнений, що могутність Росії та вагання Заходу дозволять йому досягти своїх злочинних цілей.
Він помилявся.
Україна все ще стоїть. Її прапор майорить над Києвом. Її військо продовжує боротися. Її народ витримує, залишаючись непохитним і сповненим надії.
Ціна була жорстокою. Десятки тисяч солдатів загинули. Тисячі цивільних осіб вбиті. Мільйони - вимушені переселенці. Міста перетворені на руїни. Близько 18 відсотків території України окуповані російськими загарбниками.
Проте Україна не зламалася.
Попри свої внутрішні недоліки, президент України Володимир Зеленський проявив необхідні в часи війни лідерські якості і став фігурою, подібною до Черчилля, на міжнародній арені.
Збройні сили України втримали оборону проти більшого ворога. Громадяни підтримували функціонування країни під час відключень світла та повітряних атак. Західна військова допомога та фінансова підтримка були надзвичайно важливими.
Однак підхід президента США Дональда Трампа створив серйозну невизначеність щодо зобов’язань його країни. Натомість Європа активізувала свої дії. Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща, країни Північної Європи, країни Балтії та Канада – коаліція охочих – заповнюють цю прогалину.
Росія заплатила приголомшливу ціну. Сотні тисяч солдатів загинули або були поранені. Її економіка згинається під тягарем військових витрат і санкцій. Міжнародно зганьблена та ізольована, Москва залежить від Китаю, Північної Кореї та Ірану.
Західна підтримка була життєво важливою, але вона не досягла вирішального рівня. Україна потребує більшого – не тільки для виживання, але й для того, щоб змусити Росію сісти за стіл переговорів на умовах, що поважають суверенітет і територіальну цілісність.
Розмови про мирні переговори є порожніми без реального тиску. Путін не буде вести перемовини в дусі доброї волі. Він поважає лише силу. Політика умиротворення ніколи не працювала з Москвою, і не спрацює й зараз. Кожна затримка, кожна напівміра і кожна спроба піти на поступки Кремлю лише підштовхує до подальшої агресії.
Пам’ятайте, це не сусідська суперечка. Це геноцидна війна проти України і пряма загроза Європі та вільному світу. Якщо агресія тут буде успішною, автократи у всьому світі візьмуть це до уваги.
Захід повинен діяти. Розширити санкції. Збільшити військову допомогу. Повністю ізолювати Москву. Гарантувати майбутнє України в демократичній Європі з чітким шляхом до членства в ЄС і НАТО. Змусити Росію відступити – а не просто сподіватися, що вона це зробить.
Це боротьба між авторитаризмом і свободою, імперіалізмом старого зразка і національним самовизначенням.
Чотири роки тому Путін намагався знищити Україну. Натомість він створив націю, більш згуртовану, ніж будь-коли. Це його поразка – і сила України.
Путін також пробудив Європу до реальності, і навіть коли США відступають, а їхнє керівництво йде на поступки Кремлю, Україна отримала запевнення, що її не покинуть і не залишать напризволяще.
Немає більше часу на роздуми!
Слава Україні.