Підійшов до завершення російсько-американський діалог у Ер-Ріяді – дипломатичний танець, який багато обіцяв, але мало що дав, окрім розпливчастих запевнень і майстер-класу з кремлівського перетягування канату.
Після 12-годинних перемовин на початку тижня обидві сторони зробили заяви з натяками на «прогрес» – припинення ударів по об’єктах енергетики на 30 днів і безпечне судноплавство в Чорному морі. Після цього – затишшя, а потім тиша. Угоди не було, як не було і призупинення бойових дій.
Білий дім рекламує «рамки» миру, а міністерство закордонних справ Росії подає це як крок до припинення ізоляції Москви. Але «рамки» не зупиняють кулі, і замість того, щоб зробити паузу для миру, Росія збільшила темп бойових дій за останній тиждень, потроївши кількість атак «м’ясних штурмів» і за одну з діб втративши 1 800 солдатів (четвертий за величиною рекорд добових втрат).
Поки в Ер-Ріяді йшли перемовини, українські міста зазнавали нічних атак, причому Росія звично била міських житлових кварталах із високою щільністю забудови, поліклініках і лікарнях. Загинули й дістали поранення десятки цивільних.
Оскільки Україну не пустили за стіл перемовин в Ер-Ріяді, Києву нічого не залишалося, як спостерігати з підозрою за тим, як його доля балансує між пустопорожніми обіцянками наддержави і реаліями поля бою.
План Кремля не змінився: затягувати, заплутувати і вимагати поступок, не пропонуючи натомість нічого конкретного. Радник президента США Трампа з національної безпеки Майк Волтц (можливо, приховуючи власну розгубленість) говорив про території та гарантії безпеки, але конкретики не було, і тепер можна вважати, що ці переговори мертві.
Перемовини в Ер-Ріяді фактично зірвав міністр закордонних справ Росії Серґєй Лавров, який відкинув ідею введення військ НАТО в Україну під будь-яким прапором, хоча раніше Кремль дав зрозуміти, що не проти.
Максималістський порядок денний Путіна залишається незмінним: він вимагає від України віддати Херсонську, Запорізьку, Донецьку та Луганську області, хоча жодна з них не перебуває під повним російським військовим контролем. Зараз очевидно, що Росія прагне перемоги за столом переговорів, сподіваючись отримати територію, яку не можуть захопити її війська.
Україна заявляє, що офіційні представники США зустрінуться в Києві наступного разу, але відсутність прогресу і прозорості підживлює недовіру. Нескінченні вимоги Росії свідчать про широку і, ймовірно, нездоланну прірву між сторонами.
Чи справді хтось очікував результатів від перемовин в Ер-Ріяді? Напевно, ні. Якби зустріч була діловою, бухгалтерія списала б її на витрати на часті перельоти.
Щодо ситуації на фронті, українська розвідка відзначає підготовку росіян до великого наступу вздовж всієї 1000-кілометрової лінії зіткнення – нерівного шраму окопів і мінних полів, який є горнилом боротьби України за свободу.
Що ж таємно планує Москва?
Ось кілька фактів. Москва готується до війни, а не до миру. Джерела розвідки повідомляють, що Центральний, Східний і Південний військові округи Росії синхронізують операції на Донеччині, що може свідчити про підготовку до наступу ширшим фронтом. Головне управління розвідки (ГУР) Міноборони України повідомляє, що Північна Корея доставила до Росії понад п’ять мільйонів артилерійських снарядів і 100 балістичних ракет КN-23/24. 60 із 194 балістичних ракет, які Росія запустила в 2024 році, були поставлені Північною Кореєю – це 30% ракет, скинутих на цивільне населення України. І оскільки Пхеньян продовжує постачати зброю, ця цифра продовжує зростати.
Це не пауза – це перезарядка. Росія готує широкомасштабний наступ з більшою кількістю хвиль м’ясних штурмів, і українська розвідка вважає, що наступ відбуватиметься від Куп’янська до Херсона – по всій довжині лінії зіткнення.
Російська стратегія «наступу на всіх векторах» стара, як бліцкриг, але простіша. Росії бракує як талановитих воєначальників, так і добре підготовлених солдатів. М’ясні штурми – це все, на що вони можуть сподіватися.
Майбутній російський наступ полягатиме в тому, щоб атакувати українську оборону на широкому фронті, прориватися через прогалини в ній і намагатися розгромити її величезною масою. Російські атаки триватимуть – Кремль більш ніж радий обміняти тисячі безликих, безіменних ватників на синів, братів і батьків України. Це поганий обмін.
Яка його мета? – Розтягнути Україну, довести її до колапсу і диктувати умови. Путін робить ставку на виснаження, розраховуючи на те, що час і тіла переживуть рішучість Заходу. Москва щомісяця набирає до війська 30 000 людей – достатньо лише для того, щоб поповнювати приголомшливі втрати. Але можете бути впевнені, що людські жертви її не зупинять.
Історія показує, що для Москви її солдати – не цінний ресурс, а витратний матеріал. За час званої «спеціальної військової операції», яку Путін планував здійснити за три доби, Росія втратила 350 000 своїх вояків загиблими і 750 000 тяжко пораненими. Та їй байдуже. Путін сам сказав, що готовий втратити в Україні два мільйони людей. Цього разу йому можна повірити на слово.
Процвітання України – фактично, саме її виживання – залежить від того, чи отримає вона від НАТО і США більше, ніж просто слова. В оновленому звіті державного департаменту США від 12 березня повідомляється про експорт озброєнь на 1,6 мільярда доларів з 2015 року, в тому числі протитанкових систем і засобів протиповітряної оборони.
Але багато зброї ще не поставлено, деякі поставки затримуються, а багато з обіцяних дорогих систем, таких як системи «Патріот», так і не доїхали.
Києву потрібно більше – більше всього, включно з винищувачами F-16 та зенітно-ракетними комплексами для створення багаторівневої загальнонаціональної системи протиповітряної оборони і тоннами боєприпасів, щоб протистояти шквалу російських обстрілів. Прагнення Трампа до миру благородне, але без вогневої потужності – пустопорожнє.
Майбутнє України кується не в палацах Ер-Ріяда – воно захищається на «нулі», де обіцянки НАТО мають стати залізобетонними, інакше путінські вбивці візьмуть гору.
Висловлені погляди належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.