Коли минулого тижня президент США Дональд Трамп написав у соціальних мережах, що «сподівається, що Росія і Україна укладуть угоду цього тижня», його союзники у Європі вже працювали за лаштунками над тим, що вони називають припиненням вогню, і що критики вважають прелюдією до капітуляції.
Україна та РФ: чи дійсні угоди, укладені під тиском?
США і Україна підписали окремий документ – меморандум про наміри поглибити співпрацю у сфері видобутку критично важливих корисних копалин. Хоча це не формальний договір, але це крок за межі політичних обіцянок останнього часу.
Але навіть якщо такі угоди будуть підписані, вони можуть бути безглуздими відповідно до чинного міжнародного права, вважає Максим Віщик, юридичний радник міжнародної консалтингової групи Global Rights Compliance.
«Будь-яка угода, укладена або досягнута шляхом застосування сили або погрози застосування сили, є нікчемною, – сказав він в інтерв’ю Kyiv Post минулого тижня. – Не можна укладати угоду під дулом пістолета».
Зараз це має більше значення, ніж будь-коли, оскільки команда Трампа просуває двосторонній дипломатичний пакет: так звану мирну угоду для припинення війни і меморандум щодо корисних копалин, який Київ оприлюднив у повному обсязі минулого тижня.
Хоча меморандум не є юридично зобов’язуючим, він формалізує політичні зобов’язання і подається як стратегічний компонент у ширших переговорах щодо припинення війни в Україні. Ці дві угоди відрізняються у важливих аспектах, але їхня юридична сила однакова.
«Угода може бути дійсною лише після того, як Україна зможе висловити свою волю і не боятися відплати або нападу Росії», – пояснив Віщик, ставлячи під сумнів правову основу міжнародних угод високого рівня, які наразі обговорюються Києвом.
Правові межі вже перейдено
І угода про видобуток корисних копалин, і мирна угода просуваються так, ніби Україна може вільно, без тиску, приймати або відкидати умови. Але атаки тривають, і Росія все ще окупує близько 20% української території. Ця реальність є основною причиною того, чому, за словами Віщика, жодна з угод апріорі не може відповідати юридичному порогу легітимності.
«Поки ваша територія залишається окупованою, ви продовжуєте бути під загрозою нападу, – сказав він. – З цієї точки зору, будь-які переговори, проведені в той час, коли Росія продовжує нападати на Україну, означатимуть, що Україна буде недійсною, і угода також буде недійсною».
Міжнародне право, сформоване після Другої світової війни для запобігання саме такого роду примусу, чітко визначає: мирні договори повинні відображати вільне волевиявлення держави-жертви. В іншому випадку вони не просто хибні – вони недійсні від самого початку, не мають жодної юридичної сили з моменту підписання.
Але тут починають проявлятися відмінності між американо-українською угодою про видобуток корисних копалин і мирною угодою між Росією та Україною, яка може бути укладена за посередництва США. Більшість експертів-правників погоджуються з тим, що військова окупація є примусом, але деякі сперечаються щодо порогу для визнання міжнародного договору недійсним, якщо такий укладається під інтенсивним політичним та економічним тиском.
Чи були спроби Трампа публічно примусити президента України Володимира Зеленського підписати невигідну для Києва двосторонню угоду формою політичного примусу, яка, як і військовий примус, має анулювати договір з самого початку?
«Юридично Україна має право його не підписувати. Але якщо на Україну тиснутимуть, скажімо, Росія, США чи інші країни, щоб вона підписала таку мирну угоду, то що станеться з угодою? – сказав Віщик. – Угода існуватиме на папері... але вона буде нікчемною протягом наступних десятиліть».
Віщик, який також викладає міжнародне право в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», вважає, що саме тому будь-яка дійсна угода має бути укладена лише після того, як Україна більше не перебуватиме під будь-якою формою загрози, що обмежує її здатність робити вільний вибір: «Вихід із цієї ситуації можливий лише тоді, коли Україна зможе висловити справжнє і вільне волевиявлення, а для цього напад має припинитися».
Територія не обговорюється
Якщо є одна лінія, яку Україна не може перетнути в будь-якій майбутній угоді, то це лінія її кордону. Що би не казала команда Трампа про легітимізацію російського контролю над Кримом в рамках ширшого мирного процесу, міжнародне право чітко визначає: територіальні поступки, зроблені в умовах окупації, є не лише нелегітимними, а й нікчемними.
«Якщо мирна угода містить будь-які положення про територіальні поступки, то такі положення також будуть нікчемними», – наголосив Віщик.
Юридична планка – це не лише про справедливість, а й про недопущення повернення до силового завоювання. Згідно з міжнародним правом, держави зобов’язані відмовлятися від плодів несправедливих загарбницьких воєн – не лише шляхом уникнення формального визнання незаконно окупованих територій, а й шляхом відмови від участі в політиці, торгівлі чи договорах, які розглядають цю територію як юридично російську.
Київ юридично не може бути примушений до підписання договору, якщо він не має на це законної згоди. «Навіть якщо Україна поставить свій підпис під папером, який лише за назвою є мирною угодою, то така... згода не матиме значення, тому що це не буде згодою», – пояснив Віщик.
За його словами, нелегітимний договір може призвести до нескінченного циклу війни, як це вже було у минулому: «Незалежно від того, чи це буде через 20 років, чи через 50 років, чи через 70 років... український уряд матиме будь-яке законне право... звільнити Крим».
У міжнародному праві час не легітимізує незаконне завоювання.
Угода без Києва
Київ усе більше непокоїть ще одне: що угода може бути укладена без участі України за столом переговорів, які відбуватимуться за зачиненими дверима між Вашингтоном, Москвою та кількома міжнародними посередниками. За такого сценарію політичне рішення буде розроблене за кордоном і передане Україні як політична реальність, яку Україна муситиме прийняти.
Але будь-яка така домовленість – незалежно від того, наскільки дипломатично вона буде поставлена, – не матиме юридичної сили відповідно до міжнародного права, якщо Україна не є стороною, яка погоджується на переговори. «Право міжнародних договорів чітко говорить нам, що будь-яка угода стосовно держави, досягнута без її присутності та згоди, не створює жодних юридичних зобов’язань для такої держави», – сказав Віщик.
Це стосується і будь-яких двосторонніх чи багатосторонніх домовленостей, досягнутих між Вашингтоном та Москвою за відсутності України, таємно чи за мовчазної згоди європейських посередників. Якщо Україна не є стороною угоди, вона не може бути зобов’язана її виконувати незалежно від того, скільки інших держав із нею погодиться. «Навіть якщо формально Україна її дотримується... якщо вона недійсна, то вона недійсна», – сказав Віщик.
Українські офіційні особи визнали, що обговорення зі США та іншими партнерами відбувалися протягом останніх місяців, але підкреслили, що США не були уповноважені вести переговори від імені України, і що Київ не погодився на жодні запропоновані умови. Те, що мирні рамки можуть бути нав’язані з-за кордону – чи то через дипломатичний тиск, чи то через обумовлену допомогу – зовсім не вільне волевиявлення в епоху асиметричної війни.
Один українець сказав, що чутки про те, що угода «готова на 90%», «вводять в оману» і ризикують підірвати важелі впливу України в критичний момент. Окрім того, на угоди чекає ще окрема боротьба за затвердження у внутрішній правовій системі України.
За словами Віщика, закон створює простір для переговорів, але не для примусу, замаскованого під консенсус. Якщо Україну залишать осторонь, результат може виглядати, як мирна угода, але юридично це буде зовсім інше: документ без юридичної сили і небезпечний прецедент нелегітимності.
Каламутна правова вода
Те, що станеться далі, не лише визначить майбутнє України, а й може суттєво вплинути на правову систему врегулювання глобальних конфліктів, яка керувала післявоєнною епохою.
Зараз вона знаходиться в центрі ширшого геополітичного тесту: чи може демократична країна, на яку напали, приймати рішення вільно, без тиску з боку тих самих держав, які стверджують, що підтримують її? Чи її суверенітет буде скомпрометований за зачиненими дверима?
Україна стала чимось більшим, ніж просто країною, що воює і жонглює мінливими альянсами. Вона стала полігоном для перевірки того, чи працює повоєнна система. Боротьба країни за виживання зробила її як жертвою, так і потенційним орієнтиром для правового та дипломатичного світового порядку, що склався після Другої світової війни, вважає Віщик.
Якщо Україну продовжуватимуть підтримувати, Київ може допомогти підтвердити давні принципи суверенітету, ненападу та злагоди. Але якщо його відсунуть убік або підштовхнуть до угоди, яку він не обрав вільно, всі домовленості стануть нікчемними і можуть призвести до нових конфліктів і деградації глобальної системи правопорядку.
«Непокірна Україна, по суті, визначить контури майбутнього міжнародного права», – сказав правознавець.
Яка б угода не з’явилася найближчими днями, її легітимність буде залежати не від того, хто її підпише, а від того, чи були ці підписи поставлені вільно.