Президент США Дональд Трамп покинув саміт G7 у Канаді, не зустрівшись із президентом України Володимиром Зеленським, але навряд чи їхня зустріч принесла би хороші новини для України.
Трамп вже виступив проти визнання Росії агресором в Україні на саміті G7 у лютому минулого року, а цього разу заявив, що Росію не треба було виключати з G8. Він також не хоче накладати санкції на Москву. Але є більша проблема, яку зарозумілий Трамп явно ігнорує – несприятливе ставлення Росії до нього та Сполучених Штатів. Це означає, що за свої політичні поступки щодо України він не отримає від Росії геть нічого.
Росія ніколи не довіряла США і залишається ворожою до них. Коли Трамп заявив напередодні своєї ганебної суперечки з Зеленським у Білому домі, що вірить російському лідеру Владіміру Путіну, Москва відповіла, що Росія не довіряє Америці. Москва лише сподівалася, що дві країни зможуть «перейти від конфронтаційного до неконфронтаційного співіснування». Хоча досвідчений міністр закордонних справ Росії Серґєй Лавров стверджує, що Вашингтон і Москва згодні з тим, що зовнішня політика повинна ґрунтуватися на національних інтересах, Росія не має ілюзій щодо схильності США до різких розворотів. Чи знає Трамп, що Росія думає про нього і його країну?
Зі свого боку, Трамп із запізненням усвідомив, що Росія хоче захопити ще більше української території, ніж вона контролює, як ціну за мир, і що головна мета Росії – завоювати Україну. Вашингтон закликав до дипломатичного вирішення війни і підтвердив, що припиненню вогню мають передувати переговори.
Путін відмовився від прямих переговорів із Зеленським у Стамбулі 15 травня, які сам і запропонував. Його розмови про усунення першопричин війни насправді означають, що Україна повинна здатися Росії, а отже зустріч із Зеленським означала би визнання його суверенним лідером України.
Спочатку Трамп пішов на компроміс щодо територіального та правового статусу України, аби вмовити Росію припинити війну в Україні. Прийнявши російську версію війни, він звинуватив Україну в тому, що її бажання вступити до НАТО стало приводом для незаконного нападу Росії.
Чим Росія винагородила Трампа? – Критикою і розчаруванням. Росія впевнена, що Трамп не знищить всю американську ядерну зброю і не виведе всі американські війська з Європи, а поверне їх до рівня, що існував до вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
На іншому рівні Москва тішилася зі сварки Трампа із Зеленським в Овальному кабінеті 28 лютого – такого собі доказу прагматизму Вашингтона. «Здоровий глузд – його девіз», – саркастично прокоментував Лавров, зазначивши, що Америка Трампа прагне бути країною номер один у світі, і наголосив на зарозумілості президента: «Тепер у нього є нова кепка: «Трамп був правий у всьому». Така думка про Сполучені Штати та Трампа завадила реалізації плану, який можна було б назвати «довіра і дружба працюють».
Чим поступлива дипломатія Трампа є рідкісною і значущою? Сильніша держава майже ніколи не поступається вимогам слабшої, повторюючи її політичні тези, але саме це зробив Вашингтон ще до зустрічі держсекретаря Марко Рубіо з Лавровим в Ер-Ріяді 18 лютого. Тоді, припинивши надання військової допомоги та розвідданих Україні, Трамп сказав про жорстокий удар російських ракет і дронів по Україні: «Це зробив би кожен». Засуджуючи Україну як перешкоду на шляху до миру, він призупинив надання їй військової допомоги. Лише нещодавно він попросив Путіна припинити обстріл ракетами цивільних районів. Але це не було докором, враховуючи, що після зустрічі з Зеленським у Римі на похоронах Папи Франциска він додав, що Київ готовий відмовитися від Криму.
Очевидно, Трамп вдався до двозначної риторики, яку Москва розтлумачила як натяк на те, що він використає вплив США на Україну на користь Росії. Це надихнуло Лаврова заявити, що «гарантії можуть існувати лише у формі директиви, що надійде з Вашингтона до Зеленського та його команди». Перевага США як єдиної наддержави, яку Росія сприймає з заздрістю і ворожістю, ймовірно, спонукала Москву до таких думок, коли Вашингтон, здавалося, мав шанс залякати Київ. Така «директива» відображала би той факт, що Америці та Росії байдужа територіальна цілісність України, хоча вона ґрунтується на міжнародному праві. Дійсно, Трамп підтримав захоплення Росією земель і визнав її анексію Криму та східної України. Для Москви це частини Росії, які «навіть не підлягають обговоренню».
Територіальна цілісність і суверенітет України – головне питання для Москви, Києва та міжнародної спільноти. У березні секретар Ради безпеки РФ Серґєй Шойгу зробив приголомшливу заяву: мовляв, територіальна цілісність України, закріплена в її Конституції, є головною перешкодою для миру. Це знову поклало відповідальність за мир на Україну, яка є жертвою агресії Росії.
Спочатку Москва і Вашингтон зручно промовчали про те, що стаття 4 Конституції Росії говорить, що «Російська Федерація забезпечує цілісність і недоторканність своєї території». Як мінімум, вони винні в подвійних стандартах, коли виступають проти того, щоб Україна робила те саме.
Росія визнала недоторканність міжнародних кордонів України після розпаду колишнього Радянського Союзу в 1991 році, а потім знову в 1994 році, разом із західними підписантами Будапештського меморандуму. Пострадянська Росія підписала угоди про кордон з рівноправною і суверенною Україною в 1997 і 2003 роках. Але колишній президент Білл Клінтон, один із підписантів Будапештського меморандуму, нагадав, що Путін ніколи не визнавав угоду нібито демократичного президента Бориса Єльцина про повагу територіальних кордонів України. У цьому й полягає головне пояснення деструктивного ставлення Росії до угод, підписаних із Україною, анексії Криму в 2014 році та її постійних спроб завоювати Україну.
Зневажливе ставлення Трампа до територіальної цілісності України також сформувало двояке сприйняття сучасного Вашингтона. З одного боку, власна свавільність Трампа щодо територіальної цілісності, що виразилася в його заявленій готовності застосувати військову силу для захоплення Гренландії, змусила Лаврова відзначити нову збіжність інтересів Росії та Америки в ігноруванні цього принципу. Вашингтон, як він стверджував, розуміє позицію Росії щодо анексованих нею українських територій. У Лаврова склалося враження, що американці погодилися з тим, що «Україна є набагато важливішою для національної безпеки Росії, ніж Гренландія для національної безпеки США».
З іншого боку, Москва перейшла в наступ проти Трампа, натякнувши, що інтерес Вашингтона до Гренландії може суперечити рішучості Росії захищати свій суверенітет і стратегічні інтереси та посилювати військовий потенціал в Арктичному регіоні. Оскільки таке посилення буде спрямоване проти США, чи може Вашингтон пояснити, як це сприятиме досягненню головної мети Трампа – зробити Америку знову великою?
Трамп може схвалити мирну угоду на умовах Росії, лише змусивши Україну піти на територіальні поступки і не вступати до НАТО. Москва залишається непохитною в тому, що жодні переговори не повинні посилювати «військовий потенціал» України, і наполягає на міжнародному визнанні окупації Росією східної частини України та Криму.
Оскільки Трамп продовжує підтримувати Путіна, який буквально тримається за свою зброю, демократії Західної Європи повинні відстоювати взаємопов’язані принципи міжнародного права і територіальної цілісності України, для стримування експансіонізму не тільки Росії в Європі, а й Китаю в Південно-Східній Азії.
Вони, якщо не США Трампа, повинні стати на бік України та інших країн, які бачать переваги заснованого на правилах порядку, проти імперіалістичних гнобителів, які роблять світ небезпечнішим. Це буде набагато розумніше, ніж сподіватися на мирні угоди з підступною Росією.
Перш за все, перемога незалежної України посилить безпеку європейських демократій проти ворожої, войовничої Росії.
Погляди авторки статті не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.