Від самого початку повномасштабного вторгнення Україна працювала над тим, щоб перенести війну на територію Росії. І от минулого тижня українська військова розвідка завдала їй дуже болючого удару по Транссибірській магістралі за 6 000 кілометрів від Донбасу.
Результат: перервалося критично важливе сполучення залізницею, якою північнокорейська зброя транспортується на фронт зі сходу.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР) підтвердило ураження залізниці в Хабаровському краї РФ. Цією залізничною артерією Пхеньян постачає Москві зброю, снаряди та балістичні ракети, натепер – вже понад 20 000 контейнерів.
Глен Говард, президент Фонду Саратога, один із найдосвідченіших вашингтонських стратегів з питань Росії, вважає цей удар не просто черговою сміливою операцією України, а геополітичним сигналом тривоги.
«Ця атака більше за все символізує зв’язок між Тихоокеанським регіоном і війною в Україні», – сказав Говард в інтерв’ю Kyiv Post. За його словами, вона остаточно спростовує популярну серед американських «стримувачів» ідею про те, що Європа та Індо-Тихоокеанський регіон є окремими стратегічними театрами.
«Один із проявів цього зв’язку – 10 000 північнокорейських солдатів, яких привезли в Курську області на війну проти України, – сказав він. – Для Північної Кореї війна в Україні є її власною бойовою лабораторією».
Індо-Тихоокеанський регіон, як стверджує Говард, тепер починається в Україні.
Східноазійський ланцюг поставок Москви перерізаний у самому джерелі
Зупинивши Транссибірську магістраль – залізничну лінію з найбільшою пропускною здатністю, що з’єднує тихоокеанське узбережжя Росії з її європейським центром, – Київ розширив кампанію саботажу, яка розпочав у 2023 році зухвалим підривом Сєвєромуйського тунелю на Байкало-Амурській магістралі (БАМ).
Говард писав про той удар у своєму аналізі «В Сибір», зазначивши, що атака на БАМ тимчасово залишила Росію з єдиною діючою залізничною лінією до Владивостока, обмеживши її торгівлю з Китаєм та військову логістику зі сходу на захід.
На цьому Україна не зупинилася. Наступного дня оперативники СБУ завдали удару по об’їзній дорозі «Диявольський міст» — єдиній альтернативі зруйнованому тунелю, заблокувавши потяги та викривши вразливість інфраструктури Далекого Сходу Росії. За словами Говарда, це був майстер-клас зі стратегічного послідовного планування.
А останній удар, на його думку, свідчить про те, що Київ розуміє, що «сибірський фланг Росії є вкрай вразливим», а Москва досі не навчилася його захищати.
«Це не черговий оперативний хід, а конкретна вразливість Росії, яку Україна і ГУР можуть вибірково використовувати в потрібний момент, щоб завдати руйнівного удару», – сказав Говард.
Він підкреслив, що це стало можливим завдяки активній присутності України на Далекому сході Росії – в так званому «Зеленому клині», де живуть нащадки українських переселенців ХІХ століття.
Зелений клин прокидається
За словами Говарда, тепер стало ясно, що Зелений клин, який Москва довго вважала вартим лише етнографічної уваги, має стратегічне значення.
«Це також символізує важливість Зеленого клину в Сибіру і те, що він реальний, більше не дрімає, а може проявитися в будь-який момент», – сказав він, додавши, що військова розвідка України «використала присутність української діаспори в Сибіру для створення дієвої диверсійно-розвідувальної мережі».
Ця людська мережа має велике значення. Українські безпілотники можуть уражати російські авіабази, але підрив залізничних колій у далекосхідній глушині – це операція, яка вимагає планування, доступу до місцевості та команд на землі.
«Для проведення таких атак потрібне дуже ретельне планування. Це також, думаю, вказує на те, що росіяни не навчилися ефективно захищати залізничні колії», – сказав Говард.
Він додав, що Україна, ймовірно, отримала інформацію про переміщення північнокорейської зброї від союзників по НАТО, можливо, від США, що дозволило ГУР вчасно задіяти диверсантів.
«Ця атака – наче з роману Алістера Макліна... «Там, де гніздяться орли», – сказав він.
Євразійська світова війна в уповільненому темпі
Говард вважає, що «поворот Росії до Азії», який гучно рекламується як цивілізаційний зсув, насправді є наслідком її логістичних невдач.
Москві потрібні північнокорейські боєприпаси та «гарматне м’ясо», оскільки її воєнна економіка не в змозі задовольнити потреби на полі бою.
Але тут є свого роду геополітичний бумеранг. «Москва, покладаючись на Північну Корею і поводячись так, ризикує погіршити свої відносини з Пекіном», – сказав Говард.
Путін звернувся до Кім Чен Ина саме тому, що Китай не надав Москві військову допомогу на такому рівні й у таких обсягах, на які вона розраховувала. «Тож він сказав: «Ну й до біса»... Це дуже азіатський спосіб прийняття рішень у Росії», – сказав він, звернувши увагу на те, що Пекін висловив своє невдоволення: нещодавній візит Кім Чен Ина до Китаю «був досить прохолодним». Окрім того, у Курській області воюють північнокорейські, а не китайські війська, а на російський фронт надходять північнокорейські, а не китайські боєприпаси.
Іронія: Китай і Росія хваляться партнерством «без обмежень», але саме зараз обмеження випробовують надійність ролі Росії як сухопутного шлюзу Пекіна до Європи.
Оскільки і БАМ, і Транссибірська магістраль виявилися вразливими, Пекін змушений провести переоцінку здатності Росії гарантувати фізичну безпеку свого власного коридору «Пояс і шлях».
Наступний фронт у Сибіру
Атака на Транссибірську магістраль не означає закінчення війни. Але, на думку Говарда, вона формує її хід. Вона завдає удару по залежності Росії від північнокорейських снарядів, запаси яких, за його словами, вже вичерпуються, і саме тоді, коли Москва намагається підтримати наступальний тиск на Покровському напрямку.
І на цьому Україна навряд чи зупиниться.
«Україна вже продемонструвала, що має здатність порушувати роботу російської логістичної інфраструктури на Далекому Сході, — сказав він, згадавши про попередні удари по нафтопереробних заводах і заводах з виробництва боєприпасів у глибині Уралу. – Це два стовпи російського військового логістичного транспорту на Далекому Сході... Це дивовижне досягнення».
На запитання, що буде далі, він не сказав, що буде наступними цілями, але окреслив загальну схему: Україна продовжуватиме атакувати інфраструктуру, яку Росія не може легко й швидко замінити — порти, нафтопереробні заводи, трубопроводи, стратегічні заводи — «в глибині Сибіру».
Говард додав з ентузіазмом автора трилерів про Холодну війну: «Я тільки сподіваюся, що Буданов продасть мені права на екранізацію».
Війна, що почалася в Донецьку, закінчиться в Тихому океані
Удар України по Транссибірській магістралі — це більше, ніж тактична операція. Він змушує Вашингтон, Брюссель і столиці азіатських країн тверезо поглянути на нову стратегічну реальністю: війна в Україні – вже не регіональна, а євразійська війна, фронти якої простягаються від Авдіївки до Владивостока.
І доки північнокорейські снаряди вибухають в українських містах, а українські диверсанти підривають потяги в Сибіру, межею між Європою та Індо-Тихоокеанським регіоном є не Урал і не Південно-Китайське море.
Як стверджує Глен Говард, карти потрібно перемалювати. Індо-Тихоокеанський регіон тепер починається в Україні.