Росія викрала десятки тисяч українських дітей і помістила їх у табори для перевиховання. Проти Путіна та його уповноваженої з прав дитини видані міжнародні ордери на арешт. Однак зараз фінансування центрального дослідницького проєкту з цього питання вичерпується. Не можна не запідозрити, що це питання намагаються приховати заради «угоди».
Така загальна картина вимальовується з незліченних фрагментів інформації, з повідомлень, з деталей, що з’являються то тут, то там. З часом картина стає детальнішою, але може швидко розмитися, коли вікна закриються.
Одне можна сказати напевно: Росія викрала десятки тисяч дітей з України. Вже встановлені особи майже 20 000 жертв цих викрадень, але таких випадків може бути щонайменше 35 000.
Однак зараз найважливіше вікно в розслідування цього злочину може закритися назавжди. Наприкінці року закінчиться фінансування проєкту Гуманітарної дослідницької лабораторії Єльського університету щодо викрадення дітей Росією. Якщо не трапиться щось несподіване, 19 грудня 2025 року цей проєкт остаточно закриється. Проблема в тому, що Гуманітарна дослідницька лабораторія Єльського університету має найбільшу базу даних про злочини Росії проти українських дітей.
Атаки Трампа були спрямовані на Гуманітарну дослідницьку лабораторію Єльського університету з моменту зміни уряду у Вашингтоні. Ще в лютому 2025 року уряд США припинив фінансування проєкту попри масові протести, хоча потім під тиском Сенату надав проміжне фінансування.
Інша проблема – забезпечення передачі наборів даних. Донедавна Єльський університет працював на кошти приватних донорів. У грудні виконавчий директор Гуманітарної дослідницької лабораторії Єльського університету Натаніель Реймонд дав свідчення перед Сенатом і Державним департаментом США і виступив у ОБСЄ та Європейському парламенті, щоб забезпечити фінансування. Марно.
Надії на пожертви від європейських країн також не виправдалися. Сьогодні Натаніель Реймонд каже: «Я свідчив перед Сенатом і Державним департаментом США. І вони запитали мене: де Європа? Я відповів, що не знаю».
Римський статут встановлює, що «примусове переселення дітей однієї групи до іншої групи» є геноцидом.
Але тут йдеться про найсерйозніший злочин Росії проти України, який задокументований найретельнішим чином і в усіх деталях. У цій справі видано два ордери на арешт — російського диктатора Владіміра Путіна та уповноваженої з прав дітей Марії Львової-Бєлової. Правовою основою для цього є Римський статут. Стаття 6 Статуту встановлює, що «примусове переселення дітей однієї групи до іншої групи» є геноцидом. І це саме той випадок.
У будь-якому разі, за викраденнями стоїть налагоджена система, яка вимагає планування, бюджетних ресурсів і персоналу: Гуманітарна дослідницька лабораторія Єльського університету виявила 210 об’єктів по всій Росії та на окупованих Росією територіях України, де розміщуються ці діти. Це патріотичні табори перевиховання, парамілітарні табори, інтернати, готелі, санаторії. Двоє дітей навіть були нещодавно виявлені в таборі в Північній Кореї. Ці українські діти мають стати майбутнім гарматним м’ясом Росії – це стосується як цих таборів, так і шкіл на окупованій території. Вправлятися зі зброєю навчають вже змалку, а неминуча війна з НАТО стала частиною навчальної програми.
Масовими викраденнями Росія створила факти, які, згідно з усіма чинними політичними нормами та правилами, унеможливлюють нормалізацію відносин з нинішнім режимом у Москві. І все ж, у пункті 26 початкового «мирного плану з 28 пунктів», представленого США, зазначено: «Усі сторони, залучені до цього конфлікту, отримають повну амністію за свої дії під час війни і погоджуються не висувати жодних претензій та не розглядати жодних скарг у майбутньому». Стосовно систематичних викрадень, що здійснюються Росією, це означає: просто забудьмо про це.
За цією логікою, питання викрадень дітей і, зокрема, питання Єльського університету є деструктивним фактором на шляху до нав’язаного миру.
Коли в лютому 2025 року адміністрація Трампа оголосила про скорочення фінансування Єльського університету, університет почав шукати альтернативні джерела фінансування. На той час позитивні сигнали надходили з Європи, але, як каже Реймонд: «Європа мала 10 місяців, Європа нас підвела». І мова не йде про величезні суми грошей: «Ми дешевші, ніж органи кримінального розшуку».
Однак на міжнародній арені це питання зараз набуває все більшої актуальності. На Генеральній Асамблеї ООН на початку грудня 91 країна проголосувала за резолюцію, яка закликає до негайного повернення всіх викрадених дітей. 12 проголосували проти, 57 утрималися. Таким чином, резолюція була прийнята. На засіданні Ради міністрів ОБСЄ у Відні слова, адресовані тим, хто голосував проти і хто утримався, знову були дуже чіткими: часто вживалося слово «ганьба». Були також заклики створити структури в рамках коаліції, щоб можна було притягнути до відповідальності винних у цьому злочині. Коаліція держав існує. Однак бракує конкретних кроків. У випадку Єльського університету це просто означає забезпечення фінансування.
«На окупованій території дитину можуть викрасти за одне лише те, що вона говорить українською».
«Ми майже дійшли до того, що Росія залишається безкарною», – каже Меган Ґіттоуз з аналітичного центру GLOBSEC. Вона інтенсивно вивчала це питання, шукаючи російські онлайн-форуми та досліджуючи соціальне середовище, в якому українські діти ростуть у Росії. Ці дії вчиняються «надзвичайно систематично», каже Ґіттоуз.
Добре відомо, як Кремль сприяє усиновленню українських дітей: існує реєстр, пропонуються фінансові стимули. «Я б сказала, що це надзвичайно добре організовано», — каже вона. – Ця політика поширюється від верхівки Кремля на російське суспільство».
Перш за все, за її словами, Кремлю вдалося створити середовище, в якому співучасники діють, вірячи, що роблять щось хороше. Російські прийомні батьки часто усиновлюють дитину, «яка, на їхню думку, потребує допомоги, хоча насправді ці діти були відірвані від своїх батьків». Внутрішня пропаганда з цього питання є надзвичайно потужною.
Однак зовні масове викрадення дітей є темою, яку Москва не любить порушувати. Але й не заперечує, що викрала дітей, заявляючи, що «врятувала» 700 000 дітей, переважно сиріт. Звичайно, це вигадана цифра. Для ілюстрації: на початку російського вторгнення на окупованій Росією території України проживало трохи більше 6 мільйонів людей. За російськими даними, сиротами мали би бути близько 10 відсотків усього населення східних областей України.
Насправді Росія захопила всі державні установи для дітей та молоді на окупованій території і вивезла дітей. До речі, багато з цих дітей мають родичів. Багатьох насильно розлучили з їхніми батьками, багато загубили своїх батьків під час бойових дій. Однак Росія не докладає жодних зусиль, щоб возз’єднати ці сім’ї. Навпаки, Росія не надає жодної інформації.
Багатьох дітей також вивезли до літніх таборів у перше літо війни. А зараз викрадення дітей широко використовується як покарання на окупованій території – наприклад, як покарання батьків, які висловлюються проти окупації. Там дитину можуть викрасти за одне лише те, що вона говорить українською.
Натаніель Реймонд каже, що зараз він намагається виграти час для своєї команди за допомогою приватних пожертв, щоб продовжити дослідження в Єльському університеті. Але часу немає, бо, як каже Ґіттоуз, «докази зникають». «Було зібрано багато доказів, є докази щодо приблизно 20 000 дітей, ми маємо докази щодо таборів». Але це злочин, обставини, місця та жертви якого постійно змінюються. З кожним днем встановлювати особи дітей стає все складніше.
Дітей віддають на усиновлення з новими свідоцтвами про народження, новими іменами та документами, і зараз їх можна ідентифікувати лише за допомогою зразків ДНК.
Окрім того, Росія видаляє з Інтернету дані, які раніше були доступними. Все більше дітей віддають на усиновлення – з новими свідоцтвами про народження, новими іменами та документами, і зараз їх можна ідентифікувати лише за допомогою зразків ДНК. І з кожним днем російська індоктринація українських заглиблюється все більше.
Водночас Росія закриває останні канали доступу для родичів. «Вони кажуть, що повернуть дітей, якщо є батьки», – каже Ґіттоуз. Досі це був єдиний спосіб звільнити окремих дітей. Після того, як дитина була знайдена, її матір (або інший родич) їхала до відповідного закладу з усіма необхідними документами та доказами, а потім виїжджала з дитиною. Це була довга, небезпечна і дуже часто марна подорож. А ще були багатогодинні допити російськими спецслужбами. У багатьох випадках дітей переводили в інше місце, коли влада дізнавалася про план.
Ґіттоуз каже, що зараз забрати дітей практично неможливо. Останнім часом батьків просто відсилають геть і називають шпигунами, та ще й погрожують смертю. В одному випадку, за її словами, матері повідомили, де знаходиться її син, але не дозволили її побачити». В іншому випадку матір підключили до детектора брехні і допитували кілька днів. Сьогодні це питання, швидше за все, вирішується за допомогою тихої дипломатії. Наприклад, Катар організував низку передач дітей.
Західноєвропейські дипломати також говорять про тиху дипломатію. Європейським державам-партнерам було висловлено принаймні кілька відкритих попереджень не надто наполягати на питанні викрадення дітей, щоб не зірвати «угоду».
Однак для України це є фундаментальним питанням. І йдеться не стільки про спокуту, скільки про необхідність безпеки. Київ має власний досвід військових або дипломатичних обіцянок. Тому юридична відповідальність, тобто те, що такі дії не можуть залишатися безкарними, є найважливішою гарантією безпеки для Києва. Як сказав міністр закордонних справ України Андрій Сибіга у своїй промові на засіданні ОБСЄ у Відні: «Тільки коли злочинець зрозуміє, що покарання неминуче, він зупиниться».
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.