Мітч Макконнелл – республіканець зі штату Кентуккі, який найдовше в історії США очолює партійну фракцію в Сенаті, заявив, що дебати про НАТО і роль Америки в світі сильно відхилилися від курсу.
На його думку, питання, яке стоїть перед найуспішнішим у світі військовим альянсом, більше не полягає в тому, чи серйозно європейці ставляться до колективної оборони. Воно полягає в тому, чи серйозно до неї ставляться США.
Виступаючи в середу як голова підкомітету Сенату з питань оборони, Макконнелл висловив засноване на історичних фактах і даних попередження, адресоване як Білому дому, так і неспокійній американській громадськості: зараз найслабшою ланкою альянсу є не рішучість Європи, а авторитет США.
Від розподілу тягаря до тягаря лідерства
Скептики НАТО десятиліттями критикували Європу за недостатнє фінансування оборони. Макконнелл зазначив, що сам роками висував таке звинувачення, але наголосив, що стара критика вже не відповідає сучасним реаліям.
Польща планує витратити на оборону майже 5% свого ВВП. Країни Балтії досягають цього рівня або перевищують його. Фінляндія та Швеція на кілька років випереджають графік досягнення цілей НАТО. Німеччина, яка довгий час була найпомітнішим аутсайдером альянсу, внесла поправки до своєї конституції, щоб дозволити дефіцитне фінансування оборони.
«Іншими словами, довга перерва Європи в історії закінчилася», – сказав Макконнелл і зазначив, що не змінилася лише самовпевненість Вашингтона. Бюджети США на оборону, не встигаючи за інфляцією, залишили промислові потужності незадіяними, навіть попри війни, що вирують в Україні та на Близькому Сході.
«Важко не помітити: саме тоді, коли союзники активізуються, Америка, схоже, пасе задніх», – сказав Макконнелл.
Уроки Холодної війни, які Вашингтон забуває
Макконнелл обґрунтував свою аргументацію знайомим, але гострим екскурсом у післявоєнну історію.
Після Другої світової війни американці розуміли, що нестабільність у Європі означає незахищеність Америки. Це розуміння породило план Маршалла, НАТО і статтю 5 – зобов’язання, які витримали випробування часом, незважаючи на внутрішню опозицію та ізоляціоністський тиск.
Макконнелл нагадав про опитування, проведені наприкінці 1940-х років і на початку Холодної війни, які показали, що американці неодноразово виявляли готовність подолати високу планку: обіцянку захищати іншу країну в разі нападу. Це зобов’язання ніколи не було дешевим, але було набагато дешевшим, ніж війна.
Навіть у розпал нарощування військової потужності за часів Рейгана утримання американських військ у Європі коштувало Вашингтону менше 6,5% оборонного бюджету. Це не було втягуванням, сказав Макконнелл, – це була інвестиція.
І американці це розуміли. У 1989 році, коли розпався Радянський Союз, три чверті населення США все ще підтримували збереження НАТО. У 2019 році підтримка була ще вищою – до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Путін не провокував НАТО – НАТО відреагувало на Путіна
Макконнелл також висловився щодо аргументу, який знову набув популярності серед правих: розширення НАТО нібито спровокувало агресію Росії.
Історія, за його словами, показує протилежне. США та їхні союзники десятиліттями завойовували прихильність Москви, інтегруючи Росію в глобальні ринки, пропонуючи партнерство з НАТО та надаючи мільярди доларів допомоги.
Путін відкинув співіснування на користь імперського відродження.
Фінляндія та Швеція вступили до НАТО не тому, що зробити це їх змусив Вашингтон. Вони зробили це, бо російські танки вторглися в Україну.
«Якщо Путін шукає винуватця, то йому слід подивитися в дзеркало», – жартома зауважив Макконнелл.
Чому Гренландія має значення – і чому не має
Найгостріше Макконнелл висловився про погрозливу риторику щодо Гренландії.
«Так, Арктика має значення. Так, Данія та інші північні союзники визнають стратегічну важливість і вкладають значні кошти в регіональну безпеку. І так, США мають глибокий, довготривалий доступ до Гренландії – доступ, наданий охочими партнерами», – сказав Макконнелл.
За його словами, адміністрація не показала, що і скільки Америка виграє від руйнування цієї довіри.
«Я ще не чув про жодну річ, яка нам потрібна від Гренландії, яку цей суверенний народ не готовий нам віддати», – сказав він і наголосив, що питання не в Гренландії як території, а в тому, чи протистоятимуть США Китаю, Росії, Ірану та Північній Кореї разом із союзниками, чи самостійно.
Союзники, громадська думка та попередження
Макконнелл закінчив свій виступ статистикою: за результатами останніх опитувань, лише 17% американців підтримують спроби взяти під контроль Гренландію. Водночас підтримка НАТО та статті 5 залишається сильною і продовжує зростати.
Примітно, що майже кожен п’ятий американець, який спочатку підтримував вихід США з НАТО, змінив свою думку, дізнавшись, наскільки європейські союзники збільшують видатки на оборону.
На думку Макконнелла, це і є справжній політичний урок, який Вашингтон не засвоїв.
У громадськості немає алергії на союзи. У неї є алергія на дармоїдство – і все частіше це вже не стосується Європи.
У виступі Макконнелла не звучало слово «Трамп», але це й не було потрібно.
Головним було превентивне спростування зовнішньополітичної концепції адміністрації, яка розглядає союзи як важіль впливу, а не як мультиплікатор сили, а лояльність – як предмет торгу, а не як стратегічний актив.
Макконнелл застеріг, що небезпека не в тому, що НАТО підведе Америку, а в тому, що Америка підведе НАТО і занадто пізно зрозуміє, що вона втратила.
Він нагадав: мир через силу ніколи не означав мир через самотність.