Спершу варто почати з аналізу мотивів кожного з учасників.
Зеленський — прагне досягти миру, який збереже суверенітет України, її територіальну цілісність (із мінімальними територіальними поступками), безпеку та перспективи майбутнього розвитку. Останнє є важливим для того, щоб Україна могла й надалі фінансувати значну частину власної оборони.
Путін — має цілі, прямо протилежні українським, і прагне настільки послабити суверенітет України, щоб повернути країну під свій вплив і контроль. Він зацікавлений у тому, щоб будь-яка мирна угода залишила Україну незахищеною, економічно слабкою, непривабливою для інвестицій і вразливою до майбутньої російської військової агресії. Путін також прагне послабити НАТО і не хоче повторити долю Муаммара Каддафі. Для нього важливо, яке місце він посяде в історії, однак насамперед його цікавить власна безпека.
Трамп — не надто цікавиться й не має глибокого розуміння ні Путіна, ні України, ні Росії, зате прагне якнайшвидшої угоди, яку можна було б подати як перемогу напередодні листопадових проміжних виборів і використати її для зміцнення своїх шансів на Нобелівську премію миру. Йому також було б вигідно, якби така угода відкрила економічні можливості для США та його родини — насамперед у Росії, а також в Україні. Водночас Трамп не приділяє значної уваги деталям і довгостроковій стійкості домовленостей. Подальшу реалізацію угоди та можливі наслідки він, як правило, залишає іншим. У разі проблем відповідальність також перекладається на партнерів.
Європа — зрештою усвідомила, що Росія становить екзистенційну загрозу, а американські гарантії безпеки для континенту більше не є безумовними. Водночас вона зрозуміла, що найкращим гарантом європейської безпеки є Україна: чим довше вона чинить опір, тим більше часу має Європа для розвитку власного оборонного потенціалу. Тому, якщо США відійдуть убік, у Європи не залишиться вибору, окрім як і надалі фінансувати та озброювати Україну.
Китай — радше залишається осторонь, водночас постачаючи озброєння обом сторонам. Він зберігає нейтральну позицію щодо війни й миру. Тривалий конфлікт послаблює як Захід, так і Росію, що відповідає інтересам Пекіна.
Китай не зацікавлений у поразці Росії, однак водночас насторожено ставиться до можливості так званого «зворотного ніксонівського сценарію», за якого основний тиск Заходу був би спрямований на Китай. Ймовірно, Пекін також розглядає війну в Україні як інструмент для послаблення зв’язків Європи зі США.
Отже, які можливі сценарії?
- Стійкий і справедливий мир у 2026 році — обидві сторони погоджуються з умовами та дотримуються їх — 5%.
- Нестійка мирна угода у 2026 році — 25%. Трамп змушує Зеленського погодитися на угоду з поступками щодо Донбасу. Водночас Путін або одразу порушує домовленості, або чекає на неминучі внутрішньополітичні наслідки такої угоди в Україні, щоб дестабілізувати країну та створити умови для подальшого військового втручання Росії з метою захоплення значно більшої території. Гарантії безпеки з боку США та Європи в такому разі не варті паперу, на якому вони написані.
- Війна триває в нинішньому форматі у 2026 році й переходить у 2027-й, без суттєвих змін — 50%.
- Перемога України протягом наступного року — 10%. Наприклад, завдяки технологічним інноваціям, зміні балансу сил на полі бою або внутрішнім потрясінням у Росії – за прикладом спроби заколоту Пригожина.
- Перемога Росії протягом наступного року — 10%. Це може статися або завдяки технологічним проривам (за аналогією з українським сценарієм), або якщо Трамп роздратується через, на його думку, зволікання Зеленського з мирними переговорами та припинить надання розвідданих і військової допомоги. У такому разі українська оборона може зазнати краху, Росія захопить значні території й зрештою встановить політичний контроль над Києвом.
Передрук з блогу автора @tashecon. Оригінал читайте тут.
Погляди автора цієї статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.