Коли президент Володимир Зеленський запропонував президенту Дональду Трампу пріоритетний доступ до мінеральних ресурсів України, він сподівався отримати за це гарантії безпеки. Натомість вони підписали «Двосторонню угоду про встановлення умов створення Інвестиційного фонду реконструкції». Нещодавно у ЗМІ був опублікований її повний текст на двох сторінках. Однак вона лише встановлює загальні рамки та намір провести переговори щодо «Угоди про Фонд». Саме ця угода має містити всі відповідні фінансові та операційні деталі того, що зазвичай називають «угодою про надра».
Поставши перед складним вибором між негайним припиненням військової підтримки США та згодою на укладення угоди, яку ще належить обговорити, Зеленський прийняв правильне рішення, обравши угоду. Одразу після цього риторика Трампа щодо Зеленського змінилася, і військові поставки та розвідувальна підтримка були відновлені. Умови, в яких опинився Зеленський, ухвалюючи таке рішення, були настільки ж важкими для України, як і економічний тиск, з яким вона стикнулася, коли погодилася обміняти свої сили ядерного стримування на «гарантії» США та Великої Британії. Юридичний термін для таких угод – «укладені під примусом».
Наразі триває робота над проєктом Угоди про Фонд, яка, у разі її ратифікації Верховною Радою України, стане обов’язковою для виконання обома сторонами. Вона міститиме всі деталі щодо того, як має бути реалізована «угода про надра», а також права, обов’язки та засоби правового захисту обох сторін. Кожна зі сторін призначила свої робочі групи для узгодження деталей і розбіжностей.
Трамп відхилив попередню пропозицію Зеленського обміняти пріоритетний доступ до природних ресурсів України на гарантії безпеки США. Він визнав, що це відкриває надзвичайні можливості для Сполучених Штатів. Доступ до українських активів виведе США на передові позиції в глобальній конкуренції за природні ресурси – особливо ті, які необхідні для збереження та використання технологічної переваги США. Україна посідає четверте місце у світі за вартістю своїх природних ресурсів, особливо дефіцитних корисних копалин.
На жаль, обставини в Україні такі, що вона не може дозволити собі «тайм-аут» на полі бою, щоб оцінити, розробити і впровадити найбільш вигідну стратегію монетизації цих ресурсів. Розглянемо, наприклад, безпекові зобов’язання, які могла би запропонувати така країна, як Китай, в обмін на майже глобальний контроль над дефіцитними, але важливими активами. Натомість президент України був змушений витримати образливу «гостинність» свого господаря і прийняти зустрічну пропозицію, яка може виявитися вигідною для обох сторін, але лише якщо умови будуть справедливими і збалансованими.
Я мав можливість ознайомитися з попереднім проєктом «Угоди про Фонд» на 55 сторінках і нижче пропоную кілька змін, які можуть зробити її більш прийнятною – як за тональністю, так і за змістом – для українців, особливо для українського парламенту.
- Не існує жодних правових, моральних чи етичних підстав для того, щоб Україна «повертала» гроші, які президент Байден запросив, а Конгрес схвалив на підтримку України. Це не була ані позика, ані благодійний внесок. Росія залишається «екзистенціальною загрозою», і Путін не приховував перед своїм вторгненням, що його кінцевою метою є перемога над НАТО і підрив економічної та військової могутності і лідерства Америки. Боротьба за життя України є боротьбою Америки і вільного світу – одні борються за нього кров’ю, інші зброєю і грошима. Україну підтримали п’ятдесят інших країн, і жодна з них не вимагала «відшкодування».
Якби такий прецедент фантомної вимоги був створений, то, можливо, пан Трамп погодився б зарахувати на рахунок України додаткові 808 мільярдів доларів фантомної економії, які, за оцінками Американського інституту підприємництва, коштували б американським платникам податків протягом наступних п’яти років, щоб захистити Європу і НАТО від Росії-переможниці. Образливі формулювання мають бути вилучені і замінені на більш доречні і на справедливий розподіл початкових внесків до цієї партнерської угоди.
- Угода повинна відображати, як за тоном, так і за змістом, що Україна є власником активів і надає своєму американському партнеру в цьому спільному підприємстві пріоритетний доступ до розробки та монетизації своїх ресурсів, зокрема тих, що будуть перелічені. Україна не є країною третього світу, і обидві сторони дуже зацікавлені в успіху цього підприємства. Неминуче виникатимуть розбіжності, які слід вирішувати полюбовно, а не нав’язувати без розгляду. Зрозуміло, що якщо США візьмуться за це завдання, це вимагатиме від України значних поступок і довгострокових зобов’язань. Однак, у той же час, Україна повинна зберегти за собою остаточний контроль і мати свободу розірвати угоду або вимагати призначення іншого «Генерального партнера», якщо призначений США Генеральний партнер не впорається з цим завданням.
- Угода вимагає від України численних відмов, обмежень та запевнень, які можуть бути надмірними. Повинен існувати процес, за допомогою якого операційні проблеми чи розбіжності можуть бути вирішені через арбітраж без погодження з Генеральним партнером або Радою директорів, в якій домінують американці.
- Під час розгляду проєкту угоди Президент Зеленський має залучити до роботи іноземну юридичну фірму (бажано з Великої Британії), яка спеціалізується на «мінерально-сировинних угодах». Умови, викладені на 55 сторінках, є складними. Юристи, які не мають досвіду роботи в цій сфері, будуть у вкрай невигідному становищі, намагаючись знайти «диявола в деталях».
Дуже добре, що спонсором і наглядачем від уряду США виступає Міжнародна фінансова корпорація розвитку США (правонаступниця OPIC). Оскільки загроза війни завжди маячить на задньому плані, можуть знадобитися значні інвестиції та роки для того, щоб вивести українські природні ресурси на ринок. Окрім того, Україні знадобиться час і значна політична воля для подолання корупції та недовіри до судової системи, що є передумовою для залучення іноземних інвестицій. Без підтримки уряду США та застосування американського законодавства знайти інвесторів буде дуже складно.
Президент Трамп правильно визнає, що зацікавленість Америки в мирній спільній експлуатації українських активів разом із присутністю американського персоналу та обладнання слугуватиме стримуючим фактором для Путіна. Його «угода про надра» в модифікованому вигляді – це саме те, що може знадобитися Україні, щоб вирватися з-під влади олігархів на кшталт Дмитра Фірташа, Ріната Ахметова та Ігоря Коломойського, поки її молоде покоління спостерігатиме, вчитиметься і вдосконалюватиметься.
Незважаючи на недовіру, яку багато українців можуть відчувати до президента США, їм слід не допустити, щоб дитину виплеснули разом із водою. З іншого боку, без значно більшого українського контролю – на всіх етапах операції – жодна угода не буде кращою, ніж просто передача найцінніших активів країни іноземній державі на невизначений термін.