Невдовзі після двогодинної телефонної розмови з російським президентом Владіміром Путіним минулого понеділка президент Дональд Трамп заявив журналістам: «Це не моя війна. Ми вплуталися в те, у що не мали вплутуватися».
Потім, обговорюючи з європейськими лідерами результати розмови, він нібито сказав: «Я думаю, що Владімір не хоче миру».
У ніч проти 25 травня Путін довів, що Трамп має рацію: запустив 83 балістичні ракети і 548 дронів по цивільних об’єктах в Україні – у Києві, Дніпрі, Одесі, Запоріжжі, Харкові, Донецьку та інших регіонах.
Наступної ночі російські війська завдала одного з найбільших за весь час війни ударів по Україні, запустивши 9 крилатих ракет і 355 ударних дронів і дронів-приманок.
Трамп наголошує американцям: «Цієї війни ніколи б не сталося, якби я був президентом. Це війна Байдена. Це не моя війна. Я не маю до неї жодного стосунку. Я б ніколи не розпочав цю війну. Ця війна ніколи б не відбулася. Путін ніколи б цього не зробив. Цієї війни ніколи б не було».
Але зараз це не важливо. Важливо те, що він на посаді вже 128 днів, а війна триває пори його зусилля домогтися перемир’я. Тепер це його війна, і він несе за неї відповідальність через своє наполегливе умиротворення Путіна в гонитві за якоюсь незрозумілою «угодою».
Що б там не написав Трамп у своєму останньому пості в мережі X про «божевільного» Путіна, той не божевільний. Він просто б’є балістичними ракетами та дронами по цивільному населенню та критичній енергетичній інфраструктурі, намагаючись зламати волю українців до опору.
Проте в середу Трамп заявив журналістам, що він «дуже розчарований» ескалацією атак Росії на Україну, але дасть Путіну ще два тижні, а потім вирішить, як реагувати.
Скільки ще балістичних ракет і дронів – з Північної Кореї та Ірану – досягнуть своїх цілей за цей час? Скільки ще українських цивільних буде вбито і поранено?
Путін і його генерали довели, що опис російського військового менталітету, зроблений генералом Джорджем С. Паттоном, був правильним: «Росіян зрозуміти складно… У мене немає особливого бажання їх розуміти, я хочу лише з’ясувати, скільки свинцю чи заліза потрібно, щоб їх убити… Росіянин не має поваги до людського життя, це геть в усьому сучий син, варвар і хронічний п’яниця».
Однак Трамп має рацію в одному: «він [Путін] хоче ВСЮ Україну, а не лише її частину».
Таку ж думку висловив два тижні тому колишній міністр оборони Роберт Гейтс у програмі CBS News «Face the Nation»: «Я вважаю, маючи досвід спілкування з ним і більшу частину свого життя працюючи над питаннями Росії та Радянського Союзу, що Путін відчуває, що його доля – відтворити Російську імперію... Як колись сказав мій старий наставник Збігнєв Бжезінський, без України не може бути Російської імперії».
І, ймовірно, Путін хоче не тільки Україну, а й інші дві країни Чорноморського регіону, що не входять до НАТО та ЄС: Молдову та Грузію. У своїх останніх умовах для закінчення війни в Україні він вимагає від провідних західних держав «письмової» гарантії, що НАТО не розширюватиметься на схід, а це ставить ці дві країни під приціл Росії.
Просто послухайте, що вони говорять. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров висловив кінцеву мету Путіна, чітко сказавши у квітні: «Росія не погодиться ні на що менше, ніж на повну перемогу над Україною».
Чим більше Білий дім відступає, тим більше Кремль наступає.
Президент може вважати, що він «лише допомагає загасити великі і потворні пожежі, які були розпалені». Але насправді він лише підливає олію у вогонь. Путін розглядає його дії як зелене світло для завершення «спеціальної військової операції», яку він розпочав у лютому 2022 року.
Спроби перекласти частину провини на президента України Володимира Зеленського є контрпродуктивними. Винний Путін, а Зеленський, його солдати, всі українці й українки просто захищають свою країну.
Питання в тому, що він збирається з цим робити? Судячи з усього, чекати, в тому числі на голосування за пакет «жорстких санкцій» сенатора Ліндсі Ґрема.
Найкраще «чекати» — це чекати, чинячи тиск. Росія ніколи не сприйматиме США серйозно, поки Вашингтон продовжуватиме грати за її правилами. Чекання на відповідь Путіна лише дає йому саме те, що йому потрібно — час.
Його треба примусити – можливо, Європа це нарешті зрозуміла.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив у понеділок: «Більше немає жодних обмежень на асортимент зброї, що постачається в Україну – ні з британського боку, ні з французького, ні з нашого. З американського боку теж немає жодних обмежень».
Це треба було зробити давно – переривання ланцюгів постачання зброї та боєприпасів російським військам є надзвичайно важливим. Так само як і негайне впровадження європейської ініціативи «Sky Shield» у поєднанні з інтегрованою багаторівневою системою протиповітряної оборони, подібною до тієї, яку Ізраїль задіяв для відбиття атак Ірану в квітні та жовтні 2024 року.
Нещодавнє оголошення Німеччиною про пакет допомоги Україні на суму 5,65 млрд доларів – це крок у правильному напрямку. Це включає фінансування виробництва далекобійної зброї в Україні, постачання їй критично необхідних боєприпасів і зброї, в тому числі систем протиповітряної оборони та артилерії, а також фінансування значної частини супутникового покриття Starlink для України.
Але не можна продовжувати провальну стратегію Байдена «стільки, скільки буде потрібно». Мета не може полягати в тому, щоб просто всадити Росію за стіл переговорів – мета має полягати в розгромі російських військ в Україні. Не можна зупинятися на півдорозі. Мир настане тільки тоді, коли Росія більше не зможе атакувати Україну.
Ведмідь узяв Європу на мушку, але розміщення німецької танкової бригади в Литві жодним чином не вплине на війну в Україні. Балістичні ракети та дрони, які сьогодні летять на Київ, за кілька років можуть полетіти на Париж, Берлін, Прагу чи Варшаву.
М’яч тепер явно на європейському полі.
Пора вже дати Україні можливість реалізувати пораду Паттона: «Якщо доведеться воювати з росіянами, то чим раніше ми це зробимо, тим краще... Якщо ми маємо воювати з ними, то саме зараз. Відтепер ми будемо слабшати, а вони – сильнішати».
© 2025. Джонатан Е. Світ і Марк К. Тот. Всі права захищені.
Думки, висловлені в цій статті, є думками авторів і не обов’язково збігаються з позицією редакції Kyiv Post.
Полковник у відставці Джонатан Світ прослужив 30 років офіцером військової розвідки. Марк Тот пише на теми національної безпеки та зовнішньої політики.