Пошук миру в Україні перетворився на цирк з трьома колами арени. В першому — команда Трампа, яка намагається нав’язати Україні неприйнятний план.
У другому – європейська коаліція охочих. Однак, окрім фотосесій, ця коаліція мало чого робить, щоб змінити розрахунки російського президента Владіміра Путіна.
Частина проблеми полягає у визначенні миру. Для Путіна це відсутність опору з боку України. Для Зеленського це відсутність російських військ в Україні. А для Трампа – це пошук «економічних можливостей», що означає «Росія і Україна не вбивають одна одну».
Третє коло – Кремль.
Російські цирки відомі в усьому світі. Основою магічних виступів є великі ілюзії та обмани. Саме так, як і зараз.
Путін не веде переговори, а дотримується максималістської позиції, вимагаючи капітуляції України й водночас створюючи розкол між США та НАТО. Це працює. А республіканець Томас Массі (Кентуккі) є його останнім корисним ідіотом.
У середу Массі подав до Палати представників законопроєкт про вихід США з НАТО –трансатлантичному оборонному альянсі, який США допомогли заснувати в 1949 році. Він з недовірою стверджує, що «НАТО є реліктом Холодної війни».
Справді? В якому світі він живе?
Згідно з опитуванням з питань національної оборони 2025 року, 68% американців підтримують альянс НАТО.
Росія і Китай становлять таку ж велику загрозу для нашого способу життя, як і нацистська Німеччина і Японія в 1941 році. А реакція Массі – відступити. Можна сказати, що це навіть більша загроза, враховуючи, що Росія і Китай є ядерними державами.
Занадто багато людей у Вашингтоні відірвані від реальності дедалі більших, а не менших загроз з боку Москви і Пекіна та їхніх союзників з «арсеналу зла».
Перше коло
Президент США Дональд Трамп, як шпрехшталмейстер, донкіхотствує, вірячи, що від укладення довгострокового мирного договору з Путіним США відділяють лише одна-дві ділові угоди. Принаймні, саме це намагаються втовкмачити Трампу його зять Джаред Кушнер і спеціальний посланник у Росії Стів Віткофф. Однак доларові купюри не зупинять куль.
Щоб якнайшвидше досягти мети, він встановив у своєму цирку алегоричну гільйотину: або президент Володимир Зеленський поступається його вимогам і віддає Донбас, або Україні загрожує страта у вигляді припинення постачання розвідданих, зброї та боєприпасів з США. Якщо, звичайно, не втрутиться Європа.
Як ми побачили в нашому щотижневому шоу Деніела Ткіє і Софії Назаренко «Війна і політика 24» (спочатку воно виходить на YouTube, а потім дублюється для ефірної трансляції на «Каналі 24» в Україні), Трамп дуже цього хоче.
Однак те, чого хоче Трамп, – і що не менш важливо, ціна, яку він готовий за це заплатити, – погано для України і погано для безпеки Європи.
Віддати Донбас Путіну – як того вимагає Трамп – рівнозначно національному самогубству України. Це також означає, що Збройні сили України (ЗСУ) залишать свою фортецю на Донбасі та критично важливі оборонні лінії, що стримують російську орду.
Відхід з цих ліній поставить під загрозу Київ і стратегічно важливу Одесу. Втрата останньої поставить під загрозу економіку Києва, яка значною мірою залежить від експорту зерна як одного з найбільших продовольчих кошиків світу.
Щоб краще зрозуміти стратегічну цінність Донбасу, подивімося, чого коштувало Росії намагання захопити його військовим шляхом. За даними американського Інституту вивчення війни (ISW ), «з 1 січня 2025 року російські війська захопили приблизно 4 669 км²», втративши загиблими та пораненими 391 270 солдатів. За підрахунками ISW, ціна складає «83 за один квадратний кілометр». По суті, те, чим хвалиться Путін, розповідаючи Трампу про «успіхи» на сході України (і чому, схоже, вірить команда Трампа), лише «кроки».
Змушувати Україну віддати Путіну за столом переговорів те, чого його армія не може взяти на полі бою, – божевілля і доказ того, що умиротворення Гітлера нічого не навчило Вашингтон.
Жертвувати безпекою України через поспіх команди Трампа укласти ділові угоди з Росією з часом виявиться таким же швидкоплинним, як і жертва Чемберлена Чехословаччиною. Як ми попереджали минулого тижня в Kyiv Post, ділові угоди, які пропонують Віткофф і Кушнер, Путіна не цікавлять. Він хоче захопити Україну і зруйнувати НАТО.
Конгресмен-республіканець Дон Бекон (Небраска) розуміє, що стоїть на кону. Він написав на X: «Я категорично не згоден з тим, що президент Трамп просить Україну віддати додаткову територію заради мирної угоди. Це винагороджує загарбника і ніяк не гарантує миру в майбутньому. Це умиротворення. Він не Рейган, а Чемберлен».
Мало того – Трамп 47-й повністю ігнорує закон, який Трамп 45-й підписав у 2017 році і який зобов’язує США «ніколи не визнавати незаконну анексію Криму урядом Російської Федерації або відокремлення будь-якої частини української території військовою силою».
Конгрес в цілому теж чинить опір. Як ми підкреслили в понеділковому INTREP360 Intelligence Report, двопартійний Закон про національну оборону 2026 року передбачає, що чисельність американських військ в Європі не може бути меншою за 76 000, і передбачає надання Україні символічної допомоги в розмірі 400 мільйонів доларів протягом наступних двох років.
Друге коло
У другому – центральному – колі цирку вирішується доля війни в Україні. Від її результату залежить довгострокова безпека Європи, яка опинилася на прицілі Путіна.
Дійсно, як попередив у неділю німецький канцлер Фрідріх Мерц після зустрічі із Зеленським, прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером і президентом Франції Емманюелем Макроном у Лондоні, «доля України – це доля Європи».
Тут головним дійовою особою є Зеленський. Однак бракує шпрехшталмейстера, готового вийти на арену і очолити колективну відповідь Європи. Не тільки Трампу, а й Путіну та його кремлівським соратникам, таким як Кірілл Дмитрієв.
Фотосесії не зупинять війну Путіна проти України і не завадять Трампу змусити Зеленського укласти невигідну угоду.
Клер Ґатінуа та Філіп Рікар, які пишуть для Le Monde, вважають, що Європа обирає «стриману реакцію на дії США» і уникає прямої конфронтації з Трампом. Зеленський зробив усе можливе, щоб нагадати трьом європейським державам, що разом вони «мають багато козирів у рукаві».
Проблема в тому, що Європа не вміє ними грати. Макрон говорить про грандіозні плани – у жовтні він розрекламував SkyShield як європейський спосіб захисту «українського повітряного простору від російських дронів і ракет», – але не робиться нічого, щоб реально змінити розрахунки Путіна і змусити його припинити війну.
Вони також не можуть зупинити Трампа від того, щоб підкидати Путіну нові й нові карти щоразу, коли Кушнер і Віткофф натикаються на перешкоди в переговорах із Путіним. Мерц, Стармер і Макрон могли би протидіяти пропозиціям команди Трампа Росії, негайно давши Україні нові карти – SkyShield, ракети Taurus, батареї протиповітряної оборони тощо – але в Лондоні, Парижі та Берліні бракує лідерства та сміливості для цього. Вони досі бояться ризикувати.
Натомість Європа зосереджена на просуванні власної контрпропозиції. Теоретично вона непогана: вона підтверджує суверенітет України, вона скасовує застереження Вашингтона про те, що НАТО не буде розширюватися, вона передбачає збереження чисельності української армії на рівні до 800 000 (що трохи менше за нинішню).
Вона також відкидає віддачу Росії не окупованих нею територій. Окрім того, вона залишає Україні вузький шлях для подальшого вступу до НАТО, заперечуючи будь-який нинішній або майбутній вплив Росії на те, хто може або не може вступити до трансатлантичного альянсу.
Проте цій контрпропозиції бракує сили. Путін не погодиться на жодне з цих положень, особливо коли команда Трампа заявляє, що він не зобов’язаний цього робити. Тому необхідно діяти самостійно – Путін не поважає цю «коаліцію охочих» і не буде поважати, доки вони не проллють кров.
Отже, якщо Європа негайно не вступить у гру (наприклад, SkyShield), вона просто, по суті, погодиться з Трампом. Що ще гірше, погодившись із Трампом, Європа опиниться на шляху до поступок максималістським вимогам Путіна.
У такому разі Європа сама накине собі на шию зашморг. Зокрема, як ми зазначили тут у понеділок, голова Ради з питань зовнішньої та оборонної політики Росії Серґєй Караганов заявив минулого тижня: «Ми воюємо з Європою, а не з жалюгідною, ошуканою Україною».
Європа повинна прислухатися до слів, яких Росія не добирає.
Третє коло
Це коло – коло Кремля – є найпростішим. І все ж, як не парадоксально, у ньому криється найбільший обман.
По суті, Путін побудував його за допомогою диму та дзеркал. Він створює хибне враження сили, яке суперечить його військовій та економічній реальності. Він виписує чеки, які не може оплатити ані його військо, ані економіка. Тут головне для нього – швидкість, а президент Трамп натискає на педаль газу.
Його війська в Україні все ще просуваються, але лише маленькими кроками і ціною величезних втрат. Наприкінці листопада начальник Генерального штабу Росії генерал Валерій Герасимов доповів Путіну, що російські війська взяли під контроль Куп’янськ – українське місто поблизу кордону з Росією на північному сході, але зараз там їх оточили українські війська, перерізавши їхні лінії постачання.
Також очевидно, що Росія ніколи повністю не контролювала це місто. Путіну була потрібна перемога, щоб справити враження на Кушнера і Віткоффа, і Герасимов надав йому неправдиву інформацію, а команда Трампа її сприйняла, не послухавши власних військових радників, аналітиків розвідки та кар’єрних дипломатів.
Окрім того (і це важливо), як зауважив Інститут вивчення війни: «[Військові та економічні] ресурси Росії не безмежні, як намагається стверджувати Путін». Хоча в переговорах із Трампом Путін стоїть на своїй максималістській позиції, його країна серйозно ослаблена і стоїть перед складним вибором на майбутнє. Як зазначив генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес, цього тижня Україна уразила третій російський танкер тіньового флоту в Чорному морі, що посилило економічні проблеми Москви.
Однак поки що – поки команда Трампа продовжує капітулювати перед Путіним – він на них не зважає. Щоразу, коли Путін каже «ні», Трамп робить Путіну ще одну поступку і/або переходить до атаки на Зеленського, як він це зробив у середу.
Цього разу він поставив під сумнів демократичність України – одну з головних тем Путіна – і закликав Україну провести вибори, хоча стаття 83 її конституції забороняє вибори під час дії надзвичайного або воєнного стану.
Наразі Путін задоволений своєю роллю циркового шпрехшталмейстера, який каже своїй аудиторії дивитися куди завгодно, але не на реальність його провальної «спеціальної військової операції».
Якщо Трамп нарешті це зрозуміє, то він зможе покласти край вбивствам, які, за його словами, він хоче зупинити. Але не капітулюючи перед Путіним. Вбивства припиняться тоді, коли Росія припинить атаки. Трамп може досягти цього, надавши Україні повну підтримку, щоб змусити Москву сісти за справжній стіл переговорів, який не є частиною циркового виступу.
На жаль, до цього Трамп ще не готовий. Замість того, щоб тиснути на Росію – агресора – він продовжує карати Україну за те, що вона захищається від незаконного російського вторгнення.
Путін давно мріє позбутися Зеленського. Він вважає (як, ймовірно, і Трамп), що найпростіший спосіб для цього – це провести вибори в Україні, і що втомлений війною народ усуне його з посади.
Тож заява Зеленського про готовність провести референдум не тільки про вибори, а й про здачу української території – зокрема, фортеці Донбас, яка стратегічно захищає Київ і Одесу – є його мудрою відповіддю на ігри Путіна.
Вирішувати обидва питання мають українці. Але цей цирк з трьома колами продовжується вже майже чотири роки, тож вирішуйте самі: чому Путін хоче, щоб Зеленський пішов?
Звичайно, не тому, що він вважає це корисним для України. Радше, він знає, що це буде корисно для Росії.
То навіщо давати Путіну те, чого він хоче? Він і так забрав у України занадто багато скарбів і крові.
Висловлені погляди авторів не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.
Ця стаття була оновлена на основі раніше опублікованої версії, яка з’явилася на INTREP360 Substack авторів. Ви можете прочитати цю версію тут.
Марк Тот пише про національну безпеку та зовнішню політику. Полковник (у відставці) Джонатан Світ прослужив 30 років офіцером військової розвідки і з 2012 по 2014 рік очолював відділ розвідки Європейського командування США. Вони є співзасновниками INTREP360.