Термін «Невидимі вбивці» вперше вжив Держдепартамент США у 1994 році в аналізі глобальної проблеми замінованих територій. Така назва не лише привертала увагу, але й визначала проблему ВЗВ, які залишилися після численних воєнних конфліктів, що відбулися після Другої світової війни.
Це спонукало світову спільноту і міжнародні організації надати підтримку, якої потребували більшість країн у боротьбі з цим лихом. На жаль, протягом наступних 30 років війни тривали, і нові ВЗВ з’являлися швидше, ніж їх знищували.
Особливо це стосується України, адже російське вторгнення – це повномасштабна війна порівняно з більшістю конфліктів, що їй передували, а рівень забруднення ВЗВ є найбільшим з часів Другої світової війни.
У попередніх оглядах Kyiv Post оцінювала масштаб проблеми та окреслювала шляхи боротьби із загрозою, яку становлять міни та інші ВЗВ, якими зараз усіяна країна. На розв'язання цієї проблеми знадобляться мільярди доларів та підуть десятиліття.
Аби ефективно вирішувати питання ВЗВ, потрібно створити необхідні структури управління та запровадити відповідні стандарти протимінної діяльності. Україна має повністю розуміти процеси знешкодження ВЗВ і тим самим захистити населення та свою територію.
Чи готова Україна керувати протимінною діяльністю?
Управління включає в себе процеси планування, прийняття рішень, організації, керівництва, мотивації та контролю людських, технічних, фінансових, фізичних та інформаційних ресурсів країни для ефективної і результативної діяльності та досягнення цілей.
Ці вимоги особливо актуальні у випадку розмінування, оскільки знешкодження ВЗВ – діяльність складна, багатогранна, взаємозалежна, дорога, технічно складна та має підвищений рівень ризику для тих, хто цим займається.
Чи в змозі Україна керувати процесом?
До вторгнення 2014 року більшість дій зі знешкодження ВЗВ або розмінування в Україні обмежувались забезпеченням безпечних територій, забруднених ВЗВ з часів Другої світової війни, розчищенням колишніх військових полігонів і знешкодженням нерозірваних боєприпасів внаслідок аварій на військових складах, наприклад, у Новобогданівці у травні 2007 року та Артемівську (Бахмуті) в жовтні 2011 року.
До того ж деякі військовослужбовці під час служби в Афганістані знешкоджували вибухонебезпечні боєприпаси, маючи справу з саморобними вибуховими пристроями та іншими ВЗВ. Вони сформують ядро національних органів з питань розмінування, хоча мають невеликий досвід управління програмами такого масштабу та складності, з якими країна стикнеться після війни з Росією.
Восени 2022 року в підтримуваному Норвегією «Огляді протимінної діяльності» (Mine Action Review) у відповідь на готовність України до розв'язання проблеми ВЗВ зазначалося, що ще багато чого потрібно зробити.
У минулому Україна з перемінним успіхом намагалася створити організацію для управління процесом протимінної діяльності.
У грудні 2018 року Україна ухвалила закон «Про протимінну діяльність», який передбачав створення відповідної організаційної структури. Вона мала включати Національний центр з питань протимінної діяльності під головуванням міністра оборони та займатися акредитацією учасників протимінної діяльності в Україні.
Проте закон не діяв, оскільки «не узгоджувався з низкою інших нормативно-правових актів». Жодна з інституцій не була створена, а протимінна діяльність в Україні на державному рівні залишалася нескоординованою, хоча ще в листопаді 2021 року – до російського вторгнення – Кабінет Міністрів ухвалив постанову про створення довгоочікуваного Національного центру з питань протимінної діяльності, але відтоді не було прогресу в цьому питанні.
У грудні 2020 року в Україні створено два центри з питань протимінної діяльності:
• Національний центр з питань протимінної діяльності під головуванням Міністерства оборони та під управлінням Державної спеціальної служби транспорту, розташований поблизу Чернігова;
• Центр з організації гуманітарного розмінування при Міністерстві внутрішніх справ під управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій, розташований у Мерефі.
Рішення створити два центри з питань протимінної діяльності замість одного було компромісом між Міноборони та МВС щодо того, хто має очолити протимінну діяльність. Дехто вважає, що такий розподіл обов’язків може спричинити проблеми з контролем і координацією. Але, безперечно, через географічні масштаби забруднення та кількість ВЗВ ми лише виграємо від того, що обидва міністерства зосередять зусилля на цій діяльності, якщо розподіл відповідальності відбудеться за територіальним принципом.
Принципово важливо, аби така структура управління була створена до того, як почнеться повномасштабне розмінування.
Як показує практика, якщо механізм контролю не діє протягом перших днів роботи програми з протимінної діяльності, прийдуть організації з власним фінансуванням та почнуть «робити свою справу». Певною мірою це вже відбувається.
Зокрема, Україна має встановити та забезпечити дотримання стандартів протимінної діяльності для всіх учасників, як національних, так і міжнародних, які відповідають технічним вимогам України та належним чином ведуть діяльність зі знешкодження ВЗВ.
Стандарти протимінної діяльності
Міжнародні стандарти протимінної діяльності ООН (IMAS), які розроблялися протягом понад 20 років, є основоположними для безпечних і ефективних операцій, і тому національні, а також міжнародні та громадські організації, які бажають долучитися, мають дотримуватися цих норм.
Наразі існує понад 70 окремих стандартів і допоміжних технічних документів, які детально описують найкращі практики для кожного можливого аспекту протимінної діяльності. Документи постійно переглядаються, оновлюються та додаються в міру виявлення нових загроз або методів знешкодження. Ключові стандарти перекладено арабською, вірменською, китайською, французькою, російською, перською та іспанською мовами – що відображає регіони, найбільш забруднені ВЗВ.
Стандарти розроблені як основа для національних норм протимінної діяльності кожної країни. Але наразі в Україні існує проблема щодо цього.
На папері національні стандарти протимінної діяльності були узгоджені Міністерством оборони у вересні 2018 року, враховуючи багаторічний досвід, зовнішні консультації з Женевським міжнародним центром гуманітарного розмінування та іншими організаціями, а також розгляд зацікавленими сторонами. Однак в «Огляді протимінної діяльності» повідомлялося про відгуки з України, згідно з якими національні стандарти протимінної діяльності не враховували всі дані й нові виклики та не оновлювалися на регулярній основі.
У січні 2022 року Міністерство оборони заявило, що переглядає стандарти, але через відсутність зовнішньої технічної підтримки навряд чи опублікує необхідні поправки до квітня 2023 року, а ймовірне вторгнення відсуне оновлення норм ще на якийсь час.
| СПИСОК ДОКУМЕНТІВ IMAS | |
| 01.10 Інструкція із застосування IMAS | 02.10 Інструкція з впровадження протимінної програми |
| 03.10 Інструкція з забезпечення протимінного обладнання | 03.20 Процес забезпечення |
| 03.30 Інструкція з вивчення протимінних технологій | 03.40 Тест і оцінка протимінного обладнання |
| 04.10 Глосарій термінів та визначень | 05.10 Управління інформацією щодо протимінної діяльності |
| 06.10 Управління навчанням | 07.10 Директиви щодо управління вивільненням земель |
| 07.11 Вивільнення земель | 07.12 Управління якістю в протимінній двяльності |
| 07.13 Екологічне управління в протимінній діяльності | 07.14 Управління ризиками в протимінній діяльності |
| 07.20 Директиви щодо управління контрактами з протимінної діяльності | 07.30 Акредитація організацій, що займаються протимінною діяльністю |
| 07.31 Акредитація і тестування систем виявлення мін тваринами | 07.40 Моніторинг організацій, що займаються протимінною діяльністю |
| 07.42 Моніторинг знищення запасів | 07.50 Поводження з людськими рештками під час протимінної діяльності |
| 08.10 Нетехнічні дослідження | 08.20 Технічні дослідження |
| 08.30 Документація після розмінування | 08.40 Маркування небезпек вибухонебезпечних предметів |
| 09.10 Вимоги до очищення території | 09.11 Очищення території, на якій велись бойові дії |
| 09.12 Строки очищення місць зберігання і вибухів боєприпасів | 09.12 Строки очищення місць зберігання і вибухів боєприпасів |
| 09.30 Строки очищення від боєприпасів | 09.31 Утилізація саморобних вибухових пристроїв |
| 09.40 Системи виявлення тваринами – принципи і директиви | 09.41 Операційні процедури для систем виявлення тваринами |
| 09.44 Інструкція зі збереження здоров'я і загального догляду за собаками | 09.50 Механічне розмінування |
| 09.60 Підводне обстеження і строки очищення | 10.10 Загальні принципи безпеки і здоров'я персоналу |
| 10.40 Медична підтримка операцій з розмінування | 10.50 Зберігання, транспортування і поводження з вибуховими речовинами і вибухонебезпечними предметами |
| 10.60 Фіксація і розслідування нещасних випадків під час розмінування | 11.10 Інструкція зі знищення накопичених протипіхотних мін |
| 11.20 Відкрите спалювання і підривання | 11.30 Національні нормативи планування знищення накопичених боєприпасів |
| 12.10 освітня діяльність щодо ризиків вибухових боєприпасів | 13.10 Допомога постраждалим у протимінній діяльності |
| ТЕХНІЧНІ ПРИМІТКИ – доповнення до IMAS | |
| 09.10/01 PROM 1 — металошукач | 08.20/01 Протипіхотна міна PMN 3— технічний опис |
| 07/05 Металошукачі - Частина 1 | 07.11/01 Вивільнення земель – умовні позначення |
| 07.11/02 Ключові нормативи вивільнення земель і знищення накопичених вибухонебезпечних предметів | 07.11/03 Всі обумовлені необхідністю дії |
| 07.14/01 Управління залишковими ризиками | 07.30/01 Акредитація організацій, що займаються протимінною діяльністю — застосування |
| 07.31/01 Облаштування полігонів для тестування систем виявлення тваринами | 07.31/02 Професійні навички кінологів |
| 09.30/01/22 Загальні часові нормативи | 09.30/01 Нормативи знешкодження бронетехніки |
| 09.30/02 Усунення небезпек збідненого урану | 09.30/03 Інструкція до рідкопаливних систем |
| 09.30/04 Системи з повітряно-паливною вибухівкою | 09.30/05 Протипіхотна міна YM-1(B) – технічний опис |
| 09.30/05 Протипіхотна міна YM-1(B) – технічний опис | 09.30/06 Очищення від касетних боєприпасів (Ліван) |
| 09.31/01/19 Вимоги до навичок знешкодження саморобних вибухових пристроїв | 09.31/01/19 Вимоги до навичок знешкодження саморобних вибухових пристроїв |
| 09.50/01 Використання цивільних тракторів у механічному очищенні території | 09.50/01/09 Машини |
| 10.10/02 Загальна безпека – примітки | 10.10/03 Оцінка ризиків вибухів під час розчищення завалів |
| 10.20/01 Визначення і оцінка вибухонебезпечних місць | 10.20/02/09 Оцінка ризиків на місці |
| 10.40/01 Медичне забезпечення | 12.10/01 Освітня діяльність щодо ризиків саморобних вибухових пристроїв |
Управління інформацією та звітність
Система управління інформацією з протимінної діяльності – це програмне забезпечення, що містить інструменти для підтримки прийняття рішень, моніторингу та звітування щодо програми протимінної діяльності. Вона включає базу даних і геоінформаційну систему, яка дозволяє накладати інформацію на мапу.
Україна вже певний час використовує бази даних системи управління інформацією з протимінної діяльності. У 2021 році база даних цієї системи розміщувалася на двох окремих серверах: один належав ДСНС, а інший – Міністерству оборони. Незадовго до вторгнення Росії в 2022 році сервери зазнали кібератак, тож треба було відновити великі обсяги даних.
Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування допоміг Україні створити хмарну базу даних системи управління інформацією з протимінної діяльності, і з квітня 2022 року українська система повноцінно функціонує та відповідає вимогам міжнародних стандартів протимінної діяльності.
Зараз у систему можна вводити дані про інциденти, технічні дослідження та іншу оперативну діяльність. З жовтня 2022 року система використовується для збору даних із різних джерел, а Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування продовжує допомагати ДСНС та Міністерству оборони у відновленні їхніх баз даних.
Приклад даних IMSMA – (Ірак 2020) IMMAP.org
Проблема ВЗВ – хто може допомогти?
У статті Kyiv Post від 18 березня «Десятиліття підуть на те, аби звільнити Україну від мін та інших ВЗВ» (Landmines and Explosive Remnants of War in Ukraine Will Take Decades to Clear) повідомлялося, що за оцінками експертів, аби позбутися мін та ВЗВ, може знадобитися 50 або навіть більше років, а витрати сягнуть десятків мільярдів доларів.
Необхідні фінансові, технічні та операційні ресурси настільки великі, що, безумовно, перевищують можливості України чи будь-якої іншої окремо взятої країни. Тож до кого звертатися Україні, щоб отримати необхідну підтримку?
Донори
Загалом 37 країн надали Україні фінансову, бюджетну, екстрену, гуманітарну та воєнну допомогу на суму близько 140 млрд доларів, повідомляє сайт Statista.
Ця сума включає близько 47 млрд доларів прямої воєнної допомоги від США та 55 млрд доларів від країн-членів ЄС та європейських фінансових установ. Але ці цифри не враховують пожертви десяти інших країн у вигляді воєнного спорядження та техніки.
Статистика вражає, але, звісно, постає питання: чи буде допомога такою щедрою після завершення воєнних дій? Варто пам’ятати, що навіть ці величезні цифри виглядатимуть незначними порівняно з витратами на відновлення спустошеної війною країни.
За оцінками учасників Міжнародної конференції з відновлення України, що відбулася в жовтні в Берліні, витрати на відновлення становитимуть від 350 до 750 млрд доларів, причому витрати тільки на розмінування сягатимуть 10-15% від цієї цифри.
Фінансування діяльності з розмінування
Ситуація, подібна до тієї, з якою стикнеться Україна, спостерігалася наприкінці Другої світової війни, коли близько 50 000 німецьких військовополонених у 1945-1948 рр. були змушені розміновувати поля та знешкоджувати нерозірвані боєприпаси у Франції, Данії та Норвегії. Тоді близько 3 000 із них загинули.
Після цього і до вторгнення в Кувейт у 1990 році і війни в Перській затоці розмінування відбувалося кустарним способом, і постраждалі країни мали покладатися лише на себе.
У Кувейті багатий на нафту емірат профінансував мобілізацію комерційних компаній для знешкодження понад двох мільйонів мін і нерозірваних боєприпасів. Це разом із програмним документом Держдепартаменту США 1994 року «Невидимі вбивці: глобальна мінна криза» (Hidden Killers: The Global Landmine Crisis) та Міжнародною кампанією із заборони протипіхотних мін 1997 року (International Campaign to Ban Landmines) спонукало міжнародну спільноту зосередити зусилля на підтримці країн, що постраждали від ВЗВ та не мали ресурсів, щоб самостійно впоратися з цим. Міжнародна громадськість почала надавати кошти на протимінну діяльність, внаслідок чого було започатковано нову «індустрію розмінування».
За даними служби моніторингу наземних мін і касетних боєприпасів (Landmine and Cluster Munition Monitor), з 2011 по 2020 рік – останній рік, за який наявні дані – на протимінну діяльність донори щорічно виділяли в середньому 520 млн доларів, з яких приблизно 70% було витрачено на розмінування.
Служба моніторингу також назвала 15 найбільших донорів, серед яких США, ЄС, Німеччина, Японія, Норвегія, Велика Британія, Швейцарія, Данія, Нідерланди, Швеція, Франція, Канада, Нова Зеландія, Австралія та Італія.
Оскільки більшість із них підтримують Україну у війні з Росією, є вірогідність, що вони допоможуть і з розмінуванням.
Організації з питань протимінної діяльності
В Університеті Джеймса Медісона (James Madison University) у Вірджинії діє Центр міжнародної стабілізації та відновлення (Center for International Stabilization & Recovery), який звітує про всі питання, пов’язані з розмінуванням, і до якого регулярно звертаються політики, науковці, донори та спільнота з питань розмінування.
Глобальний реєстр протимінної діяльності (Global Mine Action Registry) центру наразі містить перелік 954 державних, військових, комерційних, громадських організацій та фінансових установ, які надають послуги, пов’язані з протимінною діяльністю. Тут є невеликі національно-орієнтовані групи, що спеціалізуються на «нішевих» видах діяльності, міжнародні виробники обладнання та транснаціональні організації, які надають повний спектр послуг із протимінної діяльності.
Деякі з цих організацій уже працюють в Україні, оскільки активно підтримують її після російського вторгнення 2014 року. Серед них:
· • Данська рада у справах біженців (Danish Refugee Council, DRC) - формально Данська група з розмінування (Danish Demining Group, DDG)
· • Швейцарський фонд протимінної діяльності (Swiss Foundation for Mine Action, FSD)
· • The HALO Trust
· • Humanity and Inclusion (HI) – формально Handicap International
· • Консультативна група з питань розмінування (Mines Advisory Group, MAG)
· • Norwegian People’s Aid (NPA)
· • Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)
· • Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування (GICHD)
· • Кластер з питань протимінної діяльності під керівництвом Програми розвитку ООН (ПРООН)
Всі ці організації у тій чи іншій мірі допомагають в усіх галузях протимінної діяльності. Зокрема, вони підтримали створення в Україні інституції з питань протимінної діяльності – на жаль, із перемінним успіхом, але робота триває.
Безсумнівним є те, що тільки-но війна закінчиться, Україна приваблюватиме всіх, хто вважає, що їм є що запропонувати. Це будуть легальні, технічно спроможні та позитивно мотивовані організації, але знайдуться й «ловкачі», яких зацікавить можливість швидко заробити. Саме тому надзвичайно важливо, аби Україна розробила та запровадила надійну структуру управління та обов’язкові стандарти для розв'язання цієї проблеми.
Коментарі (0)