Мауро Джіллі – старший науковий співробітник у галузі військових технологій і міжнародної безпеки Швейцарського Федерального технологічного інституту (ETH-Zurich). Предмети його дослідження – протиповітряна оборона, військові операції, оборонна промисловість і конкуренція між могутніми державами. В ексклюзивному інтерв'ю Kyiv Post Джіллі пояснює, які технології застосовуються в системах протиповітряної оборони, і як українські системи протидіють постійній російській загрозі з неба.
Як система ППО бачить, що наближається ракета чи літак?
Системи ППО використовують багато різних датчиків та інших засобів, у першу чергу радари, щоб виявляти повітряні об'єкти в будь-який час доби, за будь-якої погоди і на максимально можливій відстані. Більшість країн покладаються на радари наземного і повітряного базування, але деякі мають і супутникові радари, а також використовують інші способи виявлення повітряних цілей (наприклад, Україна розробила систему акустичного виявлення ракет).
Радари випромінюють електромагнітні хвилі. Ті відбиваються від ракети чи літака, і тоді радар ідентифікує цей повітряний об'єкт і супроводжує його, якщо він становить інтерес.
ППО виявляє ракети і літаки різними способами?
Ні – цей процес є однаковим. Радари сканують повітряний простір у пошуках можливих його порушників, і якщо виявляють будь-який літальний апарат, вся система переходить на бойовий режим. Різниця між ракетами і літаками – у формі й особливостях руху в повітрі. Наприклад, крилаті ракети мають специфічну форму (тобто дуже мало елементів корпусу, що виступають). Це робить їх менш помітними для радарів, а це означає, що їх можна виявити лише на підльоті. Це обмежує час на ідентифікацію, супроводження і захоплення цілі. Те саме стосується й літаків із особливим покриттям корпусу, що робить їх непомітними або малопомітними для радарів.
Крилаті ракети й винищувачі летять здебільшого на малій висоті, щоб максимально віддалити момент виявлення наземними радарами (звідси – вираз "політ нижче радару"). На відміну від них, балістичні ракети мають балістичну траєкторію [вгору, потім вниз], що робить їх більш помітними для наземних радарів, але через високу швидкість у фазі вертикального падіння перехопити їх складніше.
Чим відрізняються сучасні технології систем ППО від тих, які були, скажімо, 50 років тому?
Принципи роботи радарних систем залишилися точно такими ж. Різниця з тими, які були 50 чи 80 років тому – в електроніці й комп'ютерних технологіях. Застосування нових матеріалів – у першу чергу напівпровідникових – призвело до появи набагато більш чутливих і потужних датчиків, а потужніші процесори, що можуть обробляти великі обсяги інформації, кардинально розширили можливості збору, зберігання і аналізу даних.
В медичній діагностиці це призвело до безпрецедентного поступу: наприклад, тепер можна виявляти маркери, що вказують на ракові клітини, набагато раніше, ніж це може зробити найкращий лікар. Те ж і з системами протиповітряної оборони. Потужні сенсори і великі обсяги даних знижують поріг виявлення ракети чи літака. Але звичайно ж, сторона, що атакує, теж застосовує технології.
Що відбувається після того, як ракета виявлена? Ця інформація передається комусь, чи система в автоматичному режимі готується вжити відповідних заходів і вмикає сирену повітряної тривоги?
Це залежить від багатьох чинників, у тому числі можливостей, зокрема технічних, конкретної країни. У країнах з найпередовішими технологіями багато операцій (такі, як виявлення цілей, розпізнавання цілей тощо) автоматизовані), але в певних моментах інформація проходить через відповідних людей, які мають приймати специфічні рішення.
Якщо говорити взагалі, то радари великого радіусу дії виявляють ракету чи групу ракет і передають цю інформацію до центрів управління, які приймають рішення про подальші дії і дають команди конкретним підрозділам у сфері відповідної загрози.
Як повітряна оборона визначає, де саме впаде ракета? Як вона вираховує, де і в якій точці її збити?
Точка удару вираховується за траєкторією ракети. Наприклад, ізраїльський "Залізний купол" на базі таких розрахунків визначає, чи летить ракета в місце, де є люди, і якщо так, то на її перехоплення випускається ракета. Якщо ж точка вірогідного падіння ворожої ракети знаходиться в безлюдній місцевості, то пуск не здійснюється.
Визначення точки збиття ракети залежить від різних факторів. Коли це можливо, системи протиракетної оборони намагаються перехопити ворожу ракету над малонаселеною чи безлюдною місцевістю, щоб мінімізувати ризики для мирного населення. Але це можливо не завжди. Наприклад, "вікно" для збиття дронів і ракет, що летять на малій висоті, дуже вузьке.
Чи може повітряний об'єкт летіти настільки швидко, що протиповітряна оборона не може його виявити?
Загалом, швидкість не є проблемою для виявлення радаром, але може бути проблемою для супроводження і ураження цілі. Це означає, що ми можемо бачити загрозу, що наближається, але не можемо прицілитись і збити її. Саме на це роблять ставку багато країн, які мають на озброєнні гіперзвукові ракети.
Росія наразі використовує дрони, щоб "відволікти" українські сили ППО, змусити її витрачати на них свої ракети і виявити місця розташування систем ППО. Чи є якийсь спосіб уникнути цього? Чи можна припустити, що Росія просто запустить 10 000 дронів і в української ППО зовсім не залишиться ракет?
Не думаю, що можна "уникнути" того, що відбувається зараз. Якщо й не уникнути, то хоча б запобігти цьому Україна може, якщо завдаватиме ударів по місцях зберігання російських дронів, тобто по джерелу загрози. Поки Росія має джерела постачання дронів, Україна може робити те, що робить – вживати контрзаходів.
Дрони, якими Росія завдає ударів по українській території, дуже дешеві, але в них менш потужний заряд вибухівки, і їх можна збивати дешевшими засобами протиповітряної оборони. Україна вживає різні види активних і пасивних контрзаходів: захист електростанцій та інших об'єктів критичної інфраструктури високоефективними системами ППО малого радіусу дії; завчасне попередження населення для мінімізації кількості жертв і постраждалих; розміщення систем акустичних сенсорів для збільшення спроможності виявляти ворожі повітряні цілі – вони вловлюють звуки ракет, що летять дуже низько (наприклад, вздовж русла річки). Можливо, в найближчому майбутньому з'являться ще якійсь рішення.
На жаль, захистити небо на 100 відсотків неможливо в принципі. Цьому нас навчив вік тероризму. Теоретично, Росія могла би запускати необмежену кількість дронів, але оскільки їхнє корисне навантаження відносно обмежене, то найважливіше для України – це активно захищати свою критичну інфраструктуру і вживати вищевказаних контрзаходів.
А як працює російська ППО? Як так могло статися, що нещодавно дрон вибухнув над Кремлем?
Я, на жаль, не знаю специфіки роботи ні російської, ні української ППО. В принципі, вони працюють подібним чином, бо в них задіяні подібні технології. Системи ППО Росії і України також мають багато подібних ключових компонентів, які дістались їм у спадок від СРСР (наприклад, "Бук", "Куб", "Стрєла", С-300).
А щодо атак на території Росії, то Україна вже здійснила кілька таких атак. Я вважаю, що в одних випадках дрон залетів із території України, а в інших дрон був дуже невеликим і мав малопотужний заряд. Це говорить про те, що до точки запуску його могли доправити українські сили, що проникли на територію Росії.
Дякую.
Коментарі (0)