В знаковий день головного національного свята Французької Республіки посол Франції в Україні Етьєн де Понсен вручив орден Почесного легіону, найвищу відзнаку пошани та визнання особливих військових або цивільних заслуг у Франції, українській письменниці та поетесі Ліні Костенко. Одна з найвідоміших українок сучасності – Ліна Костенко, яка у свій час відмовилася від таких нагород та звань, як ,,Герой України” та ,,Золотий письменник”, сказавши – Політичної біжутерії не ношу – нарешті з’явилася на публіці , чим неабияк порадувала своїх прихильників.
Свою нагороду Ліна Василівна присвятила героїчним українським воїнам.
«У важкий час ми тут зібралися, але з дуже доброї нагоди, бо отримати Орден Почесного легіону — це велика честь. Для мене це була абсолютна несподіванка, бо я належу до всесвітньо невідомої літератури. І раптом така нагорода. Я справді люблю Францію. У мене є вірші про Францію», — сказала після вручення нагороди поетеса.
Мало хто знає, що перший свій вірш королева сучасної української поезії вишкрябала на стіні окопа, коли під час Другої світової ховалася від бомбардування в Києві.
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Ці рядки і зараз відображають сучаснє буття багатьох дітей України, але шлях Ліни Костенко є великим прикладом служіння Духу і Гідності, які вона з честю пронесла крізь усі тяжкі часи, які пережила на своєму непростому шляху.
Ліна Костенко – знакова особистість для українців, душа української літератури ХХ століття, філософ, духовний нащадок Шевченка, Лесі Українки, Франка. Вона завжди була на сторожі правди, яскрава представниця покоління шістдесятників-дисидентів, яка ходила на всі судові засідання, де намагались засудити українську інтелігенцію. Вона безстрашно кидала квіти в обличчя судді, який виніс несправедливий вирок. Привселюдно давала ляпаси радянській владі, ризикуючи бути засланою на довгі роки. Її зброєю було правдиво-гостре слово, яке влучало у саме серце читачеві. Її боялися, ненавиділи та поважали. Її твори заборонили друкувати впродовж 16 років, але її мовчання було таким гучним, що здригалася вся Україна.
Тільки на початку 1980‑х вона стала культовою авторкою, яку більш за всіх тиражували. Її поетичні збірки в книжкових магазинах не встигали розставляти по полицях, бо їх відразу розкуповували, б’ючи всі рекорди з продажів. Літературна лихоманка підкріплювалася плітками про її особисте життя, які миттєво поширювалися в народі.
Її вважали неперевершеним майстром слова, завжди готовим казати правду та здатного без остраху протистояти владі. Людям такий бунтівний дух поетеси дуже подобався, бо мало хто наважувався на таке. Багато з того, про що вона писала 10, 20, 30 років тому, актуально і досі. Її творчість є невід’ємною частиною сучасної історії України. Як і сама Ліна, яка завжди була з українцями у найважчі часи.
1986 року після Чорнобильської катастрофи вона виступала перед ліквідаторами. Під час революцій 2004-го і 2014-го вона підтримала протестувальників. І зараз, у найтяжкий, напевно, час для України, вона пліч-о-пліч з нами! Наша неймовірна, горда, чутлива, смілива і інтелігентна українка, уособлення творчого духу та гідності. Жінка – Легенда, Жінка – Душа – Ліна Костенко як символ незламної боротьби за істину назавжди закарбована в наших серцях . Її твори вже давно розібрали на цитати три покоління, які живуть в сучасній Україні, і далеко не кожному митцю вдається так глибоко вплинути на свідомість сучасників. І завжи начасі перечитати її знову і добряче надихнутися:
“Українці – це нація, що її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів та її території, внаслідок чого відбулася амнезія історичної пам’яті і якісні втрати самого національного генотипу.
Образ її спотворювався віками, їй приписувалася мало не генетична тупість, не відмовлялося в мужності, але інкримінувався то націоналізм, то антисемітизм. Велике диво, що ця нація на сьогодні ще є, вона давно вже могла б знівелюватися й зникнути.
Фактично, це раритетна нація, самотня на власній землі у своєму великому соціумі, а ще самотніше в універсумі людства. Фантом Європи, що лише під кінець століття почав набувати для світу реальних рис.
Вона чекає своїх філософів, істориків, соціологів, генетиків, письменників, митців.
Неврастеніків просять не турбуватися”, – з відомої лекції Ліни Костенко «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала»
Віват Ліна Костенко – жінка, яка назавжди залишиться королевою сучасної української поезії.
Коментарі (0)