Міністр оборони Російської Федерації Сергій Шойгу заявив, що твердження про можливе застосування ядерної зброї Росією проти України є «абсурдними». Про це він заявив 16 серпня на Х Московській конференції з міжнародної безпеки.
Він підкреслив, що Росія не потребує застосування ядерної зброї в Україні, адже «головне її призначення — це стримування ядерного нападу».
Також він зазначив, що відповідальність за загибель мирного населення на Донбасі «несуть країни Заходу через постачання зброї, а в НАТО немає сумнівів, що цілі спецоперації, які поставила Росія, будуть досягнуті». Окрім того, він вкотре повторив тезу російської пропаганди про те, що «Києвом у гібридній війні проти Росії керують об‘єднані сили Заходу».
Однак від початку повномасштабного вторгнення Російська Федерація неодноразово залякувала світ та Україну застосуванням ядерної зброї. Спочатку, 27 лютого, президент Росії Володимир Путін віддав наказ привести сили стримування своєї країни, включно з ядерною зброєю, у підвищену бойову готовність.
Потім 25 червня на зустрічі з президентом Білорусі Олександром Лукашенком, він пообіцяв передати Мінську ракетні комплекси «Іскандер-М», які можуть нести ракети з ядерними боєголовками. Всі ці дії спрямовані на те, аби змусити український уряд сісти за стіл переговорів на умовах Росії.
Втім, до ядерного шантажу Росія вдається різними способами. 24 лютого окупанти захопили Чорнобильську атомну електростанцію, а в березні неодноразово бомбардували дослідницьку ядерну установку «Джерело нейтронів» у Харкові.
Згодом, 10 серпня, Національна академія наук України (НАН) звернулась до світової спільноти із закликом визнати дії РФ щодо Запорізької атомної електростанції (ЗАЕС) ядерним тероризмом. Таким чином у НАН відреагували на влучання російських ракет неподалік сухого сховища відпрацьованих ядерних відходів ЗАЕС 6 серпня.
Окрім цього, під час повномасштабної війни в Україні, президент РФ вдавався до терористичних актів різних видів. Так, наприклад, довготривалий ракетний терор українських міст та звірства російських військових на окупованих територіях у Київській області, зокрема у Бучі, були спрямовані на те, щоб залякати українське суспільство і змусити до капітуляції. Також блокування українських портів, через які здійснюється експорт зерна, теж є видом шантажу через загрозу продовольчої кризи. Та й періодичні призупинення постачання газу до країн Європи, коли їхні очільники не погоджуються на умови Росії, теж можна ідентифікувати як вид шантажу.
Це є особливим почерком президента Росії Володимира Путіна. Протягом всієї своєї політичної кар‘єри він вдавався до різних видів шантажу задля досягнення поставлених ним політичних цілей на міжнародній арені.
Ще тільки йдучи до влади, він за допомогою російських спецслужб організовував низку терактів проти цивільних об‘єктів в РФ. Це дозволило звинуватити Чеченську Республіку Ічкерію у створенні терористичних організацій і згодом розпочати загарбницьку війну проти неї. Що значно підвищило рейтинги Путіна всередині країни.
Згодом ці методи він почав експортувати за межі Росії. Неодноразово вдаючись до газового шантажу, він досягав своїх цілей. Так, свого часу російський уряд тиснув на Білорусь, декілька разів відключаючи подачу газу до сусідньої республіки. «Газові» конфлікти між Росією та Україною також спалахували раз. У 2008 році Путін погрожував вимкнути постачання газу в Україні у прямому ефірі, аргументуючи це тим, що «Україна — ненадійний транзитер». Росія висовувала звинувачення Україні у тому, що остання краде російський газ. Вдаючись до подібних методів, Путін також тиснув на європейських політиків під час будування газогонів «Північний потік-1» та «Північний потік-2».
Більше того, за допомогою постачання дешевого газу президент Росії купував лояльність окремих політиків Європи, вимінюючи знижки на втілення власних геополітичних інтересів.
Штучно створюючи для Європи проблему біженців з Африки та Сирії, Володимир Путін в той же час наголошував, що Росія є гарантом вирішення цієї проблеми. Хоча саме Росія бомбардувала міста у Сирії та застосовувала там хімічну зброю, значно погіршуючи ситуацію з біженцями. Це змушувало багатьох представників європейського політикуму сідати за стіл переговорів із Росією.
Улітку 2021 року президент Білорусі за підтримки Кремля вдався до прямого шантажу, перетворивши Білорусь на країну-трафікера мігрантів із Іраку, Сирії та Афганістану.
Тоді Лукашенко заявив, що Білорусь більше не буде стримувати спроби нелегальних мігрантів потрапити до країн ЄС. Тобто маршрут «білоруського транзиту» був створений державою і працював за підтримки білоруської влади.
«Лукашенко використовує біженців як інструмент, щоб чинити тиск на європейські країни. Лукашенко є ніким іншим, як шефом державної мережі контрабанди», — заявив міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас.
Ба більше, створюючи сепаратистські квазі-держави, на кшталт Нагірно-Карабаської Республіки, ДНР і ЛНР, російський уряд торгує інтересами, домагаючись більш сильної позиції на світовій геополітичній арені.
Також нещодавно Росія почала «торги» щодо обміну затриманих у березні в РФ баскетболістки Бріттні Грінер та підозрюваного у шпигунстві Пола Вілана на нелегального торгівця зброєю Віктора Бута. Про це 28 липня повідомило CNN. Таким чином вище керівництво РФ, тиснучи на «больові точки» окремих країн, змушує їх йти на умови, вигідні Росії.
Коментарі (0)