Коли місто або те, що від нього залишилося, захоплене ворогом, починається процедура перевірки його мешканців – процедура, прописана в уставі російської армії. Це називається «фільтрацією».
Біля захоплених міст створюють фільтраційні табори. Район за районом місцеве населення зганяють у табір. Під час поїздки до табору мешканцям необхідно мати при собі документи та мобільні телефони. Фільтрацію «проходять» лише ті, хто не має патріотичних татуювань чи проукраїнських постів у соцмережах і може довести свою лояльність до Росії.
Деякий час росіяни заперечували існування фільтраційних таборів на окупованій території України, але згодом навіть виправдовували їх використання, мовляв, табори допомагають не пропускати на територію Росії проукраїнські елементи – учасників Майдану чи військовослужбовців.
Це пояснення вказує на ще одну причину, чому росіяни створили 18 фільтраційних центрів у колишніх таборах для військовополонених і спеціально побудованих ізоляторах на окупованих територіях – тих, хто «проходить» процес фільтрації, відправляють до Росії як біженців. Здебільшого їх відправляють у депресивні регіони – до Мурманська, на Далекий Схід і навіть на Камчатку, де майже не залишилося населення. Тих, хто не проходить фільтрацію, відправляють у табори для військовополонених або, за свідченнями деяких очевидців, вбивають одразу у фільтраційних таборах.
Методи фільтрації, розроблені в післявоєнному СРСР
Практично всі, хто готовий розповісти про те, що пережили під час процесу фільтрації, воліють залишитися анонімними. Вони залякані та бояться бути покараними за відвертість. Але всі їхні історії схожі. Про процедури перевірки – допити, зняття відбитків пальців, обов’язкове заповнення анкет – написано вже багато. Насправді ці процедури були винайдені ще в 1940-х роках НКВД.
Мене найбільше дивують розповіді про дивні заходи, що застосовуються у фільтраційних таборах, а саме використання поезії як тортур чи покарання. Серед українців, які пройшли через фільтрацію та були відправлені до Росії, деякі змогли потрапити в Естонію чи Фінляндію, а потім повернутися в Україну, привізши з собою історії про процес фільтрації.
Тортури поезією
Раніше вже були повідомлення, що громадян України та військовополонених у таборах змушують вивчати російський гімн – дещо змінену версію радянського гімну. Але останнім часом повідомляють про те, що українців змушують вчити напам’ять вірш «Простіте нас, дорогіє росіянє».
Я припустив, що цей вірш написав російський поет «від імені» українців, але автором вірша є українська проросійська поетеса з Полтави Ірина Самаріна. Вірш вона написала у 2014 році у відповідь на більш відомий вірш тоді ще російськомовної української поетеси Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями». Цей вірш, звернений до росіян, закінчується словами «У вас царь, у нас демократия. Никогда мы не будем братьями». Хоча наразі майже забутий, у 2014 році цей вірш став досить популярною піснею. Анастасія Дмитрук продовжує писати вірші, але вже переважно українською. Вона також допомагає організовувати протести по всьому світу проти російської війни в Україні.
Ірина Самаріна, вірші якої нав’язують українцям у таборах для військовополонених і фільтраційних таборах, маловідома в Україні, хоча виросла вона в Полтаві. На своїй сторінці у Facebook вона ніби з іронією пише, що працює на ГРУ – військову розвідку Росії. На цій же сторінці у Facebook вона репостить антиукраїнські відеомонологи проросійського пропагандиста Анатолія Шарія, який, ймовірно, також працює на ГРУ. Його підозрюють в отриманні грошей від російських спецслужб на купівлю вілли в Іспанії. Влада Іспанії наклала арешт на майно Шарія.
Процитую кілька рядків із вірша Самаріної: «Но нет Украины без Росии, как без ключа нету замка… Они не убьют моей любви к Росии, поки ми вместе, з нами Бог!»
Російські ЗМІ та інтернет-платформи намагалися підвищити популярність Самаріної в Росії – представити її представницею «здорової України». Здається, це не спрацювало, можливо, через посередність її поезії. Проте принаймні один її вірш залишиться в пам’яті українців, які пережили російську неволю.
Для багатьох українців, які опинилися на окупованих територіях, необхідність вчити погану поезію буде не найгіршим спогадом. Іноді у фільтраційних таборах подружні пари розділяються – дружина проходить фільтрацію і інтернується з табору на територію Росії. Що відбувається з її чоловіком, невідомо.
Російські волонтери, які допомагають українцям
Багатьом «відфільтрованим» громадянам України, які потрапляють до Росії, таємно допомагають виїхати до Європи російські волонтерські групи, які переважно координуються з-за кордону, зокрема з Грузії та Великої Британії. Група «Рубікус», яка вже допомогла виїхати з Росії майже 2 тисячам інтернованих українців, діє з Великої Британії, але з допомогою російських волонтерів, за якими постійно стежать і яких переслідують російські спецслужби.
Багато звичайних росіян також стежать за своїми співвітчизниками та засуджують тих, хто намагається допомогти українським біженцям. У місті Пенза на заході Росії сусіди повідомили у слідчі органи про Ірину Гурську, волонтера, яка збирала одяг і гроші для біженців, яких привезли з Маріуполя в село поблизу Пензи.
Гурську викликали у відділок і кілька годин залякували, погрожували притягненням до відповідальності та великими штрафами. Коли місцевий адвокат Ігор Жулімов зголосився захищати Гурську, його сусіди написали на дверях його квартири «український нацист».
Тим не менш, російські волонтери продовжують збирати гроші для українців і допомагати їм дістатися до кордону з Естонією чи Фінляндією.
Переважна більшість росіян підтримує агресію проти України. Для тих небагатьох, хто вирішив допомагати українцям, тиск і переслідування іноді стають занадто сильними, і вони також виїжджають до Європи, що ще збільшує у Росії відсоток тих, хто підтримує Путіна.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково співпадають із поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
Коментарі (0)