Наразі понад 95% громадян України довіряють бійцям Збройних сил України. Адже після початку повномасштабного вторгнення Росії саме від них, перш за все, залежить доля держави.
Однак не всі герої носять зброю. Фактично 24/7 медики на своєму фронті борються за життя українців та сприяють оперативній реабілітації військових. Тож аби дізнатися про роботу лікарів в умовах війни журналістка Kyiv Post поспілкувалась із медичним директором із ортопедо-травмотологічної допомоги лікарні швидкої медичної допомоги Камʼянської міської Ради Олександром Громовим.
В ході розмови були обговорені внутрішня «кухня» лікарні та медичної системи, «запити» пацієнтів лікарні швидкої допомоги до та після вторгнення. А також найбільш розповсюджені поранення, з якими потрапляють військові до лікарні та що допоможе зробити роботу лікарів ефективнішою.
Важко було перекваліфікуватися з цивільних операцій на військові? Та як швидко вдалося налагодити всі організаційні питання?
Оскільки ми є лікарнею швидкої медичної допомоги, то до нас відправляли всіх пацієнтів із невідкладними випадками. Тобто після аварій, вибухів, із опіками, навіть після перестрілок. Тому не можна сказати, що ми були не готові.
У нашій лікарні потужні відділення травматології, політравми, нейрохірургії, опікове, реанімації, хірургії, гінекології, кардіології та реабілітації. А також цілодобовий травмпункт.
Коли російські окупанти почали оточувати Миколаїв у перші тижні, ми розуміли, що до нас почнуть привозити поранених десяткам та сотнями. Але медикаментів, антибіотиків, анальгетиків, перевʼязувальних матеріалів, апаратів зовнішньої фіксації після переломів та іншого у нас було небагато. Адже ресурси були розраховані на мирне життя.
Тому найголовнішим було знайти ресурси, чим лікувати. Ми шукали скрізь, я подзвонив однокурснику з Чехії та він допоміг зібрати стрижневі апарати для вогнепальних поранень. Таким чином нам допомагали з різних країн, а також місцеві волонтери.
Перші дні поранені військові самі їхали до нас із фронту. Але згодом черга дійшла й до нас — почали привозити по 70 поранених на добу.
Весь персонал лікарні залишився на робочих місцях. Ми розподіляли пацієнтів по відділеннях та лікарях прямо на вʼїзді до лікарні. Але пацієнти були не лише з пораненнями, у багатьох людей на тлі війни загострювались хронічні хвороби.
Чи можна порівняти кількість військових, яких привозять тоді та зараз?
Ми не розповсюджуємо цю інформацію. Оскільки коли десь місяць тому в Дніпрі влучила ракета в лікарню з військовими, то були звинувачення у бік тих, хто публікував інформацію в інтернеті стосовно потреб лікарень із військовими. Люди припускають, що це могло стати наводкою для росіян.
Як виглядає ваш графік та чи можна порахувати приблизну кількість операцій на день?
Є операції, які ми робимо щодня, а є невідкладні. Колектив нашої лікарні великий та працює цілодобово. Також у нас кілька операційних бригад, які працюють одночасно.
Крім того, все залежить від тривалості операції. Вона може тривати як пів години, так і чотири. Наприклад, можна витягнути уламок з тіла бійця хвилин за десять. А можна шукати дві години і не знайти його, оскільки він глибоко сидить.
Насамперед це робота всього колективу лікарні. Усі залишаються до останнього та приїжджають додому пізно. Кожен на своєму місці від генерального директора до молодшої медичної сестри виконує свої обов’язки та робить свій внесок у нашу перемогу.
Які поранення у військових зустрічаються найчастіше?
Частіше за все до нас поступають із осколковими пораненнями кінцівок.
Але багато хто думає, що до лікарні поступають військові тільки з пораненнями, отриманими в бою. Однак насправді багато бійців надходить до нас після автомобільних аварій. Також нерідкі випадки просто переломів, коли, наприклад, боєць біг кудись та впав.
Крім цього, на тлі війни у всіх загострюються їхні хронічні захворювання або просто погіршується здоров’я. Оскільки війна — це великий стрес.
Після лікування бійців виписують назад. Хоча багато хто з них прагне якнайшвидше повернутися на фронт. Наприклад, ми тільки витягнули з нього уламки снаряду, а військовий вже каже: «ні, мені треба на фронт до своїх, вони без мене не впораються» та вже наступного дня їде.
Який випадок вам найбільше запам’ятався?
Це була одна з найперших операцій. Молодий волонтер поїхав до Авдіївки, де його навмисно розстріляли кадировці. Він мав важкий вогнепальний перелом стегна. Тоді ми йому поставили апарат, котрий передали з Чехії. Оскільки це був тяжкий перелом та принципово нова система для нас, то було важко. Але все пройшло успішно, і він одужав.
Війна та її наслідки — це важкі потрясіння, особливо в контексті вашої професії. Як ви переживаєте операції?
Спочатку все давалося, звісно, більш емоційно. Хоча з часом дещо звикаєш до всього. Однак будь-якій нормальній людині складно впоратися зі смертю, й не важливо, чи це військовослужбовець, чи цивільний.
Як то кажуть, кожна смерть — це трагедія, а мільйон смертей — статистика. Проте кожен випадок переживається дуже важко. Зі смертю можна змиритися, але не звикнути. Для мене кожна смерть — це трагедія.
Чи вистачає в лікарні медикаментів та обладнання?
Насамперед лікарні постійно потрібні анальгетики, тобто знеболювальні. Вони використовуються кожного дня й далеко не по одному разу. А також антибіотики та антикоагулянти, препарати, що застосовують для профілактики тромбозу.
Крім того, гостро необхідні електрокоагулятори, які допомагають зупинити кровотечу, також під час операцій. Також є нестача апаратів зовнішньої фіксації.
Коментарі (0)