Армія — наче великий організм. Де кожен орган працює, як годинник. Адже від роботи кожного з них залежить ефективність функціонування всієї конструкції.
Ліквідація ворога, безпосередньо, є першочерговою. Але збереження життя особового складу є не менш важливим завданням.
«Тому медик — найперша мішень. Якщо він врятує бійців, то відповідно їх буде більше на передовій», — сказав Kyiv Post бойовий медик об'єднаної штурмової бригади національної поліції «Лють» з позивним «Кавказ».
Тож аби зʼясувати специфіку роботи лікарів на фронті журналіст Kyiv Post відвідав стабілізаційний пункт на Бахмутському напрямку (Донецька область).
Стабілізаційний пункт (стабпункт) є однією з проміжних ланок між евакуацією з поля бою та військовим шпиталем. Тут бойові медики та лікарі надають першу лікарську допомогу, щоб стабілізувати пораненого для подальшого транспортування у шпиталь.
«Якщо на першому етапі надати класну допомогу, то надалі лікування буде проходити набагато легше, що знижує кількість ускладнень», — сказав водій-санітар евакуаційного відділення 3 окремої штурмової бригади з позивним «Волтер».
Палата, де стабілізують бійців та де вони очікують на транспортування до шпиталю
Майже у кожної бригади приблизно в тому ж районі, де вона виконує бойові завдання є свій стабпункт. Kyiv Post відвідав спільний стабпункт для 80 окремої десантно-штурмової бригади, 3 окремої штурмової бригади, 22 окремої механізованої бригади та об'єднаної штурмової бригади національної поліції «Лють».
Ланцюжок порятунку поранених
- Найпершими надають допомогу бойові медики, безпосередньо, на полі бою.
- Звідти поранених забирає кейсевак. Це екіпаж на броньованому автомобілі, котрий заїжджає на найскладніші ділянки фронту.
- Він довозить поранених до певної точки, з котрої військових забирає медичний евакуаційний автомобіль (медевак) із лікарським екіпажем.
- На цій кареті швидкої допомоги, що обладнана всіма необхідними приладами для надання першої медичної невідкладної допомоги, поранених доставлять до стабілізаційного пункту. Де в залежності від ступеня поранення лікарі надають необхідну допомогу.
- Одразу після стабілізації поранених перевозять у військовий шпиталь на медеваку.
Рентген, котрий ефективно виявляє уламки та кулі
Робота бойового медика на полі бою
Бойовим медиком може бути людина без медичної освіти, яка опанувала навички надання невідкладної допомоги.
Одним із таких людей є 22-річний Кавказ. Він на бойових позиціях лише два місяці. Кавказ пішов служити добровільно та пройшовши двотижневий відбір потрапив до медичної роти. Після цього на нього чекали тижні навчання та практики.
«Опанувати з нуля ці навички важко, але все залежить від бажання та постійної праці над собою», — зазначив бойовий медик бригади «Лють».
Крім того, важливо не розгубитися в екстрені моменти, бо кожна хвилина на рахунку.
«Спочатку було психологічно важко від побаченого. Побачивши поранення перший раз, розгубився та впав у ступор. І зарікся, що цього більше не повториться», — пригадав Кавказ.
Його завданням є супровід підгрупи військових, щоб у разі необхідності надати домедичну допомогу.
«Якщо поранений знаходиться у «червоній зоні», то я можу лише накласти турнікет та для подальших дій відтягнути його в «жовту зону», що більш менш безпечна від обстрілів», — сказав хлопець.
Далі він діє за протоколом MARCH, затвердженим TCCC (Tactical Сombat Сasualty Сare).
Оскільки від втрати крові людина помирає за лічені секунди, то найважливішим пунктом є зупинка масивних кровотеч за допомогою турнікету або тампонади — це щільне заповнення порожнини рани спеціальними бинтами.
Юридично медики не можуть робити критичні операції. Лише дрібні, наприклад, у разі пошкодження ротової порожнини вони можуть зробити надріз, щоб засунути шланг.
Якщо поранених багато, то їх класифікують за ступенем уражень.
«Коли їх багато, то теж можна розгубитися та фізично не встигнути всім допомогти. Найбільше поранених в один день у мене було чотири. Особливо важко було їх евакуювати з передової», — сказав Кавказ.
Буває таке, що пораненого неможливо евакуювати. На цей випадок у медика з собою є аптечка, змісту котрої вистачить для підтримки стану важкопораненого в польових умовах протягом двох діб.
Медична допомога у дорозі
Стабілізацією пораненого під час транспортування до стабпункту, а потім до шпиталю займається лікарський екіпаж на медеваку. Він складається з водія та двох лікарів.
На цій евакуаційній машині є майже все необхідне обладнання. Як от апарати штучної вентиляції легенів, для переливання крові, тощо.
Кількість поранених залежить від ситуації на фронті.
Евакуаційний автомобіль 3 ОШБ
«Буває за зміну зробимо два-три рейси, а іноді 12. Медична допомога — це постфактум дій, що відбуваються на фронті. Наприклад, якщо наші війська добре просуваються, то ворог веде контрдії та накриває вогнем», — розповів Волтер, водій-санітар 3-ї бригади.
Лікар невідкладних станів 3-ї окремої штурмової бригади з позивним «Денді» зазначив, що у середньому повз цю машину проходить пʼять осіб.
«Коли бої у Бахмуті були, то було більше роботи. Але все дуже ситуативно», — сказав Денді.
Зі зміною характеру бойових дій (почалися наступальні дії) змінився й характер травм. Якщо взимку були здебільшого уламкові та кульові, то зараз відірвані ноги та стопи тощо, тобто мінно-вибухові травми.
«І, звісно, що у всіх контузії через характер війни. На жаль, оскільки нас мало на фронті, то немає змоги списати чи довго лікувати бійців після контузії. У мене є колеги, які маючи навіть, по пʼять контузій продовжують воювати», – розповідає бойовий медик Кавказ.
Палата, де стабілізують бійців та де вони очікують на транспортування до шпиталю
Робота на стабпункті
На стабпункті займаються стабілізацією пацієнтів зазвичай анестезіологи, а решту лікарської допомоги надають хірурги.
«На цьому стабпункті велика перевага в обладнанні. Наприклад, тут є рентгени, що дають можливість ефективно виявити уламки. Оскільки часом вони проникають у тіло таким чином, що магніт виявити їх не може», – зазначила Уляна, начальник служби звʼязків із громадськістю 80-ї ОДШБ.
У штаті пункту працює близько 20 осіб. Вони виконують роботу позмінно, але загалом і живуть тут.
За покликанням тут зібралися дуже різні люди, переважно добровольці. Тут є кардіохірург, судинний хірург, хірурги-урологи, дитячі хірурги, анестезіологи, лікарі-травматологи з усіх куточків України та навіть доктор збірної з баскетболу.
Однак армійська система відрізняється від цивільної. Людина може бути відомим спеціалістом у мирному житті, а тут бути на посаді медбрата.
«Наш командир роти у мирному житті входить у сімку найкращих кардіохірургів Європи. Раніше робив операції на серці, а тут молодший лейтенант», – сказав водій-санітар 3-ї ОШБ.
Але коли є поранені всі працюють разом, незалежно від звання.
«Бо всі дорослі та свідомі люди, вони розуміють заради чого прийшли», – наголосив Волтер.
Бійців у будь-якому разі направлять до шпиталю. У який шпиталь повезуть пораненого залежить від характеру його поранення.
Евакуація далеко не завжди відбувається за годину чи три, тому треба підтримувати стан пораненого.
«Але ми тут дещо не можемо робити. Наприклад, операції на животі, навіть, якщо є проникаюче поранення. Фактично тут ми зупиняємо кровотечі, намагаючись по максимуму зберегти кінцівку, а також за потреби дренуємо легені», – зазначив Юрій, хірург 80-ї ОДШБ.
Юрій, хірург 80 ОДШБ
Графік роботи залежить від кількості поранених, не рідко на стабпункті працюють ночами на проліт. Саме у Юрія одночасно найбільше було 12 поранених.
Утім тим, хто до цього працював у медичній сфері адаптуватися було не так важко. Наприклад, Денді, який був фельдшером, каже, що для нього загалом змінилися тільки масштаби та додалися обстріли.
«Найважче бачити молодих загиблих хлопців, бо розумієш, що дома на них чекають. Але це війна і з цим нічого не поробиш. Лише усвідомлюєш, що завтра і ти можеш загинути», – підсумував Волтер з 3-ї ОШБ.
Коментарі (0)