Майдан Незалежності – найвідвідуваніше місце в Києві, де відбуваються найважливіші офіційні та публічні події, – має відносно коротку, але дуже яскраву й драматичну історію.
Головна площа столиці України була названа так за два дні після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року.
Слово “Майдан” – перського походження. На фарсі воно означає “площа”, “відкрите місце”, так само як грецьке “агора”. Це слово прийшло в українську з турецької в XVI столітті. Ним називали велике незабудоване місце в селі або місті, пізніше – одну з центральних площ, але Помаранчева революція 2004 року і Революція гідності 2014-го додали цьому слову та його похідним ще одного значення: “масова акція протесту проти влади під політичними або економічними гаслами на одній з центральних площ міста”.
Згідно з літописами ХІХ століття, на місці нинішнього Майдану було болото. Глибокий яр, який тягнувся від нього на південь, називався “Хрещатий”, бо за формою нагадував хрест, звідси й назва центральної вулиці, що перетинає Майдан Незалежності – “Хрещатик”.
За кілька років до монголо-татарської навали 1240 року над східним схилом Хрещатого яру насипали захисні земляні вали, але вони не врятували місто від орди Хана Батия. Простояли вони до 1833 року.
Впродовж кількох століть тут була заросла болотиста місцина, яка з часом почала поступово висихати. Тоді на схилах яру почали з’являтися перші дерев’яні будинки, а перші цегляні будинки з’явилися в середині XVIII століття.
На початку ХІХ століття в Хрещатому яру досі був пустир, яким протікав невеликий струмок Хрещатик. Там містяни випасали кіз, а єдиною спорудою був млин.
У 1851 році на Хрещатицькій площі, як вона тоді називалася, з’явилася перша велика цегляна будівля – будинок Дворянського зібрання (тепер на цьому місці будинок Федерації профспілок України). Скоро площа з великим ринком стала популярним місцем ярмарків, циркових вистав, народних гулянь.
Ринок на Хрещатицькій площі, 1860-і роки
У 1876 році , після спорудження Міської думи, площа дістала назву “Думська”.
У 1912 році поблизу Думської площі спорудили першу в Україні висотну будівлю – хмарочос Гінзбурга.
У березні 1919 року, невдовзі після того, як більшовицькі війська захопили Київ і встановили тут радянську владу, площу перейменували на “Радянську”, а три роки потому на ній звели великий пам’ятник Карла Маркса.
Парад Червоної армії на Радянській площі й Хрещатику, 1934 р.
У 1935 році Радянську площу перейменували на честь тодішнього голови Верховної ради СРСР Міхаїла Калініна.
Під час Другої Світової війни майже всі будівлі на Площі Калініна й Хрещатику були зруйновані. Спорудження нових було завершене в середині 1950-х років.
Майдан у руїнах, 1944 р.
У 1977 році площу реконструювали, під нею відкрили нову станцію метро, а на чільному місці спорудили помпезний монумент Жовтневої революції на честь 60-ї річниці більшовицького перевороту. Тепер вона стала називатися “Площа Жовтневої Революції”.
Невдовзі після проголошення незалежності України в 1991 році монумент знесли, а площу обсадили деревами. Відтоді вона називається Майдан Незалежності.
Десять років потому відбулася повна реконструкція Майдану, після якої він, власне, й набув теперішнього вигляду.
Майдан Незалежності під час реконструкції, 2001 р.
Головною й найбільш впізнаваною спорудою Майдану є Монумент Незалежності –52-метрова тріумфальна колона з білого мармуру з 10-метровою скульптурою дівчини в національному вбранні, яка тримає над головою гілку калини.
Колона стоїть на п’єдесталі в стилі українського барокко з позолоченими орнаментами. Гілка калини, стрічки на голові дівчини та орнаменти на її вбранні також позолочені.
Монумент Незалежності – символ України
Стійкість цієї 20-тонної скульптури під час сильного вітру або на випадок можливого землетрусу забезпечує півторатонний маятник всередині колони, що звисає з позолоченої кулі, на якій стоїть фігура дівчини. Маятник гасить коливання, а завдяки сталевому каркасу колоні не страшні вітри будь-якої сили. Всередині колони є також гвинтові сходи.
Зображення Монументу Незалежності є в інтернеті, на листівках, значках, наліпках, календарях і сувенірних магнітиках, які охоче купують туристи.
Від його підніжжя вода збігає каскадом шириною 30 метрів повз фонтан “Кульбаба”. Він і справді нагадує кульбабу, що росте посеред акуратно підстриженого газону, і прекрасно гармоніює з білими стінами й колонами Консерваторії.
Фонтан “Кульбаба” навпроти Консерваторії
Поруч із фонтаном – бронзові скульптури легендарного козака Мамая та його вірного коня. У мирні часи біля цього пам’ятника завжди фотографувалися численні туристи, а діти залюбки сідали на бронзового коня.
Пам’ятник козаку Мамаю
Ліворуч від Монументу Незалежності стоїть надзвичайно красивий пам’ятник із фонтаном з підсвіткою – на воді неначе пливе човен, у якому стоять легендарні засновники Києва – брати Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь, а навколо човна, неначе стебла квітів, піднімаються струмені води.
Пам’ятник засновникам Києва
Позаду Монумента Незалежності – засклений фасад великого торгівельного центру, з якого відкривається дивовижний вид на Майдан.
Західний бік Майдану по інший бік Хрещатика являє собою пішохідну зону 100 на 200 метрів – обсаджений деревами бульвар із фонтанами і геометричними скляними дахами підземного торгівельного центру.
Коли під час останньої реконструкції будівельники вирили 20-метровий котлован для торгівельного центру, вони знайшли залишки древніх кам’яних і дерев’яних будівель, уламки гончарних виробів і цінні артефакти. Археологи довго й ретельно вивчали знахідки, особливо частини однієї з дерев’яних будівель, через що реконструкція затяглася на кілька років.
Дослідивши літописи й результати радіовуглецевого аналізу, вчені встановили, що з ця деревина – з Лядської брами, зведеної в 1030-х роках. Ці південно-західні ворота Києва стали частиною лінії оборони міста, збудованої за правління князя Ярослава Мудрого.
На цьому місці будівельники спорудили символічну браму, а на ній встановили скульптури Архангела Михаїла з крилами – небесного покровителя Києва.
Лядська брама
У жовтні 1990 року, коли Україна ще була республікою Радянського Союзу, кількадесят студентів розпочали голодування на гранітних сходах і парапетах тодішньої площі Жовтневої революції. Пізніше ця акція переросла в масовий рух громадянської непокори, який охопив усю УРСР. Демонстранти вимагали націоналізації власності Комуністичної партії, відставки уряду, який переважно складали старі радянські апаратники, і дострокових парламентських виборів.
Студенти-протестувальники на площі Жовтневої революції, жовтень 1990 р.
Результатом цієї кампанії, яку пізніше назвали “Революцією на граніті”, стала відставка уряду, але набагато важливішим було те, що вона згуртувала демократичні сили в українському парламенті, першу скрипку в якому ще грала комуністична більшість.
З грудня 2000 року по березень 2001-го на Майдані відбувалися масові антиурядові демонстрації, мітинги та акції протесту, а наприкінці листопада 2004-го Майдан, Хрещатик і прилеглі вулиці заполонили сотні тисяч людей, незгодних із результатами президентських виборів, які були сфальшовані на користь проросійського кандидата Віктора Януковича.
Над Майданом майоріли помаранчеві прапори, і на рукавах і в петлицях багатьох людей були помаранчеві стрічки. Це був колір передвиборчої кампанії демократичного прозахідного кандидата Віктора Ющенка, звідси й назва – “Помаранчева революція”.
Майдан під час Помаранчевої революції, грудень 2004 р.
Під ненасильницьким тиском громадян Верховний суд скасував сфальшовані результати виборів і призначив нові. А в січні 2005 року десятки тисяч людей зібралися на Майдані, щоб привітати законно обраного президента Ющенка, який склав присягу біля підніжжя Монументу Незалежності.
Минуло майже десять років, і на початку грудня 2013 року, після того, як проросійське керівництво держави зійшло зі шляху європейської інтеграції, а “беркутівці” жорстоко побили й розігнали кількасот молодих протестувальників проти розвороту в бік Москви, Майдан став свідком безпрецедентних масових протестів, цього разу далеко не мирних.
Кульмінацією протистояння між силовиками і громадянами, які виступали за свободу, гідність і право народу обирати власний шлях, став розстріл більше ста беззбройних протестувальників. Більше всього людей загинуло від куль снайперів 18-20 лютого 2014 року, а 21 лютого одіозний президент Янукович ганебно втік із Києва. Той величезний підйом громадянського суспільства назвали “Революцією гідності”. Її привітала вся світова демократична спільнота як яскравий приклад змін, рушійною силою яких є народ.
Майдан за кілька тижнів до масових вбивств мирних протестувальників, грудень 2013 р.
Після Революції гідності (кремлівська пропаганда стверджує, що це був “інспірований Заходом неонацистський державний переворот”) в Україні було обране демократичне керівництво (яке та ж кремлівська пропаганда називає “київською хунтою”). Але, на жаль, відтоді для України настав час величезних потрясінь і людських трагедій.
Вигідно скориставшись із сум’яття, яке панувало в країні, Росія загарбала Крим і підбурила сепаратистів у східних і південно-східних регіонах. У квітні 2014 року новий уряд України розпочав антитерористичну операцію і за три місяці відновив контроль над трьома чвертями території, де владу захопили проросійські сепаратисти.
Але потім Москва ввела в Україну війська, розв’язавши неоголошену війну на Донбасі, яка вбила й скалічила тисячі людей і позбавила власних домівок майже два мільйони. За час цієї війни, що тривала майже вісім років, на Майдані прощалися з загиблими захисниками України, але тут також проходили яскраві паради на День Незалежності та інші масові заходи, що демонстрували єдність народу.
Військовий парад на честь 30-ї річниці незалежності України 24 серпня 2021р.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року змінило вигляд і атмосферу Майдану: фонтани й пам’ятники обкладені мішками з піском і обнесені дошками, а весь відкритий простір перед Монументом Незалежності заставлений стендами зі списками й портретами загиблих героїв, світлинами зруйнованих українських міст і сіл та іншими доказами воєнних злочинів Росії.
Але є надія, що колись ця жахлива війна закінчиться перемогою України, і Майдан вже ніколи більше не бачитиме ні кровопролиття, ні будь-якого насильства, ні похоронів українських героїв. Є надія, що в серці нашої древньої й вічно молодої столиці знову вируватиме життя, знову будуть спалахувати святкові салюти, і знову звучатиме дитячий сміх.
Коментарі (0)