Відомий український стендап-комік Василь Байдак, резидент “Підпільного стендапу” дав ексклюзивне інтерв`ю для Kyiv Post, в якому він розказав, як стендап допомагає перемогти російських загарбників і як правильно плести маскувальні сітки.
[Павленко] Привіт!
[Василь Байдак] Привіт!
[Павленко] Чим важливий стендап під час війни? Як стендап допомагає українцям пережити війну?
[Василь Байдак] Допомагає стендап в перемозі, скажімо так, у трьох аспектах. Перше, тримати людей в емоційному гарному стані, тобто люди приходять трішки розвіятись, приходять безпосередньо кудись в підвал дивитись стендап наживо чи дивляться стріми по вечорах для того, щоб теж підняти собі настрій. Люди переживають певні якісь штуки. Їм кажуть: “От, ми так сиділи в підвалі…” Людина теж сиділа в підвалі, вона розуміє, їй трішки легше. Це свого роду психотерапія.
Друге – це те, що жоден стендап, жоден стрім не проходить на якісь інші теми, все одно, комік так чи інакше знаходиться в темі війни і весь матеріал, який він говорить, він так чи інакше зв’язаний з війною, тому актуальність війни тримається, стендап не дає згаснути цій темі, щоб вона відійшла на задній план.
І третій аспект – це те, що збираються кошти. Дуже багато збирається за допомогою стендапа, стрімів кожного дня. Так повелось, що коміки просто собі вирішили віддавати частку своєї, фактично, роботи на ЗСУ, на волонтерство.
[Павленко] Ви можете сказати, скільки ви вже коштів зібрали на ЗСУ в цілому?
[Василь Байдак] Ну в загальному я не скажу, бо такої цифри нема. Кожного дня в Києві і в Україні відбуваються різні стендапи, імпровізації, розгони на сцені. З цих всіх стендапів у когось – 20 відсотків, у когось 25 відсотків прибутку, у когось 30, у когось 50, у когось – 100 відсотків іде на ЗСУ або волонтерство. Плюс стріми. Зі стрімів кошти стовідсотково ідуть на ЗСУ, на волонтерство. У “Підпільного” вже 82 стріми було з початку повномасштабного вторгнення. На кожному стрімі, від 20 до 60 тисяч. Тому коштів зібрано саме таким шляхом багато, як на мене. Це крім того, що коміки просто на свої картки збирають на волонтерство.
[Павленко] Ви можете розказати, що таке “Підпільний стендап”? Чому така назва?
[Василь Байдак] Така назва, тому що відбулась подвійна актуальність. Колись він був підпільний через те, що стендап в Україні тоді був на започаткуванні.
[Павленко] В якому році утворився “Підпільний стендап”?
[Василь Байдак] Це десь шість-сім років назад. Якщо всьому стендапу в Україні від першої вечірки до 10 років, то саме клубу “Підпільний стендап” десь 6-7 років. Спочатку він був в підвалах, так би мовити, через те, що не було якихось масових історій, не було ні “Жовтневих”, ні “Будинку кіно”. Це був “Під асфальтом пляж” в підвальчиках, тому звідти пішла назва “Підпільний”. Це щось таке заборонене. Без цензури все. А друга актуальність через те, що у “Підпільного” всі виступи зараз у підвалах, бомбосховищах.
[Павленко] Тобто спочатку, я так розумію, коли в Україні виник стендап, він був в андеґраунді, а потім він став більш популярним. Що сприяло популяризації стендапу в Україні?
[Василь Байдак] Ну, популярність, мабуть, дало те, що просто стендап не зупинявся і коміки не зупинялись, вони працювали, незважаючи на те, що це не приносило жодного прибутку. Це був не той прибуток, на який можна було існувати. А для того, щоб займатись стендапом, треба витрачати багато часу. Тому коміки працювали в Україні на те, щоб цей жанр тримався і ріс. У нас не було масового глядача через те, що не було, знаєте, “На Новому каналі стендап”. Колись він був давно, але то був досить експериментальний проєкт. Він не зайшов. Так чи інакше, слово “стендап” було у телевізорі, в “Лізі сміху” як один із конкурсів. Десь було воно в “Комік на мільйон”. А так, це просто праця коміків і бажання розширити цей жанр.
[Павленко] Ви кажете, що зараз нема телевізійних шоу, а як щодо “Comedy Club”?
[Василь Байдак] Ні, ні, це зовсім не стендап. І “Comedy Club” вже нема, бо нема чого… Але він давно дуже був. Це ще за часів, коли Педан був не ведучим, а коли він був “Ангелом”. [сміється]
[Павленко] Як війна вплинула на стендап як жанр? Просто всі почали жартувати про війну і все?
[Василь Байдак] Та ні, ну, війна повпливала на все. Війна повпливала, в першу чергу, на самих коміків, бо стендап – це індивідуальний жанр і йде від особистості через її переживання, власні рефлексії. Через те це не просто жарти про війну, це власний досвід. Як і у всіх людей, він тяжкий, трагічний. Але коміки можуть моделювати це в гумор для того, щоб зняти цей стрес із себе, і з глядачів, які слухають, теж переживають. Це сміх як полегшення.
[Павленко] Розкажіть, як вам вдається зберігати гумор під час війни? Я думаю, коли почалась повномасштабна війна, це було травматично для кожного українця.
[Василь Байдак] Я не знаю, в кожного, мабуть, по-різному. Тож війна ще продовжується. Мені здається, що коли буде перемога, то тоді вже будуть у нас якісь переживання, бо ми будемо все це згадувати і пускати це все в голову, будемо аналізувати, і буде ставати важко через наслідки. Бо зараз трішки якось я закрився від цього. Бо я там кілька разів пустив в себе цей біль, і він досить руйнівний. Через те, сміх – це теж один з факторів, який допомагає в мінімальних речах від волонтерства до роботи, до спілкування з людьми.
[Павленко] Яких українських відомих стендап-коміків ви б могли назвати, з яким б ви хотіли позмагатись у дотепності, або ви вважаєте своїми сценічними конкурентами?
[Василь Байдак] Ні, це трошки таке питання як в “Лізі сміху”. [Сміється] в стендапі немає конкуренції. Яка може бути конкуренція? Ні, ну є якась конкуренція між клубами. А так, між коміками немає. Ми всі спілкуємось між собою. Ну, як, ти ж виходиш на сцену, і тут не може бути конкуренції. Ну, в чому конкуренція? Нє, ну є таке, що хтось придумав жарт, і ти такий: “От, дідько, а чому не я?” Але це провокує просто працювати більше. Нема такого, що “Я вб`ю його і він не буде більше розповідати цей жарт!”
[Павленко] Добре, а ви сказали, що є конкуренція між клубами. Чи можете назвати якийсь клуб, який конкурує з вашим?
[Василь Байдак] Стендап націлений на глядача, а глядач в Києві може піти на щось одне або на щось інше. І клуби стараються зробити так, щоб прийшли на них. Але це здорова конкуренція, яка працює на тому, що клуб робить якісь подкасти, розгони, інтерв’ю. Це здорова конкуренція, яка витягує жанр вгору. В Києві нездорової конкуренції я не бачу.
[Павленко] Чи є якісь заборонені теми, на які б ви ніколи не стали жартувати і чому?
[Василь Байдак] Ну, це діло кожного. Я не жартую про якісь трагічні сильно місця, які, я розумію, можуть тріґернути.
[Павленко] Тобто жартувати треба так, щоб не образити свого слухача?
[Василь Байдак] Ну, слухач в будь-якому випадку прийшов на стендап і він вже готовий до жартів. Він іде на стендап і він розуміє, що стендап – це жанр, який любить десь переступити якісь кордони і десь пожартувати над тим, над чим не дозволиш. Але зараз іде війна, і варто розуміти, що ти можеш посміятися і в тебе в голові потім виникне думка: “Для чого це?” Але це чисто моє відчуття. В тому стендап-комедія – індивідуальний жанр, що коміки роблять те, що вони вважають за потрібне.
[Павленко] Чому ви вирішили піти в стендап? Чому, скажімо, не театр?
[Василь Байдак] Нічого ви собі копаєте! [Сміється] А давай: “Як ти виник? А як твої батьки познайомились?” Ну, до речі, ви кажете, чому не театр, так театр теж є. Починалось все з театру. Починалось все з КВК. А потім виник театр абсурду “Воробушек”. А потім в Харкові з’явився стендап-клуб і уже зі стендап-клубу я пішов у стендап. В Україні в той час, якщо ти хотів залишитись у вільній творчості і не працювати за спеціальністю, то тобі треба було “мокатись”, скажімо так, у все. Тому я і в театрі нової драми грав, і посилав дітей у жаркому костюмі Лунтіка чи Шмунтіка, працюючи аніматором на дні народженні.
[Павленко] Коли це було?
[Василь Байдак] Це було 10 років назад. Ну, а взагалі, я пішов у стендап через те, що мені сказала дружина.
[Павленко] Це звучить, як жарт!
[Василь Байдак] Нє, це не жарт! Це правда!
[Павленко] Чим відрізняється український стендап від американського?
[Василь Байдак] Це все одно, що ви запросите на день народження американця, німця до українців і, до прикладу, австралійця. Здається, що тема одна – день народження у тьоті Свєти, але якісь вони всі різні, якісь подарунки принесли різні, якісь тости різні. Американці бажають щось одне, німці – друге, австралійці – щоб собаки дінґо не гризли ваш город. Ти такий: “Ну, начебто це люди, ну, начебто, на дні народженні, але все одно…” Так само і стендап – ми всі об`єднані одним жанром, але оскільки культури різні, люди різні, це зовсім різні теми. І жанри відрізняються, а ще й через те, що, скажімо, ті, хто з України прийшли на стендап, їм по 10 років, а американцям вже по 60. В США, стендап існує вже 60 років.
[Павленко] І наостанок, чи не могли б ви розказати якийсь цікавий жарт про війну?
[Василь Байдак] Це так завжди… От знаєте, було гарне інтерв’ю, і тут давайте зробимо так, щоб читачі прочитали і такі: “А ну, жарт не дуже!” [Сміється]
[Павленко] Ні, давайте так, щоб “дуже”!
[Василь Байдак] Це – тяжко, бо стендап – це не лише слова. Люди будуть читати слова і через те вони будуть читати своїм несмішним голосом і будуть уявляти когось на сцені.
[Павленко] Я ваші фотографії прикріплю!
[Василь Байдак] Ну, ладно тоді! [Сміється] І зараз слухають власники стендап-клубів і думають: “О, так можемо ставити фотографії і аудіо-повідомлення в Telegram. Можемо не паритись з привозом коміків.” Стендап – це і голос, і те, як ти поводиш себе на сцені, і те, з якою інтонацією говориш. Але ладно, розповім один жарт…З початку повномасштабного вторгнення я волонтерив. І одне з волонтерств – це було плетіння маскувальних сіток, але я дуже гарно плів сітку, так гарно, що навіть не можу її до сих пір знайти.
Коментарі (0)