2 березня у світовий прокат виходить український анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня», який створений за мотивами драми-феєрії Лесі Українки. Kyiv Post поспілкувався з режисером стрічки, відомим гуру у світі української анімації Олегом Маламужем про ринок анімації, важливість навчання дітей, унікальність Мавки та очікування після прем’єри. 

Зовсім скоро виходить ваша нова робота «Мавка. Лісова Пісня», яку з нетерпінням чекають в Україні. Розкажіть, в чому її унікальність? Чи думаєте перевищити рекорд вашого попереднього анімаційного фільму «Викрадена принцеса»?

Ця робота була зроблена під час війни. Подібного анімаційного фільму я більше не знаю. І це найбільша моя гордість. Тому що історія, як зробити класику в кіно зрозуміла, але як зробити мультфільм під час війни - це незабутній досвід. Це здається неможливим, але ти це робиш. Такі складні та дуже дорогі проєкти потребують безпеки, електроенергії, ресурсу і безпроблемної ситуації з людьми. А коли ти працюєш, і то людина пішла на фронт, то людина в окупації, і з ним немає зв'язку. А кожне завдання в останній рік створення такого продукту дуже складне і залежить від попереднього.

Це були великі виклики та перепони для нас, з якими зрівнятися нічого не може.  Ковід був дитячою забавкою для нас. А тут тобі ще й в хату прилітає. В нас артдиректор евакуювався з Макарова, а міг і не виїхати взагалі. Монтажер був в окупації в Іванкові, і ми не знали що з ним 2 тижні.  Але мене радує, що ми змогли зробити продукт вищої якості, ніж «Викрадена Принцеса». Права продані майже на всю Європу. А в США та Канаді «Мавка. Лісова Пісня» вийде вже наприкінці літа.

Наразі це дуже крутий кейс в плані виробництва анімації і ліцензуванні продукції, яка пов'язана з проєктом. Це дуже великий успіх, бо до цього всі казали, що мерчандайзинг це дуже круто, але цього ніхто так якісно круто це не робив. Неймовірна кількість всього цікавого, яке розробляли українські компанії. Тому що діти не просто дивляться анімаційну історію, вони потім хочуть дружити з її героями. Я маю щиру надію, що ми познайомимо всесвітню аудиторію з українською культурою, з музикою, з одягом, з танцями, з нашим характером. Тому що Мавка в нас не тільки лагідна, і це зараз як ніколи актуально, бо перегукується з сьогоденням. Тому що українці зараз, це не тільки добрі люди, а й ті хто може за себе постояти, коли це треба. 

Скільки людей працювало над проєктом, з якими труднощами зіткнулися і що було в «Мавці» найдорожчим?  

Загальний час роботи над цим проєктом - 7 років. Для компанії Дісней це норма, але останній рік, який  був для нас  вирішальним, виявився найтяжчим, але яскравим. Над ним працювали більше 400 людей по всьому світу, бо в Україні такої кількості спеціалістів такого рівня фізично немає. Тут брали участь аніматори з Індії, Китаю, Азії, Близького Сходу, Канади, Америки, Європи та навіть з Африки. 

Найдорожчим в цьому проєкті є спецефекти, яких тут дуже багато, і авжеж оживлення персонажів, бо вони в нас дуже якісні. Нам дуже важливо було його закінчити, і ми це зробили, хоч і здавалося це неможливим. 

«Мавка» вийшла дуже містичною і яскравою, це історія, яка заворожує. Я знаю, що вона сподобається українському глядачеві. Мультфільм вийшов  дуже емоційний, навіть я, який дивився його -надцять разів все, одно на сльозу пробиваюся. Нам вдалося дуже гарно розставити акценти, які впливають на глядача. Я маю надію, що ми будемо мати гарний шлях по фестивалях. Нам конче це потрібно для розвитку української анімації, і ми максимально використаємо цей час.  Нехай люди в світі, які займаються анімацією, мають привід згадати про якісну українську анімацію, і їм було що порекомендувати подивитися. Я хочу, щоб вони були в захваті і від нашого героїзму, який ще посилить повагу до нашої анімації. 

Якщо це станеться, цей проєкт виконає свою місію. Бо це промоція України, її культури, її образів, її історії, можливо, в такій легкій, але дуже зрозумілій адаптації для дітей та світової спільноти. 

У 2018 році ваш анімаційний фільм «Викрадена Принцеса» став найкасовішим в історії незалежної України. У чому, на вашу думку, секрет такого шаленого успіху?

Це був комплексний успіх. За деякі моменти нас критикували, але, можливо, саме ці моменти і стали причиною такого успіху на міжнародному ринку. Україна все-таки не великий ринок, і такі великі мультфільми неможливо охопити, а міжнародний ринок цікавиться, бере в перегляд та прокат саме те, що він знає.  

Ми орієнтувалися на Діснеївський мультфільм “Рапунцель” за стилістикою,  за тим, як ми будували епізоди, і за насиченістю діями. Тому що в нас історія вже за назвою була підлаштована більш до дівчачої аудиторії, але вийшло 17 перегонів та бійок, тому хлопцям теж цікаво було дивитися. Саме цей мікс пригод і драматичної складової з коханням на додаток з комедією та жартами, на мій погляд, дав результат, на який ми й сподівалися, але я не очікував, що буде так успішно.

Ми робили його 6 років. Він вийшов на широкий екран у 2018 році. Зараз по переглядах, думаю, вже понад 100 млн. Проєкт купили 52 країни! Вперше в історії український мультфільм вийшов в Індії та Китаї. В Індії він взагалі вийшов у вересні, коли зазвичай там відкривають сезон Діснеївські проєкти. Але їм ця історія дуже зайшла.

Чи багато  аніматорів під час війни виїхали за кордон, чи  хочуть вони повертатися в Україну ?

По всій індустрії виїхали до 50%, але багато працюють на українські студії онлайн. В них є велика можливість, тому що в них є електроенергія. Багато хто з них вже не повернеться. І це нормально. По-перше, в них більша зарплатня і можливість працювати над проєктами, які знає весь світ. Це великий стрибок в кар'єрі.

 

Якщо на американському ринку існує велика конкуренція, і там більше про те, хто кого з'їсть, про гроші і про бізнес, то в Європі є куди розвиватися, там в цю культуру  вкладено гроші, там сприятливі умови для зростання, більше цінується творчість. Так, комерційно це менш успішно, але культурно, і експериментально в пошуку чогось нового Європа розвинута більше, і це плюс.  Наразі Україна класно інтегрується з європейцями. Наші продюсери почали ширше дивитися на міжнародний ринок, і вони шукають всі можливості за кордоном. А  хто шукає, той знаходить. Це значить більше колаборацій, більше фітбеків та більше можливостей познайомити нас зі світовою анімацією. Війна дала великий поштовх, щоб українська анімація вийшла у світ.   

Ви займаєтесь анімацією 27 років. Що наразі відбувається з ринком анімації в нашій країні, чи допомагає держава на цьому напрямку?

Наразі всі кошти, які раніше були спрямовані на анімацію, ідуть на війну. Допомога йде від Європейських фондів. Наприклад наш, проєкт “Тото” (розвивальний анімаційний серіал для дітей від 2+) спонсорує Шведське суспільне телебачення, і завдяки цьому наше Суспільне телебачення змогло запустити наступний сезон. Я знаю, що багато європейських грантів допомагають українській анімації, іноді це невеликі гранти, щоб підтримати артисту життя. І це дуже важливо для збереження анімації в Україні.

Зараз в Україні іде такий період розробки, бо історій дуже багато, військових. В мене студенти стали глибше мислити, бо вони дуже чітко і дуже ясно відчувають все, що вони пережили. Я помітив, що всі роботи студентів за період війни від аніматорів до режисерів стали набагато глибшими. Я розумію, що це дуже болючий досвід, але саме такі історії чіпляють у всьому світі.

В мене був випадок, коли хлопець моєї студентки пішов на війну і загинув. Коли вона обирала тему дипломної роботи, вирішила поділитися своєю історією. Вона зробила роботу, не дуже велику, але дуже глибоку і змістовну, ми ридали всім курсом. Вона до цього не робила анімацію, але ця робота відразу потрапила на фестиваль. Вона була пережита, там було стільки сили, що вона не залишить байдужим нікого. Так розповідати можуть тільки ті, хто пережив подібне. Недарма кажуть, що ті письменники, які написали романи з пережитого, стають класиками, а їхні твори бестселерами. Всі почуття загострюються, і коли ти читаєш, одразу розумієш, що це правда. Нашу країну чекає ще багато бестселерів… 

Яка, на вашу думку, основна проблема на ринку анімації в нашій країні і які ви бачите шляхи розвитку галузі, адже дуже важливо, який контент будуть дивитися наші діти?

В нашій країні дуже мало контенту для дітей, який би формував особистість, бо проблема в тому, що якщо це анімація для дорослих, це рефлексія, і вона не дає можливість формуватися особистості. Не погано буде, що ми будемо формувати європейські цінності, але українська ідентичність тоді не сформується.

Як приклад, в той період, коли Україна намагалася себе зрозуміти, моя донька передивилася всю Діснеївську анімацію, і наразі в неї бажання переїхати в Америку і там працювати в анімації. Це зрозуміле бажання, бо воно формується, виходячи з того,  що ти любиш, до того тебе і тягне. Їй цікава американська культура та американська спільнота.  Ми дуже багато втратили через це. В нас не було фіксації, що дитина, яка росте - вона українець чи українка. Про це говорили педагоги між собою і не надто ефективно викладали це під час уроків. Але поняття національної ідентичності - це не те, що ти маєш автоматично, його треба виховувати в дитині.

Найчастіше, зрозуміло, дитина дивиться мультфільми. Часто зараз в сім'ях відбувається так, що батьки зайняті, і дитина займається тим, чим хоче в айпадах та телефонах. А вона хоче дивитися. І тоді на цій території мультиків треба мати правильний контент. У нас зараз багато запитів на те, що мами, які виїхали з дітьми за кордон, намагаються дати дитині українські сенси, але контент навколо них не український, і вони питають: що можна подивитися наше? Весь контент анімації, який Україна виробила, можна передивитися за тиждень. А взагалі того контенту, який можна знайти в мережах, і якісного, і не дуже, вистачить на місяць, а далі? Американський контент можна дивитися роками. Дитині не можна нав'язати щось, треба робити якісний контент, який дитина сама захоче дивитися. Бо все одно мама піде, і він подивиться те, що він хоче.  

Що треба зробити для розвитку анімації в Україні?

Держава добре підтримувала анімацію до війни. Я рекомендував би повернутися до цієї системи. Нас чекало в три рази збільшення фінансування в кіно, і це мало стати потужним поштовхом у створенні нових робочих місць. Війна дала привід для об'єднання митців, які зараз працюють одним фронтом, задля того, щоб про Україну дізналися у всьому світі. Після війни треба продовжувати формування української ідентичност,і і про це дуже багато говорять у Міністерстві культури. Це треба робити не зупиняючись, бо якщо час буде втрачено, його буде важко надолужити. 

Які цікаві проєкти у вас ще є?

Під час війни ми паралельно з роботою над «Мавкою»  разом з «Маланка студіоз» та за підтримки деяких фондів створили серіал «Корисно для кожного», у якому через просту анімацію даємо корисні поради. Наразі вже готові 18 серій, серіал має багато переглядів та був рекомендований Міністерством культури. Також закінчили другий сезон серіалу для найменших “ТОТО”, і маємо дуже добрі відгуки від мам, їм нарешті є що показати дітям. Там ми торкаємося дуже складних тем. Дітямі 2+ ми спробували розказати, що таке Україна. Ми досягли того рівня простоти, щоб дитина в 2 роки змогла це сприймати і фіксувати. Це було складне завдання, ми співпрацювали з психологами. Зараз цим проєктом зацікавилися європейські суспільні мовники.