АНАЛІЗ: Що означає 30-річчя Конституції України для країни у стані війни

Україна відзначає 30-ту річницю своєї Конституції. Ця подія має величезне значення для національного самоусвідомлення. Вона знаменує вільний вибір України, яка три десятиліття тому затвердила себе як демократична держава, що звільнилася від радянського тоталітарного колоніального панування та приєдналася до європейської родини демократій.

Принципи Конституції пройшли суворе випробування російською агресією. Засади, закладені 28 червня 1996 року — суверенітет, територіальна цілісність, демократія та право обирати власний шлях — це саме та суть, яку сьогодні захищає Україна. Повномасштабне вторгнення Росії, розпочате у лютому 2022 року, було замахом на саме конституційне існування України як незалежної, демократичної та європейськи орієнтованої держави.

Конституція, яка далася нелегко

Те, що на ухвалення цього надважливого документа знадобилося майже п’ять років після здобуття незалежності, свідчить про всю складність ситуації на початку 1990-х років. Це є доказом безперервної боротьби тих років між прогресивними політичними силами, які прагнули викорінити залишки радянського минулого України, та досі потужними рештками комуністичної епохи, які намагалися гальмувати процеси та зберігати свій вплив.

До того ж тоді, як і зараз, існувала проблема з потужним російським сусідом, який не змирився з розпадом Радянського Союзу та появою незалежних держав — особливо України — під боком. Тож питання безпеки та пошуку певного modus vivendi (способу співіснування), на якому можна було б побудувати мирне сусідство з Росією, водночас тримаючи курс на Захід, з одного боку, та зміцнення демократії всередині України, з іншого, були масштабними й взаємопов’язаними викликами, які потребували вирішення.

Труднощі з ухваленням Конституції відображали глибші проблеми: брак демократичного досвіду після семи десятиліть тоталітарного режиму, системну корупцію, успадковану від радянської системи, зростаючі економічні негаразди на тлі краху планової економіки, а також фундаментальні розбіжності щодо ідентичності України, мовної політики та геополітичної орієнтації. Це були не просто процедурні перешкоди, а екзистенційні питання про те, якою саме державою стане Україна.

Паростки конституційної демократії: 1991–1992 роки

Боротьба за нову демократичну українську конституцію розпочалася раніше, ніж прийнято вважати. У той час як Радянський Союз розвалювався, а саму Росію роздирало політичне суперництво між лідером радянських комуністів Михайлом Горбачовим та Борисом Єльциним, який обстоював ідею «суверенної» Російської Федерації в складі СРСР, українські виборці 17 березня 1991 року переважною більшістю підтримали державний суверенітет України, проголошений радянським парламентом України у липні попереднього року.

Згодом у республіканському законодавчому органі, де все ще домінували комуністи, було узгоджено «концепцію» нової української конституції. Вона офіційно схвалювала такі демократичні принципи: багатопартійність, верховенство права, повагу до прав людини, релігійну свободу та гарантії прав національних меншин. Проте втілити це в життя виявилося важко.24 серпня того ж року, після невдалої спроби путчу комуністичних ортодоксів у Москві, український парламент проголосив незалежність республіки. Її офіційне схвалення на референдумі 1 грудня 1991 року — за підтримки понад 90% населення — прискорило остаточний розпад Радянського Союзу того ж місяця.

Перед своїм обранням наприкінці 1991 року першим президентом незалежної України колишній високопоставлений комуністичний функціонер Леонід Кравчук, який зрештою став на бік незалежності, запропонував підконтрольному комуністам парламенту ухвалити нову демократичну конституцію, закон про багатопартійні вибори та саморозпуститися. Він виступав за сильну президентську систему задля впровадження реформ.

Однак консервативна ліва більшість заблокувала цей перехід від старого до нового. Можливість було змарновано, а дорогоцінний час — утрачено.У червні 1992 року Конституційна комісія запропонувала проєкт, який містив компроміс між президентською та парламентською формами правління. Проте внутрішні розбіжності, спадщина минулого, відсутність демократичного досвіду, корупція та поглиблення економічної кризи заблокували прогрес. Країна продовжувала жити за зміненою конституцією радянських часів — ситуація, яка ставала дедалі більш нестерпною в міру зростання політичної напруги.

Конституційна криза та шлях до її розв’язання: 1994–1996 роки

Зрештою, ця очевидна невизначеність у питанні розподілу владних повноважень призвела до серйозної політичної кризи після того, як Леонід Кучма переміг Кравчука на демократичних президентських виборах у липні 1994 року. Наприкінці травня 1995 року він пригрозив провести референдум з цього питання і таким чином змусив парламент прийняти тимчасовий «Конституційний договір», який розширював повноваження виконавчої влади.

Була надія фіналізувати підготовку та припинити політичні чвари, щоб парламент міг ухвалити нову конституцію приблизно до 16 червня 1996 року. Доопрацьований проєкт завершили й представили у березні. Кучма заявив, що він «повністю європейський за духом і буквою», оскільки передбачає «змішаний республіканський тип правління», заснований на розумному розподілі влади та двопалатному парламенті.

Далі були тижні політичних торгів у парламенті, де ліві сили виступали проти запропонованого проєкту. Кучма знову пригрозив оголосити референдум і зламав опір. 4 червня проєкт конституції нарешті пройшов перше читання, набравши 258 голосів проти 109. Проте для її ухвалення в другому читанні була потрібна більшість у дві третини — 301 голос.

Політична битва мала відновитися 19 червня, але виникли нові затримки. Головними каменями спотикання стали державна мова, державна символіка, статус автономії Криму, приватна власність на землю та заборона на розміщення іноземних військових баз на території України. Кожне з цих питань зачіпало фундаментальні аспекти ідентичності та суверенітету, які розділяли парламент і країну.

Конституційна ніч: демократія, викована через компроміс

26 червня Кучма вже втретє пригрозив референдумом, і цього разу навіть демократи злякалися, що, як висловився один із них, Володимир Яворівський, це «роздере Україну з непередбачуваним результатом».

Запекле засідання парламенту розпочалося наступного дня і тривало всю ніч. Доти відносно маловідомий депутат Михайло Сирота, інженер із Черкас, відіграв видатну роль у спрямуванні дебатів щодо кожної зі 161 статті у конструктивне русло. Його терплячий, методичний підхід — пошук компромісних формулювань, здатних подолати ідеологічні розбіжності — виявився вирішальним в останні години.

Основний Закон було ухвалено вранці 28 червня 1996 року після виснажливих перемовин, які розв’язали суперечки завдяки компромісним формулюванням, прийнятним як для президентської, так і для парламентської фракцій.

Що закріпила Конституція

Нова Конституція, яка визначила Україну унітарною державою (із наданням дуже широкої автономії Криму — положення, що набуло критичної ваги у 2014 році), закріпила базові демократичні принципи та визнала право приватної власності. Вона затвердила національні символи України, які були заборонені Москвою за радянських часів, визначила українську мову єдиною державною мовою в країні (при цьому гарантуючи вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України), проголосила свободу віросповідання та дозволила тимчасове перебування іноземних військових формувань на території України на умовах оренди, схваленої парламентом.

Конституція затвердила Україну як республіку зі змішаною президентсько-парламентською системою, гарантуючи розподіл владних гілок, незалежну судову систему та місцеве самоврядування. Вона підтвердила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, і що держава відповідає перед людиною за свої дії.

Що вкрай важливо, Стаття 17 проголосила, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України» є «найважливішою функцією держави» та «справою всього Українського народу». Стаття 2 підтвердила, що «Україна є унітарною державою» і що «територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». Ці положення згодом стали конституційною першоосновою для опору України російській агресії.

Розвінчання російського міфу про український «нейтралітет»

До слова, в Конституції не було жодної згадки про те, що Україна є «нейтральною» державою, як згодом намагалися стверджувати російські пропагандисти, виправдовуючи свою агресію. Цю фальсифікацію використовували для заяв, ніби прагнення України до євроатлантичної інтеграції якимось чином порушує її конституційні зобов’язання. Насправді же Конституція чітко допускала можливість приєднання України до систем колективної безпеки, залишаючи визначення геополітичного курсу за демократичними процесами.

Положення, яке дозволяло розміщення іноземних військових баз «на умовах оренди», було внесено спеціально для врегулювання присутності російського Чорноморського флоту в Криму — компроміс, який Москва цинічно використала, коли незаконно анексувала півострів у 2014 році.

Конституція, випробувана війною: 30 років по тому

Через три десятиліття після свого ухвалення Конституція України перетворилася на правовий та моральний фундамент національного спротиву. Статті 17 та 2, які знову й знову підтверджують суверенітет, територіальну цілісність та обов’язок їх захищати, слугують конституційною базою для мобілізації та оборони. Демократичні норми зберігаються навіть в умовах воєнного стану: Верховна Рада продовжує працювати, громадянське суспільство залишається активним, а верховенство права — хоч і зазнає тиску через вимоги воєнного часу — продовжує діяти.

Європейський вектор Конституції було підтверджено отриманням Україною статусу кандидата на вступ до ЄС у 2022 році, що стало реалізацією конституційного рішення 1996 року щодо відповідності європейським демократичним стандартам.

Війна довела мудрість тих, хто виборював захист українського суверенітету в тексті Конституції та відкидав будь-які ідеї щодо постійного нейтралітету. Дії Росії — від енергетичного шантажу та агресії 2014 року в Криму й на Донбасі до повномасштабного вторгнення 2022 року — наочно демонструють, що Кремль ніколи не приймав конституційного існування України як суверенної, вільної держави. Цілі Росії у війні включають не лише загарбання територій, а й повне знищення конституційного устрою України та заміну його маріонетковим режимом, підпорядкованим Москві.

Жива відданість демократії та суверенітету

Під час ухвалення Конституції України президент Кучма заявив: «Мудрість восторжествувала… Ця історична подія… увійде як одна з найважливіших віх в аннали сучасної історії української держави».

Тридцять років по тому ці слова звучать із ще більшою силою. Конституція, яка народилася тієї червневої ночі 1996 року, була недосконалою — до неї неодноразово вносили зміни, найважливіші з яких відбулися після Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності у 2014 році. Але вона заклала головний каркас: Україна як суверенна, демократична, унітарна держава, віддана правам людини, верховенству права та європейським цінностям.

Тому сьогоднішній день — це не просто ретроспективне вшанування пам’яті. Україна перевіряє документ до Дня Конституції на міцність в умовах активного збройного конфлікту. Те, як нині Україна захищає свою територіальну цілісність та конституційний лад, демонструє справжню й непохитну відданість ідеям, задекларованим тридцять років тому.

Це оновлена версія попередньої статті автора, яка була опублікована в Kyiv Post у 2025 році.