Є такий вислів: «Про людину можна судити по тому, с ким вона товаришує». І хоча історії домашнього насильства в Ірані та Росії не дають достатньо підстав говорити про схожість між цими двома державами, все ж не дивно, що ставлення в цих країнах до груп, які там вважають ворожими, майже однакове.
У той час як Іран продовжує закликати до знищення держави Ізраїль, Росія охоче наслідує його приклад, проводячи внутрішні зачистки єврейських центрів. І хоча будь-які зв’язки євреїв в Росії з їхньою історичною батьківщиною скніють в кремлівському чистилищі в очікуванні рішення суду, ми є свідками масштабного привласнення страждань гнобителями, які намагаються якось тримати голову над потоком вчинених зловживань.
Перед початком вторгнення в лютому 2022 року Путін охоче використовував тему походження українського президента як зброю, жорстко критикуючи законодавство України, яким визначаються права меншин. І в цій критиці виходячи далеко за межі легальних повноважень Кремля щодо втручання у внутрішні справи суверенної сусідньої держави. Однак коли держава, яка довго провокувала війну, врешті-решт розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, антисемітизм Кремля набув дивних форм.
Із притаманним їм здавна уявленням про те, що вони оточені ворогами, у сукупності з незмінно популярними тезами Кремля щодо світового порядку під контролем НАТО і США, євреї знову опинилися на вістрі звинувачень. Безсумнівно, зростання впливу Володимира Зеленського та визнання його найвпливовішим євреєм у світі стало ударом для Путіна, який розраховував швидко зламати спротив українців та знищити українського лідера за кілька днів після вторгнення.
Зараз, намагаючись продовжити наступ з погано навченою армією нещодавно мобілізованих і тотально деморалізованих цивільних, Кремль розпочав нову атаку проти єврейської спадщини Зеленського та єврейського народу загалом. Росія намагається привласнити Голокост і зобразити євреїв, які підтримують український опір, колаборантами новітніх нацистів, якими вони продовжують зображувати українців.
Нещодавні заяви російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який порівняв допомогу Заходу Україні в захисті її національного суверенітету з діями нацистів щодо євреїв, прозвучали менше ніж через рік після того, як він приписав «російське питання» Заходу і заявив, що у Адольфа Гітлера теж була частка єврейської крові.
Цей коментар викликав різку критику з боку прем'єр-міністра Ізраїлю. Хоча можна припустити, що такі заяви орієнтовані на нерозбірливу російську аудиторію, вони між тим свідчать про історичну спадкоємності зневаги російського істеблішменту до публічного вираження юдаїзму.
Наратив про спільного сіоністсько-єврейського ворога широко розповсюджений серед прихильників ультраправих і ультралівих ідеологій, навіть британські інституційні ліві з Лейбористської партії демонструють певні антисемітські тенденції. І хоча політичний істеблішмент Сполученого Королівства відкрито виступає проти таких кричущих порушень британського законодавства та прав людини, не кажучи вже про просту порядність і елементарну логіку, російське прагнення єдності серед тих, хто орієнтується на Кремль, ще більше підштовхує їх до визначення євреїв як ворогів через санкціоноване державою поширення таких ідей.
Після зізнання посла Ізраїлю в Німеччині, що його країна допомагає Україні «за лаштунками і набагато більше, ніж відомо», Ілля Кива, проросійський український ексдепутат, який втік до Росії і став там одним з постійних учасників пропагандистських прокремлівських шоу, дійшов до тверджень, що євреї навмисно таємно оскверняють слов’ян за допомогою Україні, додавши, що «це погано закінчиться, перш за все, для вас (євреїв)».
Хоча таку позицію Кремля можна неправильно витлумачити виключно як наративи еліти, але завдяки державному контролю над медіа та щедрим виплатам впливовим блогерам із соціальних мереж вони успішно просочилися до широкої громадськості. Причому, як і раніше, ставлення росіян до євреїв, згідно з опитуванням «Левада-центру», було все ж таки кращим, ніж до українців. Історичні дослідження показують, що зневага до євреїв зростає у роки економічних труднощів.
Проте, оскільки єврейські голоси за межами Росії залишаються обережно оптимістичними щодо майбутнього євреїв у цій тоталітарній державі, війна в Україні та жорстокість армії агресора, а також нехтування нею життями власних солдатів повинні стати черговим нагадування про те, як Путін ставиться не лише до своїх ворогів, а й до підданих.
Виступаючи 24 січня 2022 року на заході Товариства Генрі Джексона, темою якого була політика антисемітизму в парламенті, дослідниця і аналітик Кетрін Перес-Шакдам сказала, що «хоча відтінки антисемітизму можуть відрізнятися в Ірані, Росії та інших країнах, переважає все ж таки подібність, яка полягає в необхідності створити образ ворога, який виправдовує терор держави проти власного народу, маскуючи такий порядок денний звірствами, вчиненими з порушенням суверенітету інших країн.
Євреї історично є легкою мішенню, і немає жодних сумнівів у тому, що ті, хто вирішив слідувати антисемітським курсом, не мають бути виправданими і не можуть далі залишатися частиною цивілізованого світу. Попри вторгнення та усі звірства росіян в Україні, антисемітські аргументи, що спрямовуються з Росії проти України поки що не викликають належної протидії, але є ще однією ознакою зростаючого розриву між Росією та цивілізованим світом на всіх рівнях».
Оскільки Велика Британія, Європа та демократичний світ підтримують Україну в її боротьбі, а також у підготовці до відбудови країни, настав час усвідомити, а чи це перманентне російське «єврейське питання», незмінна (попри все) підтримка російським народом війни та вбивств в Україні у поєднанні з нетерпимістю до інших етнічних меншин усередині Росії не проникнули настільки глибоко, що вже формують саму основу російського сприйняття світу та, головне, чи варто нам розраховувати на реінтеграцію росіян у світове суспільство.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)