Україна з перших днів війни показала світові яскраві зразки героїчного спротиву: жінка радить російському загарбнику покласти насіння соняшнику в кишеню, кажучи йому, що хоче, аби коли його поховають, з насіння проросли соняшники; група неозброєних селян голіруч зупиняє російський танк; або, нещодавно, військовополонений, змушений копати собі могилу, відмовляється зняти нашивку з українським прапором і відповідає «Слава Україні» за кілька секунд до того, як російські кулі прошиють його.
Вже більше року світ спостерігає за цією війною – мабуть, уважніше, ніж за будь-якою війною в історії. З появою супутникових знімків, дронів і камер GoPro ми отримали широкі можливості спостерігати за кожною великою битвою та будь-якою подією. На жаль, зі збільшенням кількості того, що ми бачимо, відбувається пропорційне збільшення кількості того, що неможливо не побачити.
Мілітарна образність
Образи завжди були потужною зброєю на війні. І зараз, в еру соціальних мереж, з’явилось безліч способів перевершити різні міністерства інформації та/або офіційні медіа.
Президент Володимир Зеленський демонстрував це з першого дня війни, знімаючи селфі на тлі ракет, що падають на столицю, і глузуючи з диверсійних загонів, засланих, аби вбити його.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії українці взнали про багатьох героїв. 10 березня в центрі Києва пройшла урочиста панахида за загиблим воїном Дмитром Коцюбайлом з позивним «Да Вінчі». Да Вінчі був військовим героєм у традиційному розумінні. Вшанувати його прийшли всі – від президента до головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.
Проте з’явилася низка інших телематичних героїв, які допомогли підняти моральний дух українців.
Зараз, коли битва за Бахмут перевалила через багнистий кінець зими і продовжується й навесні, є багато приводів для розпачу. Чоловіки повертаються з фронту – часто скалічені фізично та морально – і з’являються сумніви щодо правильності стратегії, яка вимагає жертвувати такою кількістю солдатів заради утримання міста, що стрімко перетворюється на купу руїн.
Начебто для того, щоб протистояти цьому розпачу та зневірі, у соціальних мережах з’явилися троє суто українських персонажів, які регулярно піднімають настрій не лише тим, хто перебуває вдома за комп’ютерами та телефонами, а й бійцям на фронті.
Усі троє військові. Усі троє втілюють певне стереотипне уявлення про українську силу духу. І всі троє стали реальними супергероями для багатьох українців.
Киянин: сотник козацький
Скріншот зі сторінки «Киянин» у соцмережі
«Я лише один із сотень тисяч тих, хто захищає Україну. Таких козаків, як я, багато».
Він має позивний «Киянин», і досі йому вдавалося зберегти своє справжнє ім’я в таємниці. Його стоїчна поведінка, чіткі риси виснаженого обличчя та крижані блакитні очі передають відчуття якоїсь незворушної міці. Боєць 204-го мотопіхотного батальйону Киянин регулярно публікує короткі відео з Бахмута та околиць із більш-менш однаковим змістом: «Ситуація складна, але наші козаки тримаються. Бахмут був, є і буде українським».
Киянин часто описує самовбивчі атаки вагнерівців з їхніми «м’ясними» хвилями з живих ще людей і спокійно відкидає цю тактику як нелюдську та таку, що здатна призвести лише до неминучого занепаду російських збройних сил.
Однак, як він повідомив у нещодавньому пості з-під Бахмута, «орди продовжують наступати». І хоча «ситуація у нас під контролем, треба готуватися до тривалої війни… Це не закінчиться завтра… Контрнаступ обов’язково буде, але ця війна триває вже давно, і саме нашому поколінню випало покласти цьому край».
Мадяр: людина-птах із Закарпаття
Фото:://www.facebook.com/people/Роберт-Бровди
47-річний Роберт Бровді родом з Ужгорода, що на крайньому заході України, біля кордону з Угорщиною – звідси його позивний Мадяр (українська вимова угорського слова Magyar). До війни він був успішним підприємцем у галузі сільського господарства.
Сьогодні бородатий Мадяр є командиром підрозділу аеророзвідки ЗСУ під Бахмутом.
Під час битви за Київ, невдовзі після початку повномасштабного наступу Росії, він долучився до лав тероборони столиці та допомагав мирним мешканцям Бучі та Ірпіня. Але він швидко зрозумів, що йому краще вдається підприємницька діяльність, аніж чергування у сирому окопі. Мадяр самостійно зібрав кошти на закупівлю парку безпілотників і створив розвідувальний підрозділ «Птахи Мадяра», який згодом увійшов до складу 28-ї механізованої бригади.
В інтерв’ю журналу Forbes Мадьяр порівнює свій досвід командування безпілотником зі світом бізнесу, де ви ставите перед собою мету – знайти й ідентифікувати ворога, повідомити артилерію, знищити ворога. «Це повний бізнес-цикл, де ви щоразу лише вдосконалюєте продукт», – сказав підприємець.
Спритність Мадяра у виголошенні гострих аналогій і метафор, сповнених чорного гумору, зробила його справжньою зіркою соціальних мереж серед спостерігачів за перебігом війни в Україні. Його колоритні західні українізми – наприклад, опис того, як він полює на «хробаків» над вбивчими полями Бахмута – безумовно, допомагають дерусифікувати ЗСУ, принаймні лінгвістично. А його фірмові звукові ефекти, коли він показує, як артилерія влучає в сховище боєприпасів або схованку окупантів, принесли йому друге його прізвисько – Містер Джага-джага.
Відьма зі Сходу
Фото: https://www.facebook.com/AFUkraine
Також серед героїв ЗСУ варто відзначити Ольгу Бігар з позивним «Відьма». З її яскраво-сірими очима та чорним, як крило ворона, волоссям вона стала втіленням скіфських дів-воїнів, яких Геродот уподібнював до міфічних амазонок у своїй розповіді про українські степи.
Уродженка Донбасу, вона переїхала до Києва після того, як росіяни вперше вдерлися на схід України в 2014 році. До війни Бігар встигла відкрити власну юридичну фірму в Києві, паралельно закінчуючи написання дисертації з правознавства. Сьогодні вона не лише офіцер 241-ї бригади територіальної оборони, а й мати прекрасного сина та донька жінки, яка також служить у ЗСУ.
Ольга завжди підкреслює, що в Україні багато подібних до неї чудо-жінок, і вона часто публікує пости, у яких згадує про подвиги своїх братів і сестер по зброї.
Супергерої потрібні всім
Голлівуд заполонив світ фільмами про супергероїв. Здається, існує глибока потреба в цих неперевершених постатях, особливо в суспільствах, які втратили зв’язок зі своїми стародавніми міфологіями.
Кожен герой неодмінно наділений певною суперсилою: надприродною силою, розумом або певними тваринними якостями. Те, що відрізняє нових українських героїв від таких кіноперсонажів, як Людина-павук чи хтось із Месників, полягає в тому, що їхня суперсила – сила духу, яка походить від глибокої відданості рідній країні та своїй справі. І це те, що всі українці можуть культивувати у різний спосіб. І якщо вони це зроблять, їм вдасться здійснити те, що, за визначенням, є прерогативою всіх супергероїв: врятувати рідну країну від злих сил – якими в наш час є російські загарбники.
Навіть якщо залишити міфологію осторонь, цих героїв вважають примножувачами сили народу. Вони, можливо, не підуть у політику, коли війну буде виграно, але в них, безсумнівно, будуть зацікавлені ті, хто має політичні амбіції. Тож з тих чи інших причин Україна за ними спостерігає.
Коментарі (0)