Ситуація навколо Бахмута стрімко погіршується, стаючи все більш похмурою, якщо не тактично безнадійною, для президента Росії Володимира Путіна. 9 травня настало і минуло, а генерал Валерій Герасимов так і не зміг захопити місто за наказом свого президента. Мережею поширились відео, на яких розбиті російські війська тікають з бойових позицій, кидають зброю та здаються в полон ЗСУ, а українські сили починають все більш агресивно використовувати свою зростаючу військову та психологічну перевагу над ворогом.
Бахмут знову повстає з попелу, як давньогрецький Фенікс, а Євгеній Пригожин зведений до пересічного учасника хору у цій вражаючій уяву трагедії. Протягом останніх кількох днів засновник групи найманців «Вагнера» неодноразово з’являвся в Telegram з детальним описом чергової стратегічної помилки Герасимова та міністра оборони Росії Сергія Шойгу в Бахмуті, покладаючи на горезвісний дует усю відповідальність за те, що російські війська «драпанули с позиций» та стверджуючи, що саме від них походить уся «дурість командування російською армією».
Здається, для Кремля справи тільки погіршуються. Картковий будиночок Путіна балансує на межі розвалу. Його грандіозний задум – провести святковий парад до Дня Перемоги на Красній площі, одночасно відзначаючи взяття Бахмута – з тріском провалився, поступившись місцем параду поразки російських солдатів, які стрімко марширують, намагаючись вирватися з українського міста соляних шахт та його околиць. Усе передбачувано, але важливо пам’ятати: перемога в одній операції – це ще не перемога у війні.
До того ж сюжет цієї трагедії стає все більш заплутаним. The Washington Post повідомляє, що в оприлюднених нещодавно документах розвідки США йдеться про те, що Пригожин нібито ще в січні пропонував Києву розкрити дислокацію регулярних російських військових підрозділів на Донбасі, якщо той відведе свої сили від лінії фронту в Бахмуті. Цю інформацію, схоже, підтвердили двоє українських чиновників, які сказали, що Пригожин «кілька разів спілкувався з управлінням української розвідки, відомим як ГУР». Чи то це черговий російський трюк, чи то українська дезінформація, але, схоже, відносини Пригожина з Кремлем продовжують погіршуватися.
Зараз головним завданням для президента України Володимира Зеленського є швидке виявлення та вилучення тієї єдиної ключової карти, без якої картковий будинок Путіна нарешті завалиться. Вирішального удару ще належить завдати генералам Зеленського. Попри те, що в очах світових ЗМІ Бахмут є епіцентром війни, і вони зосередили увагу на успіхах України саме там, виклик, який стоїть перед Україною, є куди більшим, ніж повернення якогось конкретного міста.
У той час як Зеленський вишукує цю вирішальну карту, він звертається до навичок, які набув за час свого акторства, створюючи напружене очікування – це схоже на мелодію Карлі Саймон, використану Хайнцом Кетчупом у відомій рекламі 1970-х років: «Передчуття. Це змушує мене чекати. Це тримає мене в передчутті очікуваного».
Тим часом багато експертів сприйняли локальний успіх у Бахмуті як початок довгоочікуваного контрнаступу України. Можливо, в цьому є частка правди. Принаймні, про це свідчить те, що російські піхотинці наразились там на справжню стіну вогню, і ніякий примус з боку Кремля чи вмовляння Пригожина не здатні більше втримати їх на бойових позиціях, хіба що загроза отримати кулю в спину від нащадків вояків сталінських загородзагонів.
Однак більш вірогідним є те, що цими атаками у Бахмуті Україна просто «промацувала» оборону росіян і досягла несподіваного результату на полі бою. Хоча це і свідчить про те, що російські солдати та найманці досягли точки психологічного зламу, однак Україна поки що не в змозі повною мірою скористатись своїми воєнними здобутками. Відсутність там українських об’єднаних збройних сил у складі танкових підрозділів, піхоти, артилерії та авіаційної підтримки у належному тактичному порядку бригади чи полку вказує на те, що це поки що, скоріш за все, лише розвідка боєм або, у деяких випадках, локалізовані контратаки. Українські сили, ймовірно, самі були здивовані тим, як швидко російські війська відступили.
Але чи це можна вважати передвістям майбутньої активності Росії на фронті протяжністю у 900 миль, чи це лише обмежена реакція на місяці невпинних жорстоких ближніх боїв у Бахмуті в жахливих і кривавих умовах?
Якщо це все показово, то Путіну краще було б взагалі кинути карти, згорнути свою СВО і вийти з території України, поки Зеленський не знайшов ту саму правильну карту, яка допоможе йому вщент розгромити російську армію. За оцінками Міністерства оборони Великої Британії, зараз в Україні перебуває понад 200 тисяч російських військових, що приблизно дорівнює чисельності віськових, задіяних на початку вторгнення. За даними Міноборони, російські сили «організовані у близько 70 бойових полків і бригад, розділених на п’ять груп військ».
Однак, як зазначає міністерство, існують ключові відмінності між сьогоднішнім днем і 24 лютого 2022 року. На початку війни армія Путіна «складалася з професійних солдатів; була переважно оснащена досить сучасними транспортними засобами; в ній проводились регулярні навчання і підготовка до складних спільних операцій». Це було тоді, зараз все інакше. Сьогодні міноборони Британії оцінює сили Путіна як «здебільшого погано підготовлених мобілізованих резервістів», які «все частіше змушені використовувати застаріле обладнання». Коротше кажучи, як ми писали минулого місяця на цих сторінках, армія Путіна стрімко видихається.
Протягом тижня, який і без того був поганим для Путіна та Герасимова, Велика Британія оголосила, що нещодавно надала Україні засоби високоточного глибокого ураження, так необхідні їй для перемоги у війні – крилаті ракети, пристосовані для запуску з повітря Storm Shadow, що розширює оперативний радіус дії ЗСУ до 250 кілометрів і більше. А це, своєю чергою, прямо втягує Крим у гру.
Як наслідок, стратегія перетворення Криму на «нежиттєздатну» територію, яку пропагує генерал-лейтенант армії у відставці Бен Ходжес, швидко стає дуже реалістичною. Storm Shadow також ставить під загрозу місця запуску російських крилатих ракет і безпілотників, а також райони базування російських військ за межами України, через що відносно безпечне перебування російських військових на базах на півдні РФ можна вважати закінченим. По суті, це лише допомагає зробити більш справедливими умови гри (які до Storm Shadow були явно не на користь України), як це свого часу зробили HIMARS. Це нова реальність, яка вганяє російських пропагандистів у режим тотальної кризи та занепаду. Зневірена очільниця RT Маргарита Симонян, яка, як повідомила медіа-експертка і політична оглядачка Daily Beast Джулія Девіс, «тепер задається питанням, а чи здатна Росія захистити свої території».
Навіть хвалена російська гіперзвукова ракетна система Х-47М2 «Кинжал» стала жертвою «спеціальної воєнної операції» Путіна проти України. 4 травня надана США батарея ракет Patriot з українським екіпажем збила путінську «Вундерваффе». Насипаючи солі на рани Путіна, речник ВПС України Юрій Ігнат прокоментував: «Вони казали, що «Патріот» – це застаріла американська зброя, а російська – найкраща у світі. Що ж, є підтвердження того, що він ефективно працює навіть проти супергіперзвукової ракети». Він додав, що «успішне перехоплення «Кинжала» стало ляпасом для Росії».
А тепер Путін, на додаток до усього, зіткнувся зі своїм власним «моментом Муссоліні». Мало того, що його Парад до Дня Перемоги був ганебно скромним та коротким, з єдиним жалюгідним танком Т-34 часів Другої світової війни, який символізував хвалену бронетехніку Росії, він, можливо, також ознаменував втрату ключового союзника Путіна. Президент Білорусі Олександр Лукашенко під час параду нібито захворів і був змушений негайно повернутися до Мінська. Ходять навіть чутки, що Лукашенко помер. Джейсон Джей Смарт повідомив, що в суботу в білоруській столиці приземлився російський бізнес-лайнер Dassault Falcon, на борту якого перебували кілька високопоставлених російських чиновників. Навіть якщо він ще живий, цей ключовий союзник Путіна зараз явно страждає через внутрішні негаразди та потенційно паралізований почуттям невизначеності.
Поки що, принаймні, піднімається як Фенікс з попелу Бахмут, на поруйнованих будівлях якого стійко та безстрашно майорять жовто-блакитні українські кольори. А червоний Фенікс Путіна злякано втікає звідти, і його все більше атакує Пригожин. Інститут вивчення війни у своєму звіті від 13 травня повідомив, що «українські війська звільнили 16,85 квадратних кілометрів у районі Бахмута під час останніх контратак» і що навіть більш «значні» успіхи можуть бути можливими в короткостроковій перспективі, якщо « Російським військам не вдається стабілізувати лінію фронту».
Головна довгоочікувана подія – повномасштабний контрнаступ України – ще попереду. Однак він швидко розгортається, і хоча багато хто з обох сторін вже готовий до нього, Зеленський і його генерали не будуть поспішати. Зеленський дав зрозуміти, що йому потрібно більше часу та зброї, щоб забезпечити успіх контрнаступу. Пригожин тим часом продовжує свою словесну баталію з Кремлем, а Україна починає піднімати свій прапор над дедалі більшою кількістю раніше захоплених Росією частин Бахмута та прилеглих до нього районів, які являють собою фланги армії РФ.
Повстань Бахмут, повстань.
Copyright 2023. Jonathan E. Sweet and Mark C. Toth. Всі права захищені.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)