Перебуваючи понад рік у стані боротьби за своє виживання, підсвідомо здається, що іншої реальності не було й ніде немає. Втім, коли принаймні раз виїжджаєш за кордон, на тебе падає, немов холодний душ, усвідомлення того, що буває по-іншому, і що сувора, похмура воєнна реальність обмежена лише українськими кордонами. 

 

Хоча я, звісно, знала, що життя в країнах навколо продовжується, але повністю цього не усвідомлювала. Тож, споглядаючи те мирне життя, що наразі здається далеким минулим в іншому втіленні, в голові виникає певний дисонанс. Поза межами України життя  здається штучним, наче з дитячими проблемами. Але я усвідомлюю, що якби не вторгнення, то ми, українці, жили б так само, як і всі. У той час, як в Україні саме життя здається зараз сюрреалістичним. 

Advertisement
Трампа не боюся, F-16 буде більше - Зеленський на пресконференції
Більше по темі

Трампа не боюся, F-16 буде більше - Зеленський на пресконференції

Головні заяви Володимира Зеленського з пресконференції 15 липня 2024 року: про військову та фінансові допомогу, Трампа, Орбана системи ППО та удари по РФ.

 

Однак у всій цій ситуації найбільшою складністю є зустріч із росіянами. У цей момент я збагнула, що їхнє життя майже не змінилося. Вони мають можливість подорожувати, а їхні чоловіки не обмежені лише своєю країною, вони мають можливість будувати та вести бізнес за кордоном. При цьому вони мають можливість користуватися російськими джерелами інформації за кордоном і транслювати свою підтримку російської агресії проти України. 

Advertisement

 

Крім того, росіяни й на території своєї країни мають змогу спокійно жити, не обмежуючи себе ні в чому. Так, можливо через деякі санкції певні компанії та бренди вийшли з російського ринку. Але так само певні фірми залишили український ринок через війну. Таким чином українці не мають спокійного життя, безпеки і вдосталь товарів. 

 

І коли мова йде про те, що росіяни — ніби то такі ж самі жертви, як і українці, що вони потерпають від жорсткого режиму і пропаганди, то достатньо лише навести приклад тих громадян Російської Федерації, що перебувають за кордоном - вони, маючи доступ до великої кількості незалежних джерел інформації, все одно підтримують кривавий геноцид українського народу. До того ж, вони не тільки живуть повноцінним життям, а й мають право голосу в контексті підтримки агресора. Насправді ж, як розумію я і більшість українців, це якби під час Другої світової війни німці подорожували світом із транспарантами на підтримку Гітлера. 

Advertisement

 

Перебуваючи в Берліні тиждень, я помітила достатньо велику кількість росіян - починаючи від перехожих і закінчуючи працівниками готельно-ресторанного бізнесу. Чому я впевнена, що це були саме росіяни? Насправді легко відрізнити російську мову росіян від тією російської, якою спілкуються українці. Мені достатньо почути всього декілька речень, щоб одразу зрозуміти хто переді мною. Це складно пояснити, але це відчувається навіть без очевидних слів-маркерів - лише виходячи з вимови слів.

Advertisement

 

Та все ж декотрі зміни в поведінці росіян є. До повномасштабного вторгнення вони всі гордо заявляли, з якої вони країни. зараз так роблять не всі. Тож бути росіянином вже не так і престижно? Наприклад, мені довелося поспілкуватися з декотрими особами, котрі видавали себе за українців, як тільки дізналися звідки я. Я одразу зрозуміла, що до чого, але не виказала цього. Бо витрачати енергію на сварки, що ні до чого не приведуть, немає сенсу. Лише в черговий раз зіпсую собі настрій. 


Чесно кажучи, я не очікувала, що буду відчувати такий спектр емоцій. Це було схоже на суміш злості, болю від безвиході й немічності та розчарування від усвідомлення несправедливості світу. Ще складніше було повертатися додому, розуміючи, що фактично я повертаюся на війну. Окрім цього, наразі атмосфера в Україні відчувається, немов тисячі натягнутих у повітрі струн під електричною напругою. І от, вже стоячи на польсько-українському кордоні, я відчувала, що була в прямому сенсі на кордоні двох реальностей. Я вчергове зробила крок назустріч війні. 

Advertisement