Війна, як відомо, радикально змінює динаміку всередині суспільства, часто призводячи до помітного зміщення в напрямку колективізму після затухання конфлікту. Настає період централізації як у політичних структурах, так і на вищих рівнях економічної продуктивності.
Багато з цих змін випливають із загальнонаціональної економічної та політичної перебудови, яка була необхідною під час війни, а також із психології тих, хто повертається з фронту. Після війни є очікування успіху і спокуса продовження руху на «воєнних рейках» у мирний час.
Але, як зауважив політолог Майкл Оукішотт (Michael Oakeshott) про закінчення Другої світової війни: «Навіть якщо широко розрекламовані економічні вигоди від гігантських фінансових комбінацій дійсно існують, здорова політика мудро пожертвує цими вигодами задля збереження більшої економічної свободи і рівноправ’я».
Після Другої світової війни багато хто в державах антигітлерівської коаліції вважав, що централізовану економіку воєнного часу слід зберегти, оскільки вона довела свою ефективність. Безсумнівно, цей культурний зсув призвів до деяких покращень, як-от створення Національної служби здоров’я у Британії, але в той же час посприяв утвердженню в суспільстві статичних поглядів на економіку, що зрештою не пішло на користь. США – можливо, через свою політичну історію – повернулись до ринкової економіки досить швидко, але навіть там посилилась роль держави в керуванні загальнонаціональними процесами, і посилилась безповоротно.
Тож, у світлі цієї історії, як Україна зможе зробити своє післявоєнне відновлення максимально ефективним?
Мене, як вченого, особливо цікавить її науково-технічний потенціал. Є щонайменше одна царина, куди можна було б спрямувати енергію, накопичену під час війни, а саме розширення існуючих і створення нових наукових установ, в яких реалізуватиме себе нове покоління вчених-теоретиків і практиків.
Не думаю, що війна – це хороший привід для створення наукових установ, але вважаю, принаймні, що в нас має бути бажання розбудувати таку науку, спроможності якої виходили б за рамки потреб воєнного стану. Україна вже відчула на собі, яку роль наука й технології відіграють у захисті самого її існування, і молоде покоління українців уже звернуло увагу на цінність науково-технічних знань і навичок.
Необхідно за підтримки міжнародних організацій вирощувати й плекати українські університети, коледжі, науково-дослідні інститути. Якщо Україна матиме міцний науково-технічний фундамент, у неї вливатимуться інвестиції, що своєю чергою створюватиме нові можливості для нових компаній – так, як її перші досягнення в математиці й обчислювальній техніці стали основою для її нинішніх успіхів в ІТ-секторі.
Одним із перспективних напрямків є дослідження космосу, і Україна має хоч порівняно молодий, але вже досить потужний космічний сектор. У січні цього року Київський політехнічний інститут разом із компанією SpaceX запустив на орбіту демонстраційний супутник, створений на основі новітніх технологій, і це – вражаюче досягнення. Минулого року, коли війна вже йшла повним ходом, дві компанії – Maritime Launch і Nanoracks – підписали угоду з Державною космічною агенцією України про розробку програми зі створення й виробництва малих супутників для космічних досліджень (так званих «CubeSat») для українських університетів.
Зважаючи на активізацію міжнародної діяльності в області космічних досліджень – від навколоземних супутників до міжпланетних місій – і збільшення пов’язаного з ними економічного потенціалу, цей напрямок видається особливо перспективним. Це, в свою чергу, може забезпечити умови для приватного підприємництва, а в ширшому вираженні – для інновацій в українських університетах і технічних інститутах.
Можна ставити й амбітніші цілі – наприклад, повне членство України в Європейському космічному агентстві (ESA), що відкриє для її науки й промисловості нові можливості. Зі свого боку Україна разом зі світовими космічними агенціями могла би створювати нові центри при інститутах і університетах, які б розробляли інструменти й технології для міжпланетних польотів з метою пошуку життя і геофізичних досліджень на далеких планетах. Згодом, продемонструвавши свою здатність здійснювати космічні місії таких міні-супутників, Україна могла би сама стати лідером. Оскільки дослідження космосу є по своїй суті міжнародною справою, це поле діяльності може стати плацдармом для розширення міжнародного співробітництва України.
Звичайно ж, здійснити все це не так просто, тому що справа тут не лише в спричинених війною змінах у психології, а в практичній організації наукової діяльності, каналах постачання, персоналі, бюджетах – усьому тому, що зараз працює на потреби фронту. Повернення до вільної економіки, в якій можна вповні зреалізувати цей потенціал, вимагає не лише принципового зниження рівня державного контролю, а й фінансових і технічних зусиль, щоб розібратися в цих нових відносинах. Це може видаватися небажаним у час, коли економіка й так перебуває в стані стресу – дешевше продовжувати те, що вже працює. Однак, як вважає Оукішотт, якщо дивитися в майбутнє, то варто піти на короткострокові витрати на таку перебудову, яка згодом стимулюватиме вільне середовище.
Україні треба буде знайти вдалий баланс, який мобілізуватиме новий громадянський дух на розбудову національних інституцій, в тому числі наукових установ, але в більших масштабах, на перехід країни від військової до цивільної економіки, в якій сповна зможуть проявитися демократичні цінності громадянського суспільства. Значною складовою цього успіху будуть здорові наукові, економічні, культурні та політичні зв’язки з іншими країнами світу, в тому числі з країнами ЄС, оскільки зв’язки з ліберальними демократичними державами природним чином заохочуватимуть захист цих соціальних структур в Україні.
Ще одне велике джерело потенційного конфлікту криється всередині самого населення, а не в державних політичних чи економічних структурах. Після повернення з фронту, віддавши все для перемоги, дуже багато людей відчуватимуть, що заслужили на справедливу винагороду. Після Другої світової війни багато британців очікували кращого суспільства за всі принесені жертви. Однією з винагород стало створення національної системи охорони здоров’я.
Суспільство не може трансформуватися в утопію за один день. Після Другої світової, коли бойові дії вже припинилися, ще досить довго діяли жорсткі економічні заходи й карткова система. Після війни в суспільстві завжди точиться внутрішня боротьба і завжди є розчарування від того, що великі жертви не конвертувалися в краще життя.
Проте сила народу, що об’єднався в боротьбі за свою свободу, – безмежна, і Оукішотт зазначає, що «якщо після демобілізації вивільняються й повертаються до вільного суспільства життєздатні, креативні сили, тоді народ може з лишком компенсувати всі ризики». Демобілізація [у Великій Британії після Другої світової війни – ред.] створила можливості для відродження конкурентоздатної економіки, тому що люди, які поверталися з фронту, хотіли будувати краще життя для себе і своїх дітей.
По суті, війна збуджує енергійні, творчі ресурси, оскільки, грубо кажучи, вона нагадує людям, що життя коротке і варте того, щоб встигнути зробити щось важливе. Коли людина поборола серйозну хворобу і ніби народилася знову, вона гостріше відчуває, наскільки є смертною, і це відчуття змушує цінувати й використовувати кожний безцінний день свого життя.
Війна порушує в людях звичний щоденний стан миру й спокою. Тоді народ прокидається, з’являються впливові сили добра, бажання зробити все задля досягнення високої мети. Я не кажу про війну в сенсі «немає лиха без добра» – яке ж бо добро в смерті й руйнуванні? Я маю на увазі, що війна несе з собою потенційний поштовх силам, які принаймні можна направити в продуктивне русло.
Україна має досягти успіху в вічній боротьбі між свободою і владою: українське суспільство має тяжіти до першого після того, як війна жорстоко затягнула його в останнє. І тут наука, зокрема космічні дослідження, може відіграти певну роль у створенні інституційного середовища для успішного, вільного громадянського суспільства.
Погляди, висловленні автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)