ПОГЛЯД: Україна, верховенство права та трохи історії

Від редакції: У червні 2023 року Pioneer Legal Center у Бостоні виступив спонсором публічного форуму на тему судово-правової реформи в Україні. У ньому взяли участь суддя Верховного суду штату Массачусетс у відставці Роберт Корді, один із іноземних експертів, яким доручено допомогти реформувати українську судову систему, а також колишній помічник прокурора США та колишній спеціальний радник Генерального прокурора України Богдан Вітвіцький. Останній поділився своїми міркуваннями з Kyiv Post, і нижче ми публікуємо їх редаговану версію.

По-перше, трохи довідкової інформації про Україну та її правову систему. І перше ж запитання, яке може виникнути: навіщо країні за 4500 миль від Бостона потрібна допомога судді Верховного суду США чи будь-кого іншого, щоб допомогти реформувати частину її внутрішньої правової системи?

Українські математики цілком відповідають світовому рівню. Її інженери побудували «Мрію», найбільший літаку у світі, який росіяни знищили 16 місяців тому на початку свого повномасштабного вторгнення. Отже, Україні не потрібно імпортувати інженерів, щоб допомогти їм реформувати українську інженерну галузь.

А як щодо лікарів і взагалі медичної галузі? Як відомо, до російського вторгнення українські медичні школи навчали тисячі студентів-медиків із країн Карибського басейну, Африки та Азії, тож, мабуть, і в галузі медицини Україна не потребує допомоги іноземних експертів.

Тож чому їй потрібна допомога в реформуванні правової системи? Як не парадоксально, але те, чому Україна потребує такої допомоги, дещо відрізняється від того, чому вона хоче такої допомоги.

Коли 1776 року тринадцять колоній у Північній Америці позбулися свого колоніального минулого і створили нову країну, сучасні Сполучені Штати, це стало для них благословенням. Але коли в 1991 році, понад два століття потому, українці позбулися свого колоніального минулого і створили незалежну державу – Україну – на них тяжіло справжнє прокляття.

Благословенням, яким були наділені США, була можливість прийняти – назавжди – англійську правову систему. Прокляттям, яким була і досі є обтяженою Україна – це радянська «правова система».

Англійський приклад

Хоча вона й має свої недоліки – деякі з них Чарльз Діккенс їдко висміював у своїх романах ще у XIX столітті – англійська правова система все ж ґрунтується на нейтральних принципах, на фактах і на розумності. Протягом багатьох століть вона справді намагалась розробити ефективні способи вирішення суперечок між державою та її громадянами, а також суперечок громадян між собою.

Продукт цієї системи, один із найвідоміших (і цілком заслужено) синів Бостона, Джон Адамс, у 1770 році погодився захищати британського офіцера та солдатів, які брали участь у Бостонській різанині. Попри сильну антипатію до британського правління. Адамс погодився захищати обвинувачених британців, оскільки вважав, що кожен, друг то чи ворог, заслуговує на справедливість, тобто на справедливий суд. Він не тільки погодився представляти інтереси підсудних британців, але й фактично домігся виправдання більшості з них.

За іронією долі (точніше, за трагічною її іронією) мільйонів тих, хто жив у Радянському Союзі, ідеологічним батьком-засновником Радянського Союзу був Карл Маркс. Я кажу за іронією долі, тому що Маркс провів останні 34 роки свого життя в другій половині 19 століття в Лондоні. І попри такий тривалий строк перебування в Англії, він так і не помітив, що англійська правова система з усіма її недоліками, хоч якою недосконалою вона б не видавалась на перший погляд, насправді є ефективною – тобто правовою системою, яка щиро прагне справедливості і послідовно бореться за її досягнення.

Навпаки, Маркс дійшов висновку, що західні правові системи капіталістичних країн є абсолютно фальшивими, і що замість того, щоб прагнути справедливості, вони є просто ширмою, за якою предстаники правлячих класів нав'язують свої інтереси пригнобленим пролетарям. Тому він вважав, що після перемоги пролетарської  революція існуючі капіталістичні, тобто західні, правові системи мають бути викинуті на «смітник історії». І саме це сталося у 1917 році, коли Володимир Ленін, Лев Троцький та їхні спільники-більшовики  влаштували переворот, а потім і класову революцію.

Узаконене беззаконня

Існуюча на той час царська російська правова система, яка, за іронією долі, зазнала реальних позитивних реформ у 1860-х роках, була відкинута, а нова радянська система поступово прийшла їй на зміну. І це була система, розроблена та впроваджена з однією метою: служити інтересам правлячої Комуністичної партії і радянської держави та захищати їх усіма засобами.

Тому в тій системі панувала так зване «телефонне право». Радянський прокурор, який був таким собі альфа-самцем у тій системі, дзвонив судді, який мав розглядати певну справу, і інструктував його (чи її) з приводу того, яке рішення той (чи та) має винести по справі з огляду на інтереси правлячої компартії. Так все це діяло, і це система, яку Україна успадкувала в 1991 році, коли стала незалежною. Це була система, яку гарвардський історик Радянського Союзу Річард Пайпс влучно назвав системою легалізованого беззаконня.

Через рік після здобуття Україною незалежності я виступив з доповіддю перед першим міжнародним з’їздом українських юристів у Києві. Я детально пояснив, що сталося б, якби я, на той час новопризначений федеральний прокурор, гордий своєю високою посадою, почав би зловживати своїм становищем заради особистої вигоди, і наскільки важливі для верховенства права такі запобіжники. Пізніше того ж вечора група українських прокурорів підійшла до мене, щоб сказати, що я, на їхню думку, дивний, якщо не сказати дурний, якщо дійсно вважаю, що прокурори повинні працювати в умовах якихось там обмежень.

Крім того, що так звана радянська правова система фактично була лише інструментов володарюючої партії, її іншим фундаментальним недоліком був її оруеллівський характер. Якби Радянський Союз просто виступив би вперед і відкрито заявив, що Радянському Союзу не потрібна правова система, що лише капіталістичним країнам потрібен якийсь правопорядок, аби морочити голови своїм незаможним громадянам казками про нібито прагнення справедливості, тоді правові реформи у пострадянських країнах йшли б набагато легше. Реформатори тоді могли б почати з нуля і спробувати вибудувати абсолютно нову систему.

Але все, на жаль, не так просто. Радянський Союз мав свої юридичні школи, численні кодекси і людей, які виконували ролі суддів, прокурорів і адвокатів. Тому будь-яка спроба правової реформи в пострадянській країні наражалась на потужний спротив залишків всієї цієї розгалуженої структури легалізованого беззаконня. Вони так звикли вдавати, що те, що вони роблять, є чимось пов’язаним із прагненням до справедливості.

Це була система, що стала для України, яка між 1918 і 1923 пережила  вторгнення та окупацію російських більшовиків та «добровільне» приєднання до Радянського Союзу, справжнім прокляттям. Спочатку західні правові реформатори, які прийшли в Україну, вважали, що достатньо просто звільнити українських суддів від контролю з боку прокурорів, і в країні почне процвітати верховенство права.

Але виявилось, що все не так просто. Кожен, хто зростав та формувався за радянської правової системи, щоденно мав привід переконатись, що те, що називається правовою системою, є всього лише інструментом. Інакше кажучи, він постійно переконувався, що право існує для просування конкретних інтересів, які не мають нічого спільного з тим, що ми розуміємо під прагненням справедливості. З точки зору пострадянської людини, ідея справедливості була всього лише західною фантазією чи просто брехнею.

Отже, після розпаду Радянського Союзу правові системи в таких країнах, як Україна, більше не повинні були обслуговувати інтереси комуністичної партії та радянського уряду, тому досить скоро вони були певною мірою приватизовані. Значна кількість суддів і прокурорів почали використовувати правову систему як інструмент для задоволення та просування власних інтересів, інтересів свого клану чи політичних союзників або інтересів тих, хто міг заплатити їм найбільше.

Це пояснює, чому така пострадянська країна, як Україна, може потребувати допомоги таких людей, як суддя Корді. Але це не пояснює, чому Україна хоче такої допомоги. Вона хоче такої допомоги тому, що на відміну від Росії, в Україні за останні 30 років розвинулось сильне громадянське суспільство та вільні ЗМІ, які зараз активно наполягають на тому, що Україна повинна стати правовою державою. Це країна, яка відчайдушно прагне повернутися до Європи і тому продовжує наполягати на необхідності проведенні справжньої та змістовної реформи судово-правової системи для подолання корупції та встановлення верховенства права.

Помаранчева революція 2003-04 років частково була про це, і про це, безумовно, була Революцію Гідності 2013-14 років.

Богдан Вітвіцький має ступінь кандидата філософії, а також доктора філософії та доктора юриспруденції Колумбійського університету.

Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.