ПОГЛЯД: Франческо Локателлі та його «Листи з Московії»

Розпочну з цитування книги, яку нині, як і її автора, мало хто знає. Книга має назву «Листи з Московії», з’явилася вона на читацькому європейському ринку ще у 1735 році і була перекладена багатьма мовами (крім російської, про що ми ще згадаємо). А тепер цитати.

«Я помітив деяку різницю між народами цієї великої імперії. Жителі Москви і її околиць на п’ятдесят верст… ледь заслуговують, щоб на них дивилися як на людей. Але в міру того, як віддаляєшся від цієї місцевості, знаходиш народ не такий грубий, більш людяний і тому більш гідний користуватися життям, ніж жителі Москви…».

«Немає нічого легшого, як дізнатися таємниці тутешнього кабінету (йдеться про владні структури. – Ю.Ш.)… Немає жодного писаря, яким би ви не могли скористатися, тільки піднесіть йому склянку горілки або дайте полтину грошей. Охоронці-солдати рідко виконують свої обов’язки з належною справністю: майже завжди знайдете їх сплячими… Ці тварини завжди п’яні, чому відбуваються між ними постійна лайка і заворушення».

«Вже такий звичай країни, нічого не робиться сьогодні, а все відкладається до завтра».

«Всім відомо, що крадіжка – спільна риса московського народу, тож ніхто навіть і не соромиться цього. Дорослі та юні, чоловіки й жінки без сорому привласнюють собі чуже добро, аби тільки потрапило під руку. Ось чому тут усі виявляють таку постійну недовіру одне до одного. Петро Перший зазвичай казав, що якби він надумав перевішати всіх злодіїв у своїй державі, то залишився б без підданих».

«Мені скажуть, все може змінитися, в тому числі і вигляд Московії, і її мешканці, адже не можна нічому не навчитися, наступаючи на ті самі граблі? Це все омана. Змін московитів можна чекати довго і, зізнаюся, я вважаю їх зовсім неможливими».

Це слова Франческо Локателлі, якого називають італійським батьком русофобії. Народився він у Берґамо у 1687 році. У 17 років втік із рідного міста, прихопивши, як потім сам зізнався, коштовності матері. Він приїхав до Парижа, тут відбув військову службу, брав участь у якихось війнах, навіть до чину полковника дослужився. І раптом щось трапилось. Він кидає все і їде до Росії. По дорозі виготовляє собі фальшиві документи на імʼя Мікеле Рокафорте і з ними у 1733 році приїздить до Петербурга.

Тут через своїх земляків-італійців (а їх було чимало) Локателлі (Рокафорте) входить до кола іноземців, які робили бізнес в Росії або перебували там на службі, згодом бере участь в академічній експедиції на Камчатку. Проте під час перебування учасників експедиції в Казані його заарештували, звинуватили у шпигунстві, доправили спочатку до Москви, а у грудні 1733 року до Петербурга. Його увʼязнили в будинку Сенату, який складався з Дванадцяти колеґій. Поруч був Кадетський корпус, тобто військовий навчальний заклад. Локателлі із вікна своєї камери спостерігав за вправами кадетів. Отже, повадки російських державних чиновників і військових італієць міг вивчати впродовж довгого часу.

Біограф Локателлі, історик і перекладач Михайло Талалай прокоментував це так: «У мене особисто таке враження, що навряд чи він був завербований французами до поїздки до Росії, але приїжджав він уже із задумом пошпигувати і комусь розвіддані продати. Але потенційного покупця їм точно не було визначено. Майже такого ж висновку дійшла після дізнання слідча комісія».

У 1734 році Франческо Локателлі висилають з Росії. Спочатку він мешкав у Голландії, де і працював над текстом, публікація якого спричинила справжній європейський скандал. Вона була надрукована у Франції 1735 року (хоча чомусь датували її наступним 1736 роком) без імені автора під назвою «Lettres Mosсovites» і викликала страшне обурення в Росії. Росіяни кинулись встановлювати імʼя автора і зʼясували, що це Локателлі. Тодішній російський посланець Олександр Головкін  про це доповів у Петербург. Почався тиск на голландський уряд з вимогою видати італійця Росії. Локателлі втік до Англії, де працював над англомовним виданням своїх листів, яке теж мало великий успіх.

Дуже цікава деталь з біографії Локателлі – це його спроби укласти альянс із українськими політичними біженцями. Зокрема, він списується з гетьманом Пилипом Орликом, який був наступником Івана Мазепи і на той час мешкав у Стокгольмі.

1738 року Росія проводить піар-акцію. Німецькою мовою виходить книжка з довгою назвою «Так звані Московитські Листи, або наклеп і тисяча авантюрних наклепів, зведених на славну російську націю італійцем, прибульцем з іншого світу». При цьому обсяг книжки Локателлі приблизно 100 сторінок, німецького перекладу з коментарями – 700. 600 сторінок коментарів були спробою спростувати твердження Локателлі.

Дотепер його книга російською мовою не перекладена. І це не дивно, адже суть «Московитських Листів» можна резюмувати так: росіяни – це варварська нація, неосвічена, дика, з дивними нахилами, яка Європою повинна бути залишена в межах ще допетровської епохи. Ключова теза Франческо Локателлі – необхідно стримувати «неєвропейську» російську націю і перешкоджати її подальшій експансії.

Посол Росії в Лондоні Антіох Кантемир (відомий поет, між іншим) пропонував ліквідувати Локателлі. Приблизно як Скрипаля або Литвиненка. Та італійця тодішні російські спецслужби не дістали. Франческо Локателлі пішов з життя у своєму рідному місті Берґамо 1770 року, встигнувши перед тим попрацювати на турецького султана Махмуда Першого і на Венеційську республіку.