З відставкою ще одного прем’єра політичний пейзаж Великої Британії виглядає дуже неясним і непевним, і це в той час, коли агресія Росії та її союзників вимагає сили. То що ж пішло не так?
Відставка Ліз Трасс стала черговою в серії відставок очільників британського уряду, що триває вже десять років.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС!
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Слід зважати і на Брексіт – суперечливе питання, що значно збільшило розбіжності в британському політичному середовищі та суспільстві, а також на фактор тиску з боку окремих політичних сил і упереджених мас-медіа.
У червні 2013 року тодішній прем’єр Девід Кемерон нарешті пообіцяв провести референдум щодо майбутніх відносин між Сполученим Королівством і Євросоюзом, на якому громадяни мали зробити вибір – залишитись в ЄС, чи ні.
Кемерон оголосив референдум почасти через те, що його проведення вимагали все більше британців, але головним чином через заклики Партії за Незалежність, очолюваної Найджелом Фараджем, яка на загальних виборах набрала чотири мільйони голосів саме на обіцянках провести референдум.
У 2016 році я став координатором офіційної кампанії за вихід Великої Британії з ЄС і повне відновлення її незалежності. Причин було багато, але головними були непрозорість демократичного процесу всередині ЄС і те, що високі заморські чиновники нав’язували британцям закони, які впливали на їхнє повсякденне життя і позбавляли їх права голосу. Були ще й економічні проблеми – від неспроможності Євро як грошової одиниці до падіння економіки Греції.
Проте найважливішою причиною, на мою думку, був і досі є “антипатріотизм” ЄС, що заперечував ідентичність, самозбереження і гордість нації.
Якими б не були мої погляди, я мав також визнати, що з наближенням референдуму в британському суспільстві стався політичний розкол. Помірковані дискусії переросли в гарячі, емоційні суперечки з навішуванням ярликів. Тих, хто виступав за вихід з ЄС, називали “расистами” і “ксенофобами”, тих, хто хотів залишитися, – “крайніми лівими анти-британцями”.
Коли після тривалої битви за серця та уми відбулось голосування і зачинилися виборчі дільниці, я та кілька старших членів моєї групи, серед яких був член парламенту Стюарт Джексон – переконаний євроскептик, пішли спостерігати за підрахунком голосів.
Ще до ранку телеведучий БіБіСі, який виглядав вкрай виснаженим, оголосив результати: ми, що вважалися аутсайдерами, перемогли.
Однак ще тоді, святкуючи кінець членства Великої Британії в ЄС (я досі вважаю, що це було в інтересах британців), стало ясно, що ця історична подія розбурхає британську політику на роки, а то й десятиліття.
Перевороти і хаос
Наступного дня Девід Кемерон, який дуже активно агітував за збереження членства в ЄС і з зарозумілою самовпевненістю очікував, що більшість британців погодяться з ним, заявив, що подає у відставку.
Коли на його місце прийшла Тереза Мей – ще одна представниця Консерваторів, що виступала за збереження членства в ЄС, в уряді почав наростати хаос. Я і всі ті, хто голосував за вихід з ЄС, бачили хитрі спроби “переможених” відтягнути, а то й анулювати демократичне волевиявлення народу, і залишити Велику Британію в ЄС.
Але чимдалі вони зволікали, і чимдалі Мей затягувала перемовини щодо Брексіту, тим більше в народі наростало нетерпіння, і тим голоснішими ставали заклики активістів і журналістів ігнорувати результати референдуму.
В результаті – ще одна відставка, про яку Тереза Мей оголосила перед камерами навпроти будинку на Даунінг Стріт, 10.
І тут на сцені з’являється Борис Джонсон – не ідеальний, але симпатичний. Харизматичний. Лідер, який сам створив свій позитивний образ “людини з народу” відтоді, як був вельми популярним мером Лондона. А головне, він був видатною фігурою в кампанії за вихід з ЄС.
Проте “переможені” – від простих виборців із Кембриджа до журналістів із Фліт Стріт, які молилися на Брюссель, – не здавались і хотіли помститися “переможцям”, хотіли за будь-яку ціну залишитися в ЄС.
Геть прем’єр-міністра, що виступав за Брексіт! І з перших днів британська преса пішла в атаку.
Лівацькі видання почали роздмухувати скандал за скандалом. Простий запит про кошти на косметичний ремонт у будинку Джонсона роздули до “Штори-гейту”. Порушення Прем’єром ковідного карантину перекрутили на “Вечірку-гейт”. А в лютому, коли Путін напав на Україну, шокуючі для всього світу новини подавали в невеликих колонках, а цілі сторінки присвячували матеріалам, спрямованим на відставку Джонсона.
7 липня він таки подав у відставку, і розпочалися чергові перегони, але цього разу бракувало достойних кандидатур, а народ не мав великого бажання “коронувати” жодного з них.
Проте від народу мало що залежало. Долю Великої Британії та її керівництва вирішували Консерватори, які представляють дуже маленьку частину британського електорату.
Кандидати вибували один за одним, аж поки нам не залишилось нічого іншого, аніж спостерігати за поєдинком боксерів-аматорів – Трасс проти Сунака.
Трасс, яка з усіх сил намагалася вжитися в образ Маргарет Тетчер, копіювала її міміку на світлинах, але ні поїздки на танку, ані уроки красномовства не перетворили недосвідчену і незграбну в спілкуванні жінку-політика на залізну леді.
Всупереч відомому висловлюванню Тетчер “Ви робіть поворот, якщо хочете, але робити повороти не личить леді”, Трасс зробила розворот на 180 градусів майже в усьому, що обіцяла, і от тепер, посидівши на Даунінг Стріт всього 44 дні, вона йде звідти з опущеною головою, знаючи, що у світі на Британію стали дивитися, як на посміховисько.
“Я повернусь”
Вже стає ясно, що “Комітет 1922” – зграя чиновників, які керують Консервативною партією – припустився фатальної помилки, змусивши Бориса Джонсона піти у відставку.
Тепер і члени парламенту від Консервативної партії приєднуються до закликів мільйонів британців до повернення Джонсона, а журналісти пишуть, що він нібито і сам планує балотуватися на прем’єрську посаду “в інтересах держави”.
Але це не тільки в інтересах держави, а й в інтересах усього вільного світу.
Тут, в Україні, яка дуже далеко від суперечок про Брексіт і цькування Бориса в пресі, люди не розуміють, чому популярний лідер був змушений піти у відставку. Для них Борис Джонсон – сильний союзник, який попри всі свої недоліки розуміє смертельну небезпеку, яку для України і всього світу становить агресивна Росія з її союзниками.
Свою останню перед відставкою промову в Палаті общин Борис завершив відомими словами з фільму “Термінатор”: “Hasta la vista, baby”. Але в світлі останніх подій, коли всьому світу конче потрібно, щоб Велика Британія знову була сильною і стабільною, він мав би сказати “I’ll be back” (Я повернусь).
Погляди автора статті можуть не збігатися з поглядами редакції Kyiv Post.
Коментарі (0)