Що б ви сказали про зграю хуліганів, яка в барі почала б погрожувати, що зараз рознесе заклад, поб’є відвідувачів і персонал, але лише двоє встають, щоб це зробити? Хіба ви б не дивилися з огидою на цих грубіянів, які б’ють тарілки та кидаються їжею, тому що, мовляв, обслуговування погане, водночас перебираючи купюри в гаманці (адже знають, що їм доведеться за все заплатити), а потім, коли приходить офіціант із рахунком, удають, що їх це не стосується?
Це точна картина сучасного російського суспільства.
Зрівняли б Київ із землею, але на заклик мобілізації відгукнувся б кожен четвертий. Всі підтримують вторгнення в Україну, але всі бояться наслідків цього вторгнення – людських жертв (90 %), економічних проблем (80 %) і міжнародної ізоляції (70 %). Майже половина закликає до нових ракетних ударів по Києву, але ще більше закликає до мирних переговорів. І, звичайно, майже всі вважають, що владу в Україні узурпували нацисти, що самі українці відповідальні за знищення свого народу, і що все, що говорить Кремль, правда.
Ми не питали їх, що вони насправді думають. Вже п’ять місяців дослідницька група Прінстонського університету, одного з найавторитетніших у світі, проводить опитування з використанням передових методик і методів соціологічних досліджень. Як би ви ставилися до таких людей? Чи вважали б ви їх приємними, чи принаймні ви б співчували загальному сум’яттю, в якому вони наразі перебувають, змішаному з убивчою агресією та боягузтвом водночас?
Відповіддю Росії на обстріл Керченського мосту стали ракетні удари по центру Києва, включно зі столичними бульварами та дитячими майданчиками. Президент Росії Володимир Путін відкрито схвалив ці напади на цивільних. Ракетний реванш святкували в Москві і по всій Росії, попри те, що атаки не принесли їм жодної воєнної переваги.
На державних телеканалах (інших у РФ не існує) аналітики та політики змагалися у виявленні ентузіазму, ще й погрожували подальшою помстою. Кремлівський аналітик Богдан Безпалько закликав безперервно продовжувати удари протягом наступних двох-п’яти тижнів, щоб занурити Україну «в холод і темряву». Депутат Держдуми Олександр Казаков поскаржився на надто швидке припинення акції помсти.
Ці люди та їхня аудиторія, яка за аналогії на початку тексту хотіла б знищити Україну, але сидячи вдома. Вони воліють воювати проти України, але щоб холодильники були повні і їхні чоловіки щоб залишались вдома. Вони бажають помсти невинним, але це лише маскує усвідомлення поразки на полі бою.
Викриття російських провалів
За словами Філліпса Пейсона О’Брайена, професора зі стратегічних досліджень Сент-Ендрюського університету в Шотландії, вибух на Керченському мосту в Криму 8 жовтня показав, як Україна виграє у війні проти Росії. Акція мала воєнно-стратегічне значення – була спрямована на лінію забезпечення російських окупаційних військ. А от ракетна атака Путіна 10 жовтня, на думку О’Брайена, показала, як Росія програє. Його помста була безглуздою і служила лише демонстрацією Україні та світу його гніву і потужності, з тим, щоб заспокоїти ультранаціоналістичних войовничих прихильників, розлючених нещодавніми поразками в Україні.
Радість росіян після ракетної відплати Україні нагадувала святкування в Афганістані та Пакистані після атак на нью-йоркські вежі-близнюки та Пентагон у 2001 році. Тоді й зараз святково відзначалось вбивство невинних людей, знищення міст та інфраструктури, яка забезпечує нагальні життєві потреби населення. До речі, все перераховане є воєнним злочином.
Як у 2001 році, так і сьогодні атаки на невійськові об’єкти є втішним призом за важкі поразки в реальній війні – компенсацією за поразки в справді чоловічій боротьбі. Вони символізують короткочасну радість глибоко пригнічених, чиї мрії про панування розбиті. Тому в Росії вимагають ще більше ракетних ударів по мирному населенню, адже це єдиний відомий їм спосіб відновити ілюзію переваги та відволіктись від тяжких поразок на реальному фронті. Лише помста мирним жителям допомагає забути тисячі загиблих російських солдатів і страх перед мобілізацією та злиднями.
Тест на раціональне мислення
Ми ще могли б зрозуміти таку втечу від реальності ціною принесення невинних жертв і руйнування мирних міст, застосувавши методи психіатрії. Але навіть вона не здатна допомогти нам зрозуміти таку саму поведінку тих у Сербії, хто святкував російські «досягнення» протягом двох днів руйнування Києва та інших українських міст. Їх багато у соцмережах, достатньо навіть на національному телебаченні. Це мають бути люди, які на особистому досвіді пережили все те, що переживають українці вже тиждень в центрі Києва, Львова та Одеси, йдучи на роботу та відводячи дітей до школи.
Ці серби 23 роки кляли НАТО за бомбардування Сербії, і це можна зрозуміти, бо це були, напевно, найважчі дні в їхньому житті. Але як могло статися, що вони перейшли на сторону зла всього за один ранок і почали палко вболівати за Путіна з його ракетами, що смертоносним дощем линуть на українські міста, на мирне населення. Чи є в психіатрії назва для цього синдрому? Нехай про це судять експерти в іншому місці.
Для Сербії та її народу ракетна помста Путіна є, мабуть, останнім тестом не лише на раціональне політичне мислення, але набагато більше – тестом на людяність і здатність відчувати солідарність із невинною жертвою. Російський головнокомандувач як ніколи відверто показав варварський характер своїх дій в Україні. Він зробив це зі злості та безсилля в той час, коли його окупаційна армія зазнає поразку за поразкою, а яструби в Кремлі кружляють над його головою.
Невже така людина і таке варварство можуть мати підтримку хоч когось у Сербії лише через пам’ять про 1999 рік?
Кожен новий день підтримки путінської Росії позбавляє Сербію та людей, які підтримують Росію, права говорити про 1999 рік – час, коли вони самі були жертвами. Сьогодні тільки боягузи і хулігани підтримують Путіна, найбільшого у світі боягуза та хулігана.
Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
Коментарі (0)