Нещодавно переглянула стрічку “Повстання штатів” з Кірстен Данст у головній ролі. Це був передпрем’єрний показ у Києві, на який були запрошені журналісти, артисти, блогери, працівники медіа та ентертейнменту. Це було кіно про Громадянську війну в США очима журналістів. Головна героїня Лі – військова фотокореспондентка (яку зіграла Кірстен Данст, одна з моїх улюблених акторок) – це влучний психологічний портрет людини, яка довго живе у війні.

Advertisement

Щоб зрозуміти її погляд і її реакцію на професійні задачі – фотографування смертей, тобто документація військової реальності, треба бути у війні. Ось що мене найбільше зачепило в цій стрічці. Психологічно це дуже близько до того страшного абсурду, який відбувається в нас в Україні. Ми всі – живі свідки воєнних злочинів Росії, ми всі бачимо стільки смертей навколо, що свідомість вимушена адаптуватися й захищатися.

Фото надане автором

Чим далі від фронту, тим нібито легше. Я не можу сказати, що нам легко під обстрілами. Але це не штурм Часового Яру. Смерті українців стали настільки звичними заголовками у світових або наших ЗМІ, що це перетворилось на буденність. Саме ставлення до смерті та життя людини – це, на мій погляд, ключ до збереження загальнолюдських цінностей.

Advertisement

Саме журналісти в кіно “Повстання штатів” є хранителями цих уламків під назвою “загальнолюдські цінності”. Бо в кіно показані звірські вбивства невинного населення ні за що. Просто вони опинилися не в той час і не в тому місці. Смерті військових також постійно документуються впродовж фільму, але це виглядає зовсім по-іншому, бо люди зі зброєю в руках захищають свої ідеї про вільну країну, якою бачать її головні герої. І вони, військові,  усвідомлено йдуть на смерть за свої ідеї і борються за них. Я зараз говорю не про сюжет кінострічки, а про війну за свою незалежність взагалі – як це відбувається в нас в Україні з реальною країною-агресором, Росією, яка нас знищує за сам факт належності українства і, на жаль, має для цього достатньо ресурсів.

Advertisement

В мене запитання: якби Україна мала достатньо зброї, чи більше людей пішло захищати країну від ворога? Я впевнена, що більше. Саме зброя – це те, що потрібно українцям. Бо насправді ми не можемо захистити нашу національну гідність і життя невинних беззбройних цивільних українців. Не цивільна людина збиває ракети чи шахеди вночі, поки сплять її діти. Цивільні лише ховаються від загрози. Відбивають атаки професійні українські військові зі зброєю в руках.

Advertisement

Серед мого оточення (це різні люди з різних сфер) я бачу, як молоді чоловіки планують свою військову кар’єру і готуються до того, щоб іти на службу усвідомлено. Поки більшість ведеться на ІПСО ворога про те, що в нас проблеми з мобілізацією, я розумію, що так просто українську ментальність не опишуть ніякі дослідження. Це хаотична, непередбачувана ментальна сила, яка має вільний несистемний дух і дивує всіх навколо впродовж всієї історії України. А тому, поки ворог намагається в тіктоці пропагувати знецінення військовослужбовців, послаблення віри в нашу боротьбу, велика кількість українців готується до нового етапу війни.

Ми вже прийняли свою реальність. Ми вже побороли страхи, ми вже не боїмося, як на початку, цих обстрілів. Ми маємо цінність нашого життя. Багато хто з мого оточення усвідомив, як він цінує своє життя. А з цього, як говорить загальнолюдська мудрість, починається шлях сміливості. Сміливість жити, сміливість воювати за свою країну, сміливість мріяти про майбутнє нашої культури, сміливість воювати з ворогом.

Advertisement

Фото надане автором

Коли наша країна матиме достатньо зброї, щоб кожен воїн почував себе озброєним “до зубів”, ми швидше проявимо свою сутність. Я бачу приклад абсолютно творчих і тонких, на перший погляд, чоловіків, які зараз навчаються на курсах підготовки до служби. Хтось іде в спецпідрозділи, хтось у парамедики, хтось вивчає всі жахи полону, щоб розуміти, як страшно може бути, і приймає це перед своїм остаточно важливим кроком – піти служити в обраному підрозділі.

Advertisement

Також я бачу, що в нас є достатньо сильних військових лідерів, які можуть вести нових військових на складні задачі. Головне, щоб їм вистачало професійного обладнання. Найголовніша потреба зараз у наших військах – це дрони. З ними набагато легше берегти людський ресурс на війні. Тому всі розуміють, що дронів багато не буває. Якщо ви бачите збори на дрони, розумійте, що це важливо. Це для українців зараз означає – цінувати життя українського воїна.

Слово “зброя” викликає у неторкнутого війною суспільства неправильні асоціації. Псевдо-духовні упередження та відгомін неактуального зараз пацифізму (які також є інструментами російських ІПСО) категорично проти зброї. Але коли я була на фронті, я там чомусь не бачила жодного гуру, йога, духовного вчителя чи пацифіста, який би без зброї пішов в окоп і щось змінив, який би навіть просто поїхав підтримати хлопців на передовій.

Єдине виключення – капелани. Це наш підрозділ морально психологічної підтримки як складової війська. Але не бачу я там волонтерів із якимись просвітленими думками, які би показували силу своєї ідеї в реальному пеклі людських страждань і випробувань – на війні.

Я бачу людей – цілісних, сміливих, віруючих, інтелектуалів, спортсменів, бізнесменів, простих людей, сантехніків, шахтарів – зі зброєю в руках. І саме зброєю вони захищають нашу землю і змінюють історію. Я бачу також, як вони стикаються зі страхом смерті та як по-різному їм вдається чи не вдається з цим упоратись… Страх – це нормальна, природна функція людської психіки. Але важливо це визнавати.

Тепер запитання: якщо у вас є достатньо зброї й дронів для того, щоб воювати з ворогом і захищати своє життя, чи будете ви більше впевнені, що виживете? Чи буде у вас більше сміливості захищати свої цінності?

У фільмі двічі звучить фраза: “Вони вдають, що нічого не відбувається” –  це про людей, які під час війни закриваються на своїх фермах і ховаються від війни. Головні героїні фільму так говорять про своїх батьків.

А ще командир мого тата сказав йому нещодавно: “Війна в нас надовго. На всіх вистачить”. Українці адаптуються, вчаться. Нам потрібно тільки більше дронів, зброї, снарядів і підтримки наших партнерів. І ми вистоїмо. Зі зброєю в руках за своє життя і його цінності нам воюється легше. Ми зброєю відстоюємо своє право на життя, і саме зброєю наші військові захищають наш народ. Бо ми цінуємо своє Українське життя.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.