Масований ракетний удар по Києву і загалом Україні 10 жовтня багато хто сприйняв як початок нової фази війни. Думаю, що це не зовсім так. Новий етап війни розпочався у вересні, коли відбувся потужний контрнаступ Збройних сил України, а Кремль у відповідь на це оголосив «часткову» мобілізацію (точніше, початок поетапної масової мобілізації) і аврально організував анексію чотирьох тимчасово окупованих регіонів України. Символічні удари обох сторін по окремих об’єктах мають великий інформаційно-політичний резонанс, але суттєво не впливають на хід бойових дій.
Що означає масований ракетний удар по Києву і Україні, чим він був обумовлений?
Найбільш очевидна відповідь на ці запитання – це помста Путіна за особисте приниження у зв’язку з ударом по Кримському мосту. Для Путіна це сакральний об’єкт, до того ж «інцидент» на мосту відбувся одразу після його ювілею, і був сприйнятий як символічний «подарунок» кремлівському очільнику. Крім того це виглядало і як «приниження великої Росії».
Тому друга причина масованого удару по Україні – потреба заспокоїти прихильників Путіна і так звану «партію війни». Після удару по Кримському мосту Росією знову прокотилась хвиля гострої критики на адресу влади, зокрема і на адресу «верховного головнокомандувача» – заяви про слабкість і нерішучість дій російського керівництва. Виходячи з цього, треба було продемонструвати силу і могутність «верховного» і російської зброї загалом. Для телевізійної пропагандистської картинки краще всього підходив саме масований ракетний обстріл України, особливо Києва.
Третя причина – намагання послабити спротив України, зруйнувавши критично важливі об’єкти інфраструктури. Тому били по ТЕЦ в різних великих містах – від Києва до Львова. Крім намагання заморозити українців взимку, в Кремлі також хочуть припинити експорт української електроенергії до Європейського Союзу. За даними розвідки, нанесення ударів по енергетичних об’єктах України планувалось заздалегідь. Планувалося здійснити такі удари після початку опалювального сезону в Україні, але реалізували цей сценарій раніше. З причин, про які було сказано вище.
Так чи інакше, йдеться про ескалацію воєнного конфлікту і про нову тактику росіян – цілеспрямовані атаки на об’єкти енергетичної інфраструктури. Ворогу не вдається перемогти ЗСУ на фронті (навпаки, він має болючі поразки). Тому Кремль намагається бити по українських тилах. Це спроба деморалізувати українців, зламати нашу волю до спротиву. Але, як свідчить практика цієї війни – ефект від таких дій Кремля буде прямо протилежним.
Нарешті, фоново працює і такий мотив – примус Заходу і України до миру на російських умовах шляхом ескалації війни. Це фірмовий путінський стиль ще з 2008 року, ще початку війни проти Грузії, коли з’явився і сам цей термін – «примус до миру». Зараз схоже, що таким чином Путін готує передумови для переговорів на полях саміту G-20 в Індонезії в середині листопада.
Чого чекати далі?
По-перше, не варто чекати швидкого і феєричного фіналу цієї війни. Багато хто пише по агонію путінського режиму. Поки що зарано робити такі висновки. Російський звір поранений, але ще здатен завдавати нам болісні удари. Ворог і далі буде намагатися примусити нас до миру на своїх умовах. В даному випадку скоріше йдеться не про класичний і стабільний мир, а про намагання перевести війну в позиційну фазу, як це було на Донбасі з 2015 р. до лютого 2022 р.
Проте і російські ресурси не безкінечні, поступово вони виснажуються. Зокрема, навіть деякі російські військові експерти кажуть про високо ймовірний дефіцит високоточних ракет в РФ вже найближчим часом. Російський військовий експерт П. Лузін у коментарі для Bild повідомляє: «У Росії щорічно виробляється не більше 50 штук кожного типу далекобійних крилатих та оперативно-тактичних балістичних ракет: «Калібрів» морського та наземного базування, авіаційних X-101, протикорабельних ракет «Онікс» та ракет для комплексу «Іскандер». Усього – приблизно 200 штук на рік. Крім цього, протягом року у Росії випускається трохи більше 20 ракет повітряного базування Х-32. Різко наростити виробництво чи закупити ракети в інших країнах для таких масованих атак, як 10 жовтня, неможливо ні організаційно, ні технічно, ні технологічно».
Безумовно, в РФ були запаси таких ракет, але вони значною мірою використані протягом нинішньої великою війни, і швидко відновити їх навряд чи вдасться, особливо в умовах західних технологічних санкцій. Нестачу сучасних ракет вони будуть компенсувати старими ракетами ще радянських зразків, а також іранськими дронами. Але такі масовані удари по Україні як 10 жовтня росіяни не можуть робити постійно. Більш вірогідними є точкові удари саме по об’єктах інфраструктури.
Враховуючи нову російську тактику війни, для України пріоритетом номер один стає посилення нашої системи протиповітряної оборони (ППО) і створення системи протиракетної оборони. Про це йшлося у виступі Президента Зеленського на онлайн-зустрічі лідерів країн Великої сімки. Вже з’явилась інформація про прискорення постачання в Україну сучасних систем ППО. Зокрема, Німеччина вже передала Україні перший з чотирьох обіцяних зенітно-ракетних комплексів IRIS-T SLM. Але цей процес треба максимально пришвидшити.
Ще одним пріоритетом є постачання в Україну додаткового обладнання та інших ресурсів для швидкого відновлення тих енергетичних об’єктів, які були зруйновані або можуть бути зруйновані. Також треба відпрацювати стратегію і тактику забезпечення роботи систем життєдіяльності (постачання електрики, тепла і води) на випадок нових російських атак на об’єкти критичної інфраструктури. Треба враховувати і ризики атак на об’єкти транспортної інфраструктури (залізниця, мости тощо).
Чи вплинуть російські ракетні атаки на Україну, на можливість поновлення переговорного процесу між Росією, Україною та Заходом? Навряд. Україна не піде на мир на російських умовах. Після російської анексії чотирьох тимчасово окупованих регіонів України це тим більше неможливо. Крім того, на Заході вже розуміють, що будь-які поступки Путіну призведуть не до завершення війни, а до посилення агресивних амбіцій і вимог кремлівського очільника.
Проте, як і раніше, є можливими переговори щодо обміну полонених, забезпечення безпеки Запорізької АЕС, продовження зернової угоди. Також Захід може використовувати певну переговорну тактику щодо стримування Путіна від ядерних авантюр.
В будь якому випадку доля нинішньої війни між Україною і Росією буде вирішуватись не ракетними обстрілами і не таємними переговорами, а на фронтах воєнних змагань на сході і півдні України.
Коментарі (0)