Людство зараз живе на сторінках підручника історії. І чим ця історія закінчиться, залежить виключно від нас самих. Нині відбуваються одні з тих історичних подій, які кардинально змінюють майбутнє світу. А вони трапляються не часто. Останньою розвилкою історії для нашого покоління був розпад СРСР наприкінці 80-х – на початку 90-х років. Після «смерті» Радянського Союзу відбулися зміни всіх світових процесів у політиці, економіці, системі безпеки, соціумі та дипломатії. Якби не 1991 рік, невідомо, чи існував би зараз Євросоюз у його нинішньому вигляді.
Але 30 років тому Захід недооцінив те, що відбулося, і не довів справу до кінця. І зараз «російсько-радянська імперія», що повстала з попелу схильною до версальського та імперського синдромів, кинула виклик не Україні, а всьому цивілізованому світу: США, Великій Британії, країнам ЄС та іншим демократіям.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС!
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
І від того, як відповість на цей виклик демократичний світ, залежатиме майбутнє нашої планети. Якщо у цій війні виграє авторитарний режим фашистської Москви, Україна як держава припинить своє існування. Але це стане і початком кінця світу в його нинішньому вигляді. Виявиться, що автократії можуть диктувати свої умови Берліну, Лондону, Парижу та Вашингтону. Авторитарні режими зрозуміють, що можуть шантажувати демократичні уряди та впливати на їхні рішення.
По суті, це буде занепад демократичного світу. Це буде світ, у якому перемогла фашистська Німеччина на чолі із Гітлером. У ХХ столітті цього, на щастя, не сталося. І цього не має статися у ХХI столітті. Населення та еліти Західних держав повинні змінити своє ставлення до цієї війни.
Виділення демократичними державами фінансової підтримки та постачання ними озброєнь Україні – це не просто допомога нашій державі. Захід повинен сприймати це як стійкі союзницькі відносини і свідомо стати пліч-о-пліч з українським народом, щоб перемогти в цій війні. Надаючи гроші та зброю, Захід допомагає насамперед собі. Щоб народи, які населяють демократичні країни, могли й надалі жити тим життям, яке вони збудували за останні 80 років. Це не війна за незалежність України – це війна за майбутнє. Майбутнє мешканців Києва, Нью-Йорка, Бордо та Бонна. Поразка України перекреслить усі здобутки людства за останні десятиліття.
Захід, зрештою, має стати більш рішучим і привселюдно визнати: «Так, це наша війна». Війна, в якій ми всі разом маємо перемогти. І ставлення до цієї війни має бути зовсім іншим як в інформаційному, так і у фінансовому аспектах. Необхідно значно збільшити постачання озброєння Україні. Практику обмірковувань впродовж кількох місяців, які озброєння та в якому обсязі постачати Україні, треба залишити в минулому. Рішення повинні прийматися швидко, на упередження.
Намагання уникнути прямого зіткнення НАТО з Росією виглядають вже недоречними. Москва офіційно заявила, що воює саме з демократичним устроєм. Це прямий виклик західним демократіям. Відповідь має бути рішучою, однозначною і зрозумілою.
Наприкінці минулого року, коли загроза повномасштабного нападу Росії на Україну стала неминучою, президент США Джо Байден сказав, що якщо хоча б один російський солдат потрапить в Україну, США дадуть відповідь. Без конкретики. Якби він чітко артикулював, що в разі нападу США та союзники відкриють для України безпрецедентну програму військової та фінансової допомоги, то, можливо, нападу б і не було. Москва не розуміє завуальованих натяків, лише мову сили.
Якщо вільному світові погрожують ядерною зброєю, його лідери не повинні бурмотіти щось розпливчасте щодо того, якою буде відповідь на цю агресію. Вони повинні прийняти цей виклик та заявити про готовність застосувати свій ядерний арсенал для знищення агресора. Заявити чітко, жорстко, не залишаючи місця для двозначних трактувань.
Але це стане можливим лише тоді, коли Захід зрозуміє, що це війна не лише за Україну. Це і їхня війна також. Наша спільна війна. Ціна якої – майбутнє та безпека всього світу.
Коментарі (0)